СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПарафія УГКЦ Святого Михаїла в Арізоні: «Ми тут усе зробили своїм руками»
Де українці — там українська церква. Ще один доказ цьому — парафія Святого Михаїла Української Греко-Католицької Церкви. Завдяки вірним своїй церкві, мові, культурі і традиціям українцям вона утворилася в Тусоні штату Арізона (США).
Українці вперше оселилися в Тусоні в 1960-х роках. Спершу їх було небагато, всього п’ятнадцять на початку створення парафії.
Пан Ігор Кунаш, ревний парафіянин, розповідає, що ця жменька людей була дуже працьовитою.
«Ми можемо показати своє українство і так само нашу релігію», — каже він.
Отець Андрій Чировський є парохом у парафії Святого Михаїла вже дев’ять років:
«Спершу наша парафія — це була місійна станиця, що залежала від парафії у Фініксі. Спершу ми не мали відповідного приміщення. І люди думали про те, щоб збудувати церкву».
Парафіянам трапилася нагода купити церкву, хоча вона ще потребувала рук.
Пані Христина Кікта розповідає:
«Ми її купили. Місяцями працювали по 8–10 годин. Але було дуже приємно, бо це було наше. І тепер громада має свій справжній греко-католицький храм. Маленький, але дуже гарний».
Пан Ігор Кунаш вважає, що сюди його привів сам Господь Бог:
«Бог на мене подивився і сказав: Кунаше, іди до пустелі і там працюй».
Пан Ігор за спеціальністю геолог. Він побував у різних країнах світу: у Чилі, Аргентині, Болівії, Тибеті, Китаї.
«Я побачив майже всі поклади литію у світі… Я народився у Франції в українській родині. Ми переїхали з родиною до Америки. Моя мама припильнувала, аби виховати мене в українській культурі, в українській традиції».
Дружина пана Ігоря Зеня Тарчанин-Кунаш пішла за своїм чоловіком, коли він вирішив на пенсії переїхати жити в пустелю. І живуть тут уже з 2000-го року.
Мабуть, аби парафія була справді живою, люди мають її щиро любити, а не просто ходити, бо більше ніде.
«Ми любимо нашу парафію, — каже пан Ігор. — Любимо наших людей. Вони працьовиті. То є піонери, які змогли зліпити ту парафію».
Отець Андрій почувається дуже комфортно зі своїми парафіянами:
«Тут є дуже добрі люди, дуже віддані. Їх всього 50 осіб, але вони здобули багато через свою жертовність і свою працю».
Парафіянин Богдан Гойнич відповідає за церкву, за будинок і все господарство. Служить ось так коло храму вже вісім років. Тут від природи стоїть часом нестерпна спека, така, що аж свічки потрібно тримати в холодильнику, щоб вони не топилися.
«Ми дуже тішимося своєю парафією. Бо ми тут усе зробили своїми руками».
Пан Богдан спорудив собі також вуджарню, де коптить ковбаси.
«Ця вуджарня відновила половину нашої церкви. Мене все питали, де я таку ковбасу дістав, у якому склепі? Кажу: та я сам зробив. То зроби нам, просили мене. І я роблю. А весь заробіток йде на церкву… Мені вже 80 років. Думаю, мене Бог тримає лише, аби тут щось робити».
Але не ковбасою єдиною. Пані Олександра Гонтівна-Терлецька зі своїм чоловіком захоплені іконописом:
«Я захопилася малюванням через мого батька. Він пройшов через цілу Україну з бандурою і фарбами. Писав ікони… Я завжди починаю працю з молитвою. Без молитви нічого не виходить».
Тут усі живуть як одна родина.
На погляд юного парафіянина Ігоря Борисевича, церква — те місце, навколо якого вони гуртуються.
«Ми тут сповідуємо нашу культуру і тут ми можемо розмовляти українською мовою».
У парафії також дбають про катехизацію та відвідують хворих.
«Це дуже важлива річ», — каже парох, щоб ті люди не почувалися забутими.
Отець часто провідує пані Стефанію Шубак…
«Якщо веземо святе Причастя до хворого, то тримаємо його коло серця. Це виявляє нашу пошану до Святих Таїн і любов».
«Наша Церква має універсальну вартість, — вважає священник. — Це ми бачимо навіть по тому, як неукраїнці приходять до української церкви».
Пан Девід з сім’єю прийшов сюди п’ять років тому:
«Хоча раніше ми ходили до римо-католицького храму, але прийняли рішення лишитися тут. Наші діти відвідують уроки з катехизації і ми всі почуваємося тут як удома».
Пані Христина Кікта вважає, що їхня парафія є найживішою в Західній Америці.
Отець Андрій:
«Разом ми будуємо частинку Царства Божого на землі».
Пан Петро Ферш:
«Ми молимося за Україну і живемо Україною».
Пан геолог Ігор Кунаш:
«Приїжджайте до Тусону. Українці, які тут є, вас тепло зустрінуть. Ми є свої люди».
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
