«Просімо, щоб до нашої України прийшов цей Добрий Самарянин», — єпископ Григорій Комар

6 грудня 2025

30 листопада 2025 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в межах паломництва вірних Апостольського Екзархату до Базиліки святого Миколая в італійському місті Барі, Апостольський Адміністратор владика Григорій Комар виголосив проповідь, у якій роздумував над євангельською притчею про милосердного самарянина. У своїй науці він наголосив на значенні милосердя, готовності до жертовної любові та духовному сенсі цієї притчі в умовах сучасних викликів, зокрема для українського народу.

«Просімо, щоб до нашої України прийшов цей Добрий Самарянин», — єпископ Григорій Комар

З цієї проповіді єпископа Григорія Комара ви довідаєтеся:

які два ключові запитання ставить євангельська притча про доброго самарянина?
чому священник і левіт у притчі оминули побитого чоловіка?
як поведінка священника і левіта перегукується з нашими власними вчинками?
що відрізняє самарянина від інших подорожніх?
у чому полягає справжнє милосердя за Євангелієм?
як притча про доброго самарянина пояснює нашу відповідь на Божу любов?
яким чином образ доброго самарянина у тлумаченні отців Церкви пов’язаний із Христом та Його спасенним діянням?

Два головні запитання Євангелія

Сьогоднішнє євангельське читання дає нам дуже багато поживи для духовних роздумів і відповідає на запитання, які для нас, християн, мають надзвичайно важливе значення. Перше з цих запитань: що я маю робити, щоб успадкувати життя вічне? І друге: хто є мій ближній? Ці питання відлунюються не лише у нашому розумі, але й у серці. Ми хотіли би почути на них точні, правдиві відповіді, бо вони стосуються самого сенсу нашого покликання як християн і нашого буття як людей.

Напевно, немає християнина, який би не знав притчі про милосердного самарянина. Ми всі її дуже добре знаємо і неодноразово чули до неї проповіді та пояснення. Але кожного разу відкриваємо в ній щось нове — щось таке, що потрібне саме нам у тих обставинах, у яких зараз живемо. Ця притча — про зустріч. З одного боку — про тих, хто мав нагоду зустрітись із покинутим чоловіком, але відкинув її. З іншого — про того, хто не оминув, хто прийняв нагоду допомогти. І ця нагода принесла багато добра не лише йому самому, але стала прикладом для всіх нас. Бо Христос каже: «Іди й роби так само».

Чому милосердя завжди вимагає жертви?

Зустріч із побитим чоловіком, який напівмертвий лежить край дороги, нічого не обіцяє. Вона не несе ніякої вигоди. Навпаки — вона вимагає жертви, часу, ресурсів, небайдужості. Священик і левіт цією зустріччю знехтували. Можливо, перейшли на інший бік дороги, відвернули погляд, удавши, що нічого не бачили. Ми можемо їх засуджувати за таку холодну і жорстоку поведінку, але водночас мусимо визнати, що й самі не раз так чинили по відношенню до інших. Скільки разів ми відводили очі, коли бачили чужу потребу чи біль. Скільки разів спокушалися перейти «на інший бік дороги», щоби не зустрітися з тими, хто чекає нашої допомоги, щоб не ускладнювати собі життя «непотрібними витратами» часу, грошей, уваги?

Однак знайшовся чужинець — самарянин, який не питав, яку вигоду матиме із зустрічі з побитим юдеєм, хоч вони не мали відношення один до одного. Тим більше — між юдеями і самарянами була ворожнеча, і поранений, напевно, не очікував від самарянина допомоги. Він сподівався, що йому допоможуть свої — священник і левіт, які вчили закону і багато говорили про милосердя та любов. Самарянин не питав, що буде з цієї зустрічі мати. Люди часто схильні дивитись на інших крізь призму вигоди. Самарянин же не став питати про вигоду. І в цьому — суть милосердя. Милосердя не питає: «Що я можу взяти?» — воно питає: «Що я можу дати? Чим можу допомогти?» Людьми нас робить саме готовність віддавати себе: свій час, таланти, можливості, увагу.

Перед самарянином ішли священик і левіт, які мати високі титули й поважні посади, але у відповідальну хвилину вони не склали іспиту на людяність. Можна бути священником, єпископом, президентом — і водночас не бути людиною. Самарянин витратив час, ресурси — вино, оливу; заплатив за проживання; доглядав цього чоловіка. Напевно, змінив свої плани, можливо навіть щось втратив, але здобув набагато більше: шанс бути людиною, шанс стати ближнім.

Любов як відповідь на Божу любов

Дорогі у Христі, ми можемо здобути дипломи, статуси, речі, але вміння бути людиною не купиш за жодні гроші. Що самарянина до цього спонукало? Що його до цього підштовхнуло? Можна сказати — заповідь любові. Коли ми пам’ятаємо заповідь любити ближнього свого, як самого себе, то, виконуючи цю заповідь, ми робимо добро. Та для нас, християн, любов — це не є просто заповідь. Наша любов — це відповідь. Відповідь тому, хто перший нас полюбив. Відповідь на Божу любов, якої ми всі зазнали.

Це відповідь Тому, хто дав нам життя, хто розлив для нас повітря, щоб ми ним дихали. Це відповідь на любов Того, хто помер, щоб визволити нас від неволі диявола і дарувати нам життя вічне. І ми хочемо тепер на цю любов відповісти. Хочемо в цій любові жити. Через те, питаємо себе: як можемо це зробити? Як можемо віддячити Богу за Його щедрі дари для нас? Відповідь на ці питання отримуємо у нинішній притчі. Коли ми робимо щось для свого ближнього, для людини, яка має потребу, ми це чинимо самому Богові. Ми відповідаємо на Його любов. Любов без бухгалтерії, без підрахунків витрат.

Україна як зранений подорожній

Ця притча по-особливому промовляє до нас у теперішніх обставинах. Напевне, не один із нас, чуючи сьогодні це євангельське читання, подумав собі: а чи не виглядає наша Україна, як той побитий чоловік, що лежить край дороги? Як багато тих, хто проходить мимо й вдає, що не бачить страждань. Вдає, що його це не обходить, що це не його справа, що він має інші, «важливіші» речі, які треба робити. Багато хто так чинить у теперішній час. І найбільше болить те, що так чинять ті, від кого ми сподівалися допомоги. Кому ми, можливо, довірилися, а зараз вони байдужі. І, можливо, лише імітують бажання допомогти, але не збираються поділитися єлеєм і вином, двома динаріями, щоби послужити, щоби підтримати.

Христос — Добрий Самарянин: богословський вимір притчі

Отці ранньої Церкви, які коментували і пояснювали цю притчу, говорили, що тим добрим самарянином є сам Христос. Старозавітня Церква, в особі левіта і священника, не могла йому допомогти. Закону не вистачало для того, щоб людину врятувати. Тому вони пройшли повз і не мали ніяких засобів та можливості для порятунку. Але прийшов Христос. Прийшов до зраненої гріхами, розбитої людини, щоб її врятувати. Він має єлей, Він має вино. Це є образ Христових Таїнств, якими й сьогодні Церква служить нам, щоб лікувати рани, які завдає нам гріх. Єлей Божого милосердя — Сповідь, вино — Пресвята Євхаристія, які нас лікують і повертають до життя.

«Іди і ти роби так само» у реаліях сьогоднішньої України

Дорогі, просімо, щоб сьогодні до нашої України прийшов цей Добрий Самарянин. Бо тільки в Ісусі, тільки в Бозі є наш порятунок. Лише Він може нам допомогти піднятися, зцілити рани, забезпечити майбутнє. Каже Господь: «Іди і ти роби так само». Ці слова звернені не лише до законовчителя, а й до кожного з нас. Господь хоче, щоб ми, у міру своїх сил і можливостей, допомагали тим, кому важче, ніж нам. Щоб ділилися — так, як уміємо і можемо, тим, що маємо, — з людьми, які не мають нічого. Допомагали, відклавши убік рахунки, «бухгалтерію», робили це просто тому, що ми люди, які хочемо хоч трохи відповісти своєю любов’ю на Божу любов. Це, очевидно, допоможе нам стати сильнішими, допоможе нам справді бути Божими дітьми.

А інколи і ми особисто відчуваємо себе, як той побитий чоловік, який ішов із Єрусалиму до Єрихону: тобто спускався вниз від точки святості й Божої присутності. Врешті розбійники — гріхи, його добили. Ми можемо також відчувати себе подібно. Знаймо, що є той Добрий Самарянин — Христос, Господь, який має ліки на нашу хворобу і на нашу потребу. Амінь. Слава Ісусу Христу!

† Григорій Комар,
апостольський адміністратор Апостольського екзархату в Італії