Промова архиєпископа Мирослава Марусина на відкритті Синоду Єпископів УГКЦ 1990 року

УКРАЇНСЬКА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА ВЧОРА І НИНІ

Промова Мирослава Марусина,
Секретаря Конгрегації Східних Церков,
на відкритті Синоду Єпископів УГКЦ

(м. Ватикан, 25 червня 1990 року)

1.»Цей День, що його створив Господь, возрадуймося і веселімося в ньому». (Пс. 117, 24). Як колись первосвященик Йонатан, можемо також і ми нині закликати з радістю: «На нас налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн але маємо з неба допомогу і були врятовані від наших ворогів, які були принижені». (1 Мак. 12. 13). Наглий переворот до релігійної свободи в різних краях Східної Європи приводить ті народи, що терпіли імені Ісусового ради важкі переслідування, до сонця волі і дав їм змогу піднести духа і серця вгору, щоб однодушно віддати подяку і славу Єдиному в Тройці Господові за те, що скинув з них залізні окови (пор. Пс. 123. 17) і показав ще раз, що Він Бог і Господь історії. Хто нині ще мав би відвагу сказати, якщо в нього є християнська душа, що Українська Церква, завжди вірна своїм духовним і обрядовим переданням і вірна повній єдності з Римською Церквою, Церквою Апостольських Корифеїв — святого Петра і Павла, не має церковного титулу на існування і на розквіт? Ціною неописаних терпінь і геройської терпеливості незліченних мучеників, нам знаних частинно, а повністю знаних тільки Богові, Українська Церква жила і зберігала свою вірність під знаменем хреста. Та ось з того хреста, з тих терпінь, скріплених і зрошених силою і росою Духа Утішителя, зростають нині овочі свободи, миру і милосердя, примирення і прощення. Бо відпустяться нам наші провини, повторюємо щоденно в Господній молитві, так як ми прощаємо довжникам нашим. Дві євангельські вимоги ставить нам Вселенський Собор Другий Ватиканський: перша — це братня любов між усіма, що через хрещення визнають Господа Ісуса як істинного Бога і Спасителя, а друга — це постійне прямування до церковної Єдності всіх християн. Нарід Київської Русі, наші батьки, прийняли світло християнської віри через хрещення у благословенних водах Дніпра за днів св. Володимира. хрестителя України, коли Христова Церква була одна і нерозділена. Це світлої католицької віри не згасло в руках наших предків до Берестейської Унії, те світло віри ми несемо і нині так, як несли його наші отці в битії. Не згасло те світло у темряві віків тільки тому, що ми несли його в єдності з Католицькою Церквою і Римським Вселенським Архиєреєм.

2. Одна-єдина є Христова Церква, яку-то ми в Символі нашої Святої віри визнаємо за Святу Католицьку й Апостольську, і яку Спаситель наш по своїм славнім із гробу воскресінні передав св. Петрові, щоб наче стадо пас її (Ів. 21, 17) і віддав її прочим Апостолам, щоб нею правили та й поширювали межі її аж до кінців землі. (Мт. 28, 18–20). Ця правдива й одна Христова Церква, то Церква Католицька. Як уже в Старому Заповіті Царство Боже було представлене в образах, так в Новому Заповіті Церкву можемо бачити в різних порівняннях, взятих з життя чи то пастирського, чи рільничого, чи родинного. Церква, отже, є та вівчарня, якої єдині двері є сам Христос (Ів. 10, 1–10). Є вона також стадом., якого пастирем є сам Бог, і хоч те стадо пасуть люди то завжди іменем і властю самого Ісуса Христа, найвищого Пастиря, Церква є та нива, на якій росте старе оливкове дерево (Рим. 11, 13–26), на ній посаджений є виноградник, сам Христос, що сказав про себе: «Я є лоза Істинна» (їв. 15, 1–5). Церква вкінці є домом Божої родини небесний Єрусалим, мати всіх віруючих. Церква є невіста Христова, яку-то Спаситель полюбив і віддав себе за неї, щоб була свята і непорочна. Як один є Христос, так одна є Христова Церква, по-грецьки католицька, а в нашому перекладі соборна, чи то вселенська.

3. Та вселенська Христова Церква складається з помісних, чи як каже Собор, партикулярних Церков, але так. що всі вони творять одну єдність Церков, бо кожна з них це частина Божого люду, під владою одного єпископа, разом з пресвітерами, злучена Святим Духом в одне, через ту саму Євангелію і через відправу Пресвятої Євхаристії. Єпископи, отже, правлять у своїх єпархіях тою священною владою, що її отримали через свячення від Бога, і тому вони мають власть У засягу свого діяння видавати закони, судити у спірних справах та заряджувати в усьому, що відноситься до богопочитания та до церковного життя. Поодинокі єпархії бувають злучені органічно між собою, бо єднає їх спільний обряд і мають вони власну традицію та власну дисципліну; в них є окремий ієрархічний лад, і власна Літургія, вони мають власні богословські та духовні надбання, але в них завжди та сама єдність католицької віри й одна Божеська установа спільна для цілої вселенської Церкви. Так отже і Церква на Україні від самих початків мала свій власний обряд і традицію, її єпархії були органічно злучені в одну Митрополію, вона відбувала свої синоди, мала своє партикулярне право. Але вона творила одну єдність з цілою вселенською Церквою, а коли та єдність із-за історичних причин була перервана, українські ієрархи разом зі своїм Митрополитом поспішились на соборі в Бересті 1596 року відновити і закріпити єдність зі Святим Апостольським Престолом у Римі. Вони бо добре знали, що там у Римі вічно живе Петро у своїх наслідниках, а Петро це камінь, на якому Христос збудував свою Церкву. Господь Ісус, Голова Церкви, невидимий і угольний камінь в її будові. та вічний Пастир так зарядив, щоб пастирями його словесного стада стали Апостоли, і щоБ над ними найстаршим був Петро та щоб саме Петро по віки був основою і фундаментом церковної єдності. Ісус Христос так постановив і так оснував свою Церкву, бо добре знав яку-то структуру вибрати для свого царства на землі.

4. Римський Єпископ, в особі якого вічно живе і діє апостол Петро, є головою цілого Єпископського Збору і найвищим пастирем цілої Вселенської Церкви. ТОМУ-ТО силою цього високого уряду є він. Намісник Христовий на землі, і має найвищу та ПОВНУ владу, яку виконує він на благо всіх. Виконує він своє СЛУЖІННЯ покірне як найвищий пастир і прикладом своєї покори та любові вказує нам усім як треба сповняти і наше служіння. Та сам Святий Отець не виконує усього особисто. У сповнюванні завдань найвищого Пастиря Христової Церкви допомагають Римському Архієреєві Єпископи, а між ними від деякого часу Синод Єпископів, що складається з представників цілого світу. Вони періодично сходяться в Римі на свої наради і так спомагають, Вселенського Архієрея v його журбі на добро цілої Церкви. У цьому завданні спомагає Папу Колегія Отців Кардиналів. Синод Єпископів, скликуваний Папою, Римські Конгрегації, різні високі Уряди, а з ними й інші особи, духовні і світські, відповідно до потреб часу. Між ними для нас важні є Державний Секретаріат Папи і Священна Конгрегація для Східних Церков, Східна Конгрегація в імені Святого Отця править справами всіх східних Церков, отже і нашої Української Церкви. З уряду є членами Східної Конгрегації всі Отці Патріархи, а з ними і Верховний Архієпископ Львівський. Правління Христового Намісника є справді колегіальне або соборне, коли він відповідно до потреб засягає ради в своїх братів Єпископів. Святий Отець підкреслює часто вагу єпископського уряду та єпископського служіння. Єпископи бо вже самим єпископським свяченням отримують від Бога власть освячувати вірних, навчати і рядити, але виконують все це важно тільки тоді, коли це чинять у єдності з Папою та всіма католицькими єпископами світу, чи, як ми кажемо, в єдності з Головою та Членами.

5. Так ото Єпископи несуть спільну журбу за цілу Христову Церкву і за поодинокі помісні Церкви, а все це виконують вони в єдності і під наглядом Вселенського Архієрея. Особливо торжественним способом виконують Єпископи ту владу, коли вони зібрані на Вселенському Соборі, або коли вони разом зі Святим Отцем в який інший спосіб звертаються до цілого світу, коли заходить незвичайна потреба чи конечність. Вселенський Собор Другий Ватиканський в декреті про Східні Церкви підкреслює сильно значення і ваговитість тих Церков: «Східних Церков установи, літургійні обряди, церковне передання та правопорядок християнського життя. Католицька Церква високо цінує. В них бо, славних шани гідною давниною, виявляється те передання, що походить від Апостолів, через Отців та становить частину Божественно об’явленої та неподільної спадщини цілої Церкви. Тому-то, дбаючи про Східні Церкви, що є живими свідками цього передання Священний і Вселенський Собор, бажаючи, щоб вони процвітали та з новою апостольською силою виконали доручену собі місію, постановив видати деякі статті, крім тих, що відносяться до цілої Церкви, залишаючи інше до розпорядження Східних Синодів та Апостольського Престолу». (ОЕ 1).

6. В домі Святого Отця. в столиці католицького світу Римі, має наша Церква і ми всі багато місця і багато обителів. Від трьох століть маємо тут наш храм Пресвятої Богородиці з Жировицькою чудотворною іконою. Тут від шістдесяти років наша Семінарія св. Йосафата, в якій виховуються майбутні українські священики. Тут і наша мала Духовна Семінарія під зарядом Отців Салезіян. На Авентині є монастир і Головний Заряд Отців Василіян а в ньому науковий осередок і школа для молодих монахів, майбутніх місіонерів. В Римі є доми Монахинь Василіянок, Сестер Служебниць та Сестер Катехиток св. Анни — а все це давні та історичні вже центри нашого церковного життя. В Римі нині красується церква Святої Софії, а в Кастель Гандольфо над Альбанським озером є Студитська обитель. Там також від передвоєнних років стоїть літній семінарійний дім-вілла, то її закупив слуга Божий Митрополит Андрей. В тих домах живуть і вчаться або працюють українські священики, монахи, монахині, і студенти богословії, понад двісті осіб, більшість з яких є на повному утриманні Святого Отця.

7. Ще одне і дуже важне завдання має Українська Церква, а саме — спілкування з братами некатоликам на Україні. Взагалі, «Східні Церкви, що в єдності, з Римським Апостольським Престолом, мають особливий обов’язок старатися про єдність всіх християн, зокрема східних, відповідно до засад декрету Священного Собору „Про екуменізм“, і то передовсім молитвами, прикладами життя, шанобливою вірністю супроти старинних східних традицій, взаємним та кращим знанням себе, співпрацею та братнім цінуванням справ і поглядів». (OЕ 24). Вселенський Собор Другий Ватиканськнй каже виразно, що «Від нез’єдинених Східних, які під поштовхом ласки Святого Духа доходять до католицької одності, не слід вимагати більше, як потрібно для простої ісповіді католицької віри. А тому що в них збережено важне священство, „східним клирикам, які приступають до католицької одності, вільно є виконувати свій чин, відповідно до норм, встановлених законною владою. Спілкування в св. Тайнах, що противиться одності Церкви, або включає формальне прийняття фальшивої науки чи небезпеку відступлення від віри, згіршення чи байдужості, є заборонене Божим законом. Однак душпастирська практика показує, зокрема щодо східних братів, що можна і треба мати на увазі різні обставини поодиноких осіб, коли ані не порушується церковна одність, ані не існують небезпеки, що їх треба уникати. а навпаки понаглює конечність спасіння та духовне добро душ. Тому Католицька Церква, відповідно до обставин часу, місця і осіб, часто вживала та вживає лагідного способу поступовання, даючи всім засоби спасіння та свідчення любові між християнами, через участь у св. Тайнах та в інших священних дійствах та речах…“ (ОЕ 25,26).

8. Наша Церква є в лоні Вселенської Церкви, але вона, як одна зі східних Католицьких Церков, має ще свою питому організацію. А у східних Церквах має провід найстарший Єпископ, тобто Патріарх. Він має владу над єпископами і навіть митрополитами, клиром, і народом, але згідно з нормами Східного Канонічного Права, згідно з давніми традиціями та Декретами Вселенських Соборів і то завжди при апробаті найвищого Авторитету в Церкві, тобто при апробаті Святого Отця. Наша Церква не мала від початку і нині ще не має свого Патріарха із-за важких історичних обставин. Але має вона свого старшого Архієпископа і він зі своїм Синодом становить вищу інстанцію для справ Церкви, згідно з приписами права та з повним правом Вселенського Архієрея кожночасно, коли треба, самому вирішувати справи. Влада Верховного Архієпископа, як усіх Патріархів Сходу, простягається на власну територію, тобто на цілу Галицьку Митрополію. Наші Єпархії і Митрополії на чужині є об’єднані тісно з Церквою-матір’ю на Україні, і то не тільки морально, але передусім обрядово, а церковні закони нормують все докладно і кермують життям нашої Церкви на добро всіх.

9. Преосвященні Владики! Слід нам мати на увазі, що в останніх десятиліттях Католицька Церква вчинила глибоку рефлексію про Таїнство Церкви та відношення її до Інших християн. Догматична Конституція про Церкву стверджує: «І з тими, що є охрещені та втішаються іменем християн, але не визнають повної віри чи не зберігають єдності спільноти з наслідником Петра, Церква з-за багатьох причин узнає себе з ними злученою». (ЛГ 15). А декрет про Екуменізм ще більше УТОЧНЮЄ словами: «Хрещення становить таїнственну зв’язь одності між усіма, що через нього є відроджені». (УР 22). Розвинулась і богословія про Церкви-співсестри, Папа Павло VI в документі, даному Патріархові Атенагоросові 25 липня 1967 року, так чудесно схопив цю доктрину: «В кожній помісній Церкві сповнюється таїнство божественної любові, що надає єдність з Отцем і чинить одних одним братами; чи ж не є це мотив надхніння на цей традиційний і прекрасний вислів за яким помісні Церкви залюбки називають себе спів-сестрами?» (Томос Агапіс ч. 176). Другий Вселенський Собор виразно каже. що «ці Церкви, хоч і відділені мають правдиві св. Тайни, а особливо силою апостольської сукцесії священство та Євхаристію». (УР 15). Вселенський Собор Другий Ватиканський «старається про возстановлення одності між усіма християнами» як «один з важніших намірів» (УР 1). Це й учинив завданням усіх християн-католиків: «Старання про обновлення одності належить до цілої Церкви, так до вірних, як і до пастирів та зобов’язує кожного відповідно до власної чесності, чи то в щоденному християнському житті, чи в богословських та історичних дослідах». (УР 5).

10. На кінець же нехай слова Вселенського Собору будуть нам усім вказівкою і напоумленням: «Священний Собор дуже радіє з плідної та діяльної співпраці Східних і Західних Католицьких Церков та рівночасно і заявляє, що всі правні розпорядження Собору встановлюються на сучасні обставини, доки Католицька Церква та нез’єднані Східні Церкви не дійдуть до повної спільноти. Тим часом же всі християни, східні і західні, упрошуються, щоб возносили до Господа гарячі та невпинні молитви і щоб, за поміччю Пресвятої Богородиці, всі стали одне. Нехай моляться також, щоб на стільки християн кожної Церкви, що хоробро визнаючи ім’я Христове, терплять та перебувають у скорбі зійшла повнота, підкріплення та потіхи Святого Духа, Утішителя. Любіть один одного братньою любов’ю. „Пошаною один одного випереджайте“. (Рим. 12, 10; ОЕ ЗО).

† Мирослав Марусин,
Секретар Конгрегації Східних Церков