СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСлово Боже — живе і діяльне: 10 думок Блаженнішого Святослава, що не втрачають актуальності
Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, є одним із духовних лідерів та моральних авторитетів українців. Своїми словами він намагається провадити сучасну людину складним лабіринтом сучасного світу.
Того світу, що на великій швидкості летить уперед, освоюючи новітні технології та вирішуючи глобальні кризи, та водночас, світу, в якому є місце людській радості і смутку.
Цей світ дарує нам тепло та відчуття єдності, а водночас — лякає та насторожує. У цих перипетіях, що постають між людиною та світом, нам дуже потрібне мудре слово, що нагадає напрямок та сенс нашого життя.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у першому томі проповідей та промов «Слово Боже — живе і діяльне», власне, те й робить. Він проповідує, пояснює та направляє читача. Пропонуємо вам кілька фрагментів тексту, які, ми впевнені, актуальні для вас сьогодні.
Коли наше серце наповнюють сумніви…
«Віра — це не лише якесь знання певних правд. Вірити не означає належати до певної церковної громади. У нас часто люди кажуть: він змінив віру. Це зробити неможливо. Бо віра — це дар, який робить Господа Бога присутнім у нашому житті. Коли людина відкриває своє серце і свою душу до Господа Бога, Він реально туди входить. Завдяки дару віри ми здійснюємо первісний задум Бога, за яким він створив людину».
Коли наше серце полонить відчай…
«Надія не є почуттям. Коли ми кажемо: сподіваюся, що завтра не буде дощу, тому прийду до церкви без парасольки, — тоді ми очікуємо того, чого ще немає. Натомість через чесноту надії ми вже маємо вічного Бога, який мешкає в нас і є запевненням нашого прийдешнього дня. Тому людина, яка покладається лише на свої сили, є найслабшою у цьому світі, яка покладається лише на своє багатство — найбіднішою, яка покладається на власне місце у суспільстві, на власний авторитет чи на інші способи, як завоювати собі цей світ, — найнемічнішою тощо. Ось чому ми кажемо, що надію може мати лише віруюча людина».
Коли наше серце схиляється до розчарування…
«Прийди і подивися» — тоді відчуєш, що живий Христос, тільки Він, є здійсненням усіх твоїх мрій і бажань. У Ньому прихована таємниця твоєї особи, твого життя, твого покликання. Лише після зустрічі з Господом ти зустрінешся із самим собою і дізнаєшся про те, хто ти такий, і про кожний Божий задум про себе».
Коли наше серце наповнює знеохота чинити добро…
«Ми повинні навчитися бачити глибше від того, що безпосередньо видиме тілесним очам. Дуже важливо, щоб ті, хто вшановує святі ікони і розуміє, що в них присутні святі особи, могли добачити Божу присутність у кожній людині, яка є образом і подобою Божою. Як дивно, коли хтось вшановує святі образи, цілує їх, кладе перед ними поклони, а потім, вийшовши на вулицю і зустрівши свого брата, свою сестру, сусіда, вже більше не бачить того образу, який у них, живих людях, залишив Творець. Один із відомих філософів двадцятого століття говорив, що обличчя людини є вікном у вічність. Як важливо, щоб ми це вікно знайшли і могли переступити у вічність».
Коли наше серце втомилось від щоденної рутини…
«Справді, коли людина починає жити справжнім, глибоким духовним життям, вона стає іншою. Якщо вона повірить в Бога, а відтак віру передасть своїй родині, тоді та родина стає новою. Проте основною дійовою особою в тому новому створенні є не ми, бо ми не є творцями самих себе, а Бог-Творець, який діє в нас і через нас та обновлює своє створіння».
Коли ми почуваємось обманутими…
«Тож ми бачимо і розуміємо, що християнство не є якоюсь ще однією світовою релігією, у якій людина шукає за Богом. Ні. Християнство — це життя у Святому Дусі. Євангеліє Христове не є ще однією теорією, якоюсь моральною доктриною, яку нас запрошують вивчити. Ні. Євангеліє — це проголошення істини, що сьогодні я і ви можемо отримати нове серце».
Коли наше серце носить образу та бажає помсти…
«Один єпископ із Сирії третього століття, навчаючи своїх людей про любов, казав так: „Якщо ти ненавидиш свого ворога, то набагато більше раниш свою душу, ніж він зранив твоє тіло. Якщо ти носиш ненависть у своїй пам’яті, то раниш себе щодня і повсякчас“. Тому прощення є великою силою, яка лікує рани, загоює минуле, відкриває нам очі Небесного Отця на нашого ближнього і яка будує теперішнє та майбутнє».
Коли наше серце на дорозі до зневіри…
«Як сьогодні нам потрібно відчути себе любленими, щоб не загубитися на непростих дорогах сучасного людського життя! Тільки любов може бути фундаментом щасливої сім’ї та родини, бо людина покликана любити і бути любленою. Тільки таке подружжя, в якому чоловік і жінка люблять одне одного, може бути щасливим, вірним, нерозривним і плідним. Ми часто сьогодні себе запитуємо: як нам любити свою Батьківщину, свою землю і свою культуру, що означає сьогодні бути справжнім українським патріотом? І на це питання Христос дає відповідь: бути патріотом — означає вміти любити. А хто не любить Бога і не відчуває Його любові до себе, той не вміє любити ні своєї Батьківщини, ні свого народу, ні своєї землі, ні інших людей».
Коли ми не перестаємо відчувати себе недолюбленими…
«Бог, творячи світ, зокрема людину, і люблячи своє створіння, перетворив свою любов на буття. Тому Господню любов ми називаємо життєдайною. Ми живемо, рухаємося, існуємо з однієї причини, бо Бог нас любить, — любить тоді, коли ми про це не знаємо, коли про це забуваємо, навіть тоді, коли це заперечуємо. Господня любов до людини, яка навіть грішить, перетворюється на перемогу, бо Він любить свого ворога. Любов, життя, перемога…»
Коли нам не вистачає сил змінити те, що вже давно потрібно…
«Тільки любов’ю, справді, можна зробити найпотужнішу у світі революцію — революцію любові, яка дає життя і перемагає Божою силою, бо той, хто любить, перебуває в Богові і Бог перебуває в ньому».
Продовжити подорож книгою проповідей та промов Блаженнішого Святослава «Слово Боже — живе і діяльне» запрошуємо придбавши її на сайті Церковної крамниці УГКЦ.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
