СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Прости» перед обличчям війни: єпископ Йосиф Мілян про глибину покаяння
У неділю перед початком Великого посту, 22 лютого, вірні Патріаршого собору Воскресіння Христового у м. Києві почули від владики Йосифа Міляна, єпископа-помічника Київської архиєпархії УГКЦ, заклик до глибокого, відповідального прощення — не формального, а такого, що змінює людину. У проповіді, виголошеній під словами Євангелія «Де твій скарб, там і твоє серце буде», архиєрей наголосив: прощення є конкретною умовою духовної «угоди» між людиною і Богом.
«Всяка угода, заключена і підписана двома сторонами, має свої умови. Не тільки для виконання, але й для успішності», — зазначив проповідник. За його словами, Євангеліє цього дня пропонує чітке правило: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, Отець ваш Небесний простить вам».
«Дуже конкретна умова, без зайвих слів і пояснень», — підкреслив він.
Прощення як завдаток життя
Єпископ Йосиф Мілян звернув увагу, що прощення — це не лише про вічність, а про щоденне життя вже тут і тепер: «Не тільки життя вічного, але життя, яке починається тут — у нашому домі, на праці, в метро».
В умовах війни, холоду та постійної тривоги люди стають дратівливими, виснаженими, нетерпеливими. «Ми сьогодні всі зранені війною, холодом, непевністю. Ми зранені безсиллям піднятися без ліфта на 12-й поверх», — зауважив він, додаючи, що ці дрібні, але щоденні випробування впливають на наші стосунки і внутрішній стан.
Водночас проповідник застеріг від формального підходу до Прощеної неділі: «Наші телефони будуть переповнені гарними картинками з Фейсбуку про прощення. Нічого це не несе насправді». Він закликав до живого слова, яке «вийде з духа правди», а не до механічно повторених фраз.
Війна і особисте покаяння
Особливу увагу в проповіді було приділено темі війни та пам’яті про загиблих воїнів. «Ми бачимо кладовища, повні національних символів і прапорів. Але уявіть собі, що там хтось лежить не „за всіх“, а за мене. За тебе конкретно», — сказав єпископ-помічник Київської архиєпархії.
Він наголосив, що переживання цієї жертви як особистої може пробудити в людині глибоке покаяння: «Прости, що я жив так, що прийшла війна на нашу землю. Прости, що я не зробив усього доброго, щоб мій народ жив у мирі».
Йдеться не лише про зло, яке було вчинене, а й про добро, яке не було зроблене. «Ці могили, ці смерті будять у нас почуття жалю і перепрошення», — підкреслив він.
Чи вміємо прощати по-справжньому?
Проповідник поставив перед вірними питання про глибину їхнього прощення: «Чи вміємо ми прощати так, щоб людина повірила, що ми їй простили? Чи вміємо прощати, як Бог?»
Прикладом він навів притчу про блудного сина: «Принесіть найкращу одіж, дайте перстень на руку… Радість і повнота прощання. Чи вміємо так прощати ми? А маємо. Бо якщо ви простите, — і тільки тоді, — Отець простить вам».
Прощення як скарб
Завершуючи проповідь, архиєрей повернувся до євангельських слів про скарб: «Глибина прощання, якщо її розвивати впродовж життя, може стати скарбом. Вона може відобразити наш образ як образ Божий».
Він наголосив, що прощення є умовою входження у Великий піст і дорогою через «темряву мороку цього світу» до світла Христового Воскресіння.
«Де бо скарб ваш, там і серце ваше буде», — нагадав проповідник, закликаючи вірян зробити своїм скарбом не образу чи формальні слова, а справжнє, глибоке прощення.
Фото з архівуПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
