СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСьогодні минає 115-та річниця від дня народження Слуги Божого Григорія Володимира Балагурака, ЧСВВ
5 липня 2024 року виповнюється 115-та річниця від дня народження слуги Божого єпископа Григорія Володимира Балагурака, ЧСВВ.
Народився він у м. Станиславові в сім’ї Іллі та Кароліни Балагурак. 1 серпня 1909 р. Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання Володимиру у катедральному соборі Воскресіння Христового уділив катедральний вікарій о. Євгеній Савчинський. Родина в місті проживала по вул. Голуховського 136 (тепер вул. Чорновола). 16 лютого 1911 р. у подружжя Балагураків народилася донька Марія-Анна, а 12 жовтня 1913 р. – донька Стефанія. Під час Першої світової війни сім’я пережила тяжку втрату, адже 22 жовтня 1914 р. померла молодша донька Стефанія, а через рік – старша донька Марія-Анна.
У 1919 р. сім’я переїжджає до Косова, на батьківщину батька, у с. Москалівку, що біля Косова (з 1932 р. село увійшло до складу м. Косова). Батько Ілля був професійним ткачем, закінчив промислову ткацьку школу, а дідусь дякувáв у церкві св. Василія Великого. Вже тут у подружжі Балагураків народився молодший син Роман. Початкову освіту Володимир здобуває спочатку у вселюдній школі у Станиславові і завершує її вже у Косові.
З 1921 р. юнак навчався у Бучацькому місійному інституті ім. св. Йосафата, а 6 вересня 1925 р. вступив до Василіянського монастиря у Крехові. 27 лютого 1926 р. йому був наданий дозвіл на облечини; 1 травня 1927 р. складає перші тимчасові обіти у Крехові. З вересня 1927 по червень 1929 рр. він навчається на вищих гімназійних студіях гуманістики у Лаврові. З вересня 1929 по червень 1930 рр. у Лаврові відбуває студії риторики, а з вересня 1930 по червень1932 рр. студіює філософію у Добромилі.
В 1933 р., бр. Григорій Балагурак, ЧСВВ, як здібніший студент, викладав у Бучацькому місійному інституті ім. св. Йосафата українську (3-й клас), німецьку, латинську та грецьку мови (4-й клас), спів та музику (2-4 класи).
З вересня 1933 до червня 1935 рр. відвідує богословські студії у Кристинополі. На другому році навчання бр. Григорій, ЧСВВ отримав дияконські свячення. Був диригентом і навчав ченців церковному співу. 16 грудня 1934 р. о. д. Григорій, ЧСВВ склав вічні обіти у Василіянському Чині. Протягом 1935-1936 рр. у Жовкві приготовлявся до загального іспиту з богослов’я. В цьому часі був катехитом у с. Воля Висоцька Жовківського району Львівської області. Рукоположений на священика єпископом Йосафатом Коциловським 21 травня 1936 р. у Жовкві. Приміційну Службу Божу відправив у рідній Москалівці в храмі св. Василія Великого.
З 1936 по 1938 рр. о. Григорій, ЧСВВ перебував у монастирі Отців Василіян у Станиславові. У 1937 р. був помічником адміністратора парафії, управителем парафіяльної канцелярії, писав монастирську хроніку, завідував бібліотекою, був проповідником а також сповідником; провадив церковний хор. У 1938 р. виконував ті ж уряди окрім написання хроніки. Від 1 січня 1937 р. о. Григорій, ЧСВВ був сотрудником в с. Угорниках, Станиславівського деканату (тепер село підпорядковане Івано-Франківській міськраді).
У 1939 р. він у Кристинопольському монастирі Отців Василіян. Тут він був вікарієм, прокуратором, сотрудником адміністратора парафії, управителем канцелярії, провідником Апостольства Молитви, еклезіархом, проповідником, сповідником у храмі, консультором дому і місіонером. В 1940-1941 рр. о. Григорій, ЧСВВ – адміністратор парафії у с. Пархач (нині с. Межиріччя) Сокальського району Львівської області.
З 1941 по 1945 рр. о. Григорій, ЧСВВ – ігумен монастиря Отців Василіян у Станиславові. Від 17 січня 1941 р. він виконує також уряд завідателя у с. Угорники. Від 5 грудня 1944 р. душпастирює у церкві СС. Василіянок у Станиславові.
Зі спогадів парафіян: «отець Григорій, ЧСВВ був ревний священик, знаменитий проповідник, добрий організатор, а його прекрасний дзвінкий і милозвучний тенор заповнював чудовим тембром цілу церкву й губився в її високих оригінальних банях».
В березні-квітні 1945 рр. єпископ Григорій Хомишин таємно хіротонізував ігумена о. Григорія Балагурака, ЧСВВ на єпископа і призначає генеральним вікарієм Станиславівської єпархії. Після закриття монастиря Отців Василіян у Станіславові вл. Григорій, ЧСВВ перебував до 1946 р. у Гошівському і Погінському монастирях Станиславівської єпархії. Від 1946 р. по 1948 р. проживав у м. Станиславові та у с. Погоні Станиславівської області.
У 1948 р. вл. Григорій влаштувався на роботу слюсарем-механіком в артілі ім. Горького в Станиславові, де працював до свого арешту. 15 жовтня 1949 р. заарештований на вул. Вигнутій № 18 о 17 год. Причиною арешту стало, зокрема, те, що він: «Является нелегальним греко-католическим епископом Станиславовской епархии и руководит антисоветской деятельностью униатской оппозиции». («Постановление на арест» від 13 жовтня 1949 р.).
На першому ж допиті 15 жовтня 1949 р. на запитання, яку він особисту зайняв позицію в 1945 р. після створення ініціативної групи священиків по «Возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою», вл. Григорій Балагурак відповів: «Я був і зостаюсь переконаним греко-католиком. Тому в 1945 р., коли була створена ініціативна група по возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою, я відмовився від возз’єднання, як і всі монахи, які находилися при монастирі в моєму підпорядкуванні». На 23 березня 1945 р. у Станиславівськім монастирі були о. Ісидор Луб, ЧСВВ, о. Іларіон Колодій, ЧСВВ, о. Маркіян Глібчук, ЧСВВ, бр. Гліб Бойко, ЧСВВ та бр. Яким Маїк, ЧСВВ.
В Постанові на пред’явлення звинувачення вл. Григорію, ЧСВВ від 25 жовтня 1949 р. сказано: «Будучи враждебно настроенным по отношению к Советсткой власти, во главе униатской оппозиции, вел активную антисоветсткую деятельность, используя религиозные предрассудки граждан. Являлся одним з организаторов установления преступных связей с враждебными по отношению к Советскому Союзу государствами». («Постановление на предьявления обвинения» від 25 жовтня 1949 р., м. Київ).
Вже 25 жовтня 1949 р. справа владики Григорія розглядалась у слідчій частині МДБ УРСР у м. Києві. Справи арештованих: 10 серпня о. Ярослава Сов’яка, 17 вересня 1949 р. ігумена о. Романа Бахталовського, ЧНІ та 15 жовтня 1949 р. владики Григорія Балагурака, ЧСВВ були об’єднані в одну і кваліфіковано як групову кримінальну справу. 8 червня 1950 р. у Києві слідство було завершене і 14 червня 1950 р. видано «Обвинувачувальний висновок» у слідчій справі по звинуваченню Балагурака В. І, Бахталовського Р. Д. та Сов’яка Я. М.
В цьому документі вл. Григорію Балагураку, зокрема, інкримінувалося те, що в травні 1945 р., після арешту Станиславівського єпископа Хомишина, він, як нелегальний єпископ, очолив Станиславівську єпархію Греко-Католицької Церкви (ГКЦ) і, ставши на чолі «уніатської опозиції», проводив активну діяльність, направлену проти ініціативної групи по возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою. З закриттям у місті монастирів, він перейшов на нелегальне становище і, як нелегальний єпископ, продовжував антирадянську і церковну діяльність до дня свого арешту. Вів переписку з раніше засудженими митрополитом Йосипом Сліпим, ректором Станиславівської семінарії Авксентієм Бойчуком, єпископом-помічником Іваном Лятишевським та іншими. Отримав і поширив серед вірних і духовенства послання митрополита Йосипа Сліпого.
На нелегальному зібранні у 1949 р. з активними учасниками «уніатського підпілля» о. Олексієм Надрагою і о. Йосипом Гірняком вл. Григорій Балагурак обговорював питання про активну антирадянську діяльність греко-католицького духовенства. Крім того, в 1947 р. прийняв «присягу», вірогідно облечини чи обіти, у шістьох Сестер Служебниць, і систематично проводив нелегальні богослужіння у греко-католицькому обряді.
Владика Григорій Балагурак разом з ігуменом Отців Редемптористів о. Романом Бахталовським, ЧНІ розвернули активну боротьбу проти ініціативної групи по возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви і Російської Православної Церкви. Вони намагались передати нелегальним шляхом через кордон до Ватикану інформацію антирадянського змісту про положення в західних областях УРСР. Таку ж інформацію про стан справ у Станиславівській єпархії вл. Григорій Балагурак передав о. Ярославу Сов’яку для керівництва «уніатської опозиції» у Львові. Також вл. Григорій спільно з о. Р. Бахталовським, ЧНІ передали о. Я. Сов’яку 10 тис. рублів у фонд допомоги арештованим з вищого духовенства ГКЦ.
З санкції вл. Григорія Балагурака, ЧСВВ, о. Романом Бахталовським, ЧНІ було написано і розмножено та розіслано греко-католицькими священиками лист антирадянського характеру. Під впливом вл. Григорія Балагурака, ЧСВВ і о. Романа Бахталовського, ЧНІ більше 35 священиків, які раніше приєдналися до ініціативної групи, повернулися до Греко-Католицької Церкви.
В «Обвинувачувальному висновку» було запропоновано: «применить к обвиняемым Балагураку В. И., Бахталовскому Р. Д., Совяку Я. М. меру наказания 25 лет ИТЛ каждому». Звинувачення їм були висунуті по ст. ст. 16-54-1 «а», ст.54-10 ч.2 і 54 -11 КК УРСР.
Після розгляду справи на «Особливій нараді» при МДБ СРСР згідно з випискою з протоколу від 11 жовтня 1950 р. було прийнято рішення: «Балагурак Владимира Ільича за изменнические намерения и антисоветскую агитацию заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на десять лет, считая срок с 14 октября 1949 г. Имущество конфисковать». Покарання він відбував у «Карлазі» у виправно-трудовому таборі № 9 в с. Долинському. Згідно з іншим документом він мав бути направлений у табір «Луговий» МВС СРСР. Звільнений з місць позбавлення волі в Карагандинській області 31 травня 1956 р.
Після звільнення владика Григорій Балагурак, ЧСВВ повернувся до Станиславова. Зі спогадів Володимири Кандюк (інтерв’ю 30.11.1993 р. для ІІЦ УКУ), владика проживав на Каспрівці 37, теперішній вул. Миру. На квартирі довго він не пробув, бо «прийшло, щоби він покинув Станислав. Його виселили звідси». Владика від’їхав на Урал, у селище Роза (Коркінського району Челябінської області, Росія) до свого товариша з ув’язнення Айхлера Мартина.
З спогадів п. Володимири Кандюк: (інтерв’ю для ІІЦ УКУ) у підпіллі Сестри Василіянки жили у її хаті по вул. Суворова (тепер вул. Софрона Мудрого). Владика Григорій, ЧСВВ часто приходив і відправляв у цій хаті для сестер богослужіння. У 1965 р., коли він приїжджав літом до Станиславова, теж часто приходив і відправляв тут підпільні Служби Божі. Зі спогадів п. Володимири про владику: «То була надзвичайна людина. Такий був надзвичайно добрий…дуже ввічливий».
Зі спогадів академіка Юрія Балагурака (батько Юрія – Василь Балагурак – двоюрідний брат Іллі Балагурака), вл. Григорій жив дуже скромно. Мав золоті руки, якими заробляв собі на життя. Мав прекрасний тенор. Коли був у монастирі в Станиславові, організував церковний хор, хоча не мав музичної освіти. Був дуже людяний, начитаний, володів енциклопедичними знаннями. Його любили і поважали. Юрій з дітьми приїжджав до Косова на Різдвяні свята і літом 1963 р., коли там був вл. Григорій, ЧСВВ. Пам’ятає, що розпитувався його, чи вони моляться, чи ходять до церкви. Один раз в рік владика міг приїжджати до Косова і був під контролем органів. Хворів на гіпертонічну хворобу, тиск бував більше 200 од., а ніякого догляду не було.
Помер владика Григорій Балагурак, ЧСВВ 11 жовтня 1965 р. в опінії святості. Зі свідчення владики Софрона Дмитерка, ЧСВВ, ігумен о. Григорій Балагурак, ЧСВВ до останніх днів був генеральним вікарієм Станиславівської єпархії. В м. Коркіно Челябінської області в Росії він працював на меблевій фабриці. За тілом владики поїхав о. Ігнатій Янтух, ЧСВВ, який на місці представився його племінником. Зі свідчення владики Софрона, ЧСВВ, він «довідався, що причиною смерті став сердечний приступ, мабуть інфаркт, який наступив внаслідок довготривалого терміну ув’язнення, важких умов праці, фізичних та моральних навантажень. Григорій Балагурак помер під час примусової праці, впав біля верстата і помер на місці. Він користувався такою любов’ю і повагою серед робітників та в’язнів, що керівництво фабрики оплатило літак, виготовлення домовини, дало кошти на дорогу, щоб перевезти тіло в Україну. Покійний мав святу душу, не нарікав на свою долю, допомагав всім, навіть найбільшим кривдникам, а тому його любили і поважали всі».
Зі свідчення с. Ігнатії Васько, ЗСМ, три жінки і двоє мужчин супроводжували тіло вл. Григорія, ЧСВВ на Україну. Люди, які жили з ним, плакали і казали: «Ми не знали, що то за людина. Він усім робив тільки добро, всіх слухав, нікому не відмовляв. Якби ми знали, що він священик, то не змушували б до такої тяжкої роботи».
Зі свідчення Юрія Балагурака за тілом їздив і його рідний брат Роман. В Івано-Франківську труну з тілом прийняли Сестри Мироносиці у підпільному монастирі по вул. Індустріальній 8. У похороні взяли участь Протоігумен о. Пахомій Борис, ЧСВВ, вл. Софрон Дмитерко, ЧСВВ і декілька священиків. Зі спогадів с. Ігнатії Васько, ЗСМ «похорон був дуже багатолюдний і величавий. Люди молилися біля гробу цілу ніч. Отця Балагурака знало і любило ціле місто. То була свята людина». Похований владика Григорій, ЧСВВ на Івано-Франківському міському кладовищі по вул. Степана Бандери.
31 березня 1992 р. єпископ Григорій Балагурак був реабілітований прокуратурою Івано-Франківської області за відсутністю складу злочину.
Молитва
Ісусе Христе, Ти, котрий не мав де прихилити голову, був відкинений людьми. Прибитий до хреста, забрали Твій одяг, поховали в чужому гробі – знаєш долю своїх слуг. Своїм апостолам Ти сказав: «Багато останніх будуть першими». Згадай свого вірного слугу Преосвященного Єпископа Григорія Балагурака, котрий був відкинений, погорджений і забутий.Нехай він буде належно прославлений, а через його заступництво щоб віднаходились забуті й загублені, а скривджені знаходили розраду і потіху. У Тебе просимо милосердя, Господи, і благословення. Амінь.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
