«Проща — це дорога до себе», — владика Степан Сус під час паломництва до Вишгородської Богородиці

25 травня 2020

Проща — це не лише наші зусилля та намірення. Насамперед — це особлива дія Бога в нашому житті. Сьогодні ми здійснили особливе паломництво до нашої Небесної Заступниці Пресвятої Богородиці. На цьому наголосив владика Степан Сус, єпископ Курії Верховного Архиєпископа УГКЦ, під час проповіді з нагоди чотирнадцятої прощі до Вишгородської Богородиці.

«Проща — це дорога до себе», — владика Степан Сус під час паломництва до Вишгородської Богородиці

На початку своєї проповіді архиєрей поділився своїм особистим досвідом паломництва до Ченстохови, яке він здійснив спільно з військовослужбовцями кілька років тому. Їхня проща тривала десять днів. За ці дні вони пройшли 350 кілометрів.

«Перший день дався легко. Військові йшли в берцах, не вдягаючи кросівок, як це робимо ми, щоб зручно долати шлях. Кожен з нас йшов усі десять днів з різними життєвими історіями. Бо люди, які йшли в це паломництво в основному мали якісь свої запитання, але не мали конкретних відповідей. Впродовж нашого життя ми часто маємо запитання, на які не завжди легко знайти відповідь», — розповів владика Степан.

«У цій прощі я запитав в одного військовослужбовця: чим є для тебе паломництво? Він відповів, що для нього проща — це дорога до себе», — сказав він.

«Ми мусимо прийти до себе, знайти час, щоб подумати, заглянути в свою душу і зробити іспит сумління. Нам дуже легко є знати інших людей, чути, говорити про них. Але натомість є складно знати самого себе зсередини. Наше життя, життя християнина, вимагає від нас не боятися дізнаватися та знати правду про себе самих. Тому, це паломництво є для багатьох з нас дорогою до себе, щоб знати себе зсередини», — наголосив проповідник.

«Паломництво — це також час коли маємо нагоду зустрітися сам-на-сам з різними життєвими ситуаціями й обставинами, — продовжив він, — навчитися приймати реальність. Так, як подібно приймаємо останні два місяці обставини, що склалася з епідемією коронавірусу.

«Ми маємо навчитися приймати те, що ми не можемо змінити. Таке вміння означає, що ми вміємо жити згідно з Божою волею. Позаяк Бог з того моменту бере участь у пережитті цих ситуацій», — зауважив єпископ.

«Коли ми робимо перший крок, то наступні наші кроки нам допомагає робити Господь. Сьогодні, під час прощі до Марійського місця, переживаємо час, коли хтось дуже важливий є поруч з нами. Пресвята Богородиця не може змінити усі наші життєві ситуації, не може здійснити всі наші мрії, плани та ідеї, але Вона є та, яка завжди поруч. Присутність поруч інколи є набагато більше і важливіше, аніж змінювати відразу все довкола», — наголосив він.

І додав: «якщо сьогодні, ідучи додому з цієї прощі, будемо йти зі свідомістю, що завжди поруч зі мною є Пресвята Богородиця. Тоді виклики, які нас будуть чекати дальше, сприйматимемо зовсім по-іншому.

Проповідник звернув увагу на те, що у сьогоднішньому Євангелії ми чуємо історію сліпонародженого чоловіка, який почав дивитися на світ таким, яким є. «Він ніколи не бачив довкола себе усе те, що відбувається, а тільки відчував. Уся ця Євангельська історія є дискусією між людиною, яка почала бачити, стала іншою, і тими, які не хотіли радіти його прозрінню. Інколи в житті ми будемо зустрічати людей, які не будуть радіти тому, що ми почали по-іншому жити, поводитися, переживати, та сприймати певні речі. Наша віра є тим, що Бог дав нам у допомогу, щоб правильно все бачити та переживати», — додав владика Степан.

«Просімо Богородицю, щоб вона допомогла нам правильно пережити усі моменти у житті. Тоді сьогоднішня неділя для нас стане неділею, коли ми здійснили паломництво у своє серце. Воно нам необхідне для того, щоб стати кращими», — переконаний проповідник.

Довідка

Вишгородська ікона Богородиці за переданням написана Євангелистом Лукою на дошці від столу, за яким був за трапезою Спаситель з Пречистою Матір’ю і праведним Йосипом. Божа Мати, побачивши цей образ, промовила: «Віднині ублажатимуть Мене всі роди. Благодать Народженого від Мене й Моя нехай буде з цією іконою». Говорячи про авторство самого Апостола Луки, дослідники стверджують, що треба розуміти, що не сам Євангалист писав цю ікону безпосередньо, але що вона була копією («списком») від давньої ікони Богородиці, написаної св. Лукою.

В V ст. ікону Вишгородської Богородиці перевезено з Єрусалиму до Константинополя за імператора Феодосія ІІ Каліграфа, який скликав Ефеський Собор (ІІІ Вселенський Собор 431 р.), що проголосив визнавати Пресвяту Діву Марію – Богородицею та дав поштовх до розвитку Богородичного культу в Церкві.

В 1131 році Константинопільський Патріарх подарував ікону святому князеві Мстиславові Великому († 1132) [за іншими джерелами – Юрію Долгорукому († 1157)], і вона була поставлена в Дівочому монастирі міста Вишгорода – давнього помісного уділу святої рівноапостольної великої княгині Ольги. Від того часу ікона Богородиці іменується «Вишгородська».

Вишгород за часів київських князів був центром паломництва, бо мав ікону Вишгородської Богородиці (Дівочий монастир) та мощі перших київських святих Бориса й Гліба (дерев’яна церква свв. Бориса і Гліба з усипальницею).

Оскільки за київський престол продовжувалися чвари між князями, містом Вишгородом інколи володіло кілька князів на рік, кожен з яких претендував на верховенство в династії Рюриковичів.

В 1155 року син Юрія Долгорукого, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський зруйнував частину Вишгорода та викравши ікону Вишгородської Богородиці, вивіз її до Володимира-на-Клязьмі. Від того часу ікону почали іменувати «Володимирська».

1237 року монголо-татарське військо на чолі з Батиєм зруйнувало Суздаль, Володимир, Рязань і викрало оклад ікони, а ще через півтора століття військо хана Тохтамиша вдруге грабує ікону Богородиці, знову викрадаючи цінний оклад.

1395 року ікону переносять в Успенський собор Московського Кремля, але після 1395 року знову повертають у Володимир, де вона знаходиться майже ціле століття.

1480 року її повторно переносять у Москву. Є припущення, що одним із художників, який виконував реставрацію ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов уродженець Волині, автор знаменитої «Трійці».

1930 року вона потрапляє до Державного історичного музею, а ще пізніше у Третьяковську галерею, де перебуває й зараз під назвою Богоматір Володимирська.

Вишгородська Богородиця, написана на липовій дошці, мала первісний розмір 78х55 см. За даними реставраційних робіт 1918 року, її перемальовували кілька разів. Недоторканими лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса, час написання яких, за оцінками фахівців, належить до кінця ХI- початку ХII століть.

Після відновлення української державності в місті Вишгороді створено громаду Української Греко-Католицької Церкви, яка впродовж 1990-1991 рр., до моменту виділення земельної ділянки для будівництва храму, молилась в приміщенні Товариства «Просвіта», в 1991-1996 рр. – у каплиці, в 1996-2005 рр. – в цокольному нижньому храмі св. Андрія Первозванного.

2005 р. довершено будову Собору, який назвали в честь Вишгородської Богородиці та розмістили для почитання копію ікони Вишгородської Богородиці.

2006 року розпочинаються паломництва вірних до Вишгородської Богородиці.

1 листопада 2015 року Блаженніший Патріарх Святослав проголосив Собор Вишгородської Богородиці Відпустовим місцем з правом уділення повного відпусту. Після Літургії зачитано Декрет Апостольської Пенітенцерії про надання Собору Вишгородської Богородиці статусу духовної спорідненості з Марійськими базиліками світу та проголошення Собору відпустовим місцем.

За матеріалами Київської архиєпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ