Папа Венедикт XVI — вірний співробітник правди. Частина ІІ

4 січня 2023

31 грудня 2022 року о 10:34 год. відійшов до вічності папа-емерит Венедикт XVI. Пропонуємо більш детально познайомитися із життям цієї непересічної постаті в історії Католицької Церкви та основними напрямними його понтифікату. Наголошуємо, що це вже друга частина статті.

Папа Венедикт XVI — вірний співробітник правди. Частина ІІ

На Петровому престолі

Після смерті папи Івана Павла ІІ 2 квітня 2005 року саме кардинал Йозеф Ратцінгер як декан Святої Колегії очолив його похоронні богослужіння, які відбулися 8 квітня 2005 року. Після цього відразу кілька причин спонукали членів Конклаву подивитися на кардинала Йозефа Ратцінгера як на можливого наступника: тривала та тісна співпраця у повній гармонії, видатні якості інтелекту та духу, відсутність будь-яких амбіцій влади і, зрештою, спокійна майстерність, з якою, як декан Колегії кардиналів, він проводить засідання та головує під час підготовки та проведення Конклаву. Незважаючи на похилий вік, вибір спадкоємця став доволі передбачливим. 19 квітня 2005 року, у віці 78 років, Йозеф Ратцінгер став 265-м папою Католицької Церкви: він обирає собі ім’я Венедикт XVI і представляється людям, що зібралися на площі Святого Петра, як «простий і смиренний працівник у винограднику Господньому».

Понтифікат папи Венедикта XVI тривав лише вісім років. Проте, він був позначений інтенсивністю та активністю. Перш за все, за час свого правління Венедикт XVI провів 314 зустрічей для 251 політиків із 111 країн світу і кільканадцяти міжнародних організацій, регіональної і провінційної влади. Далі варто згадати 24 закордонні поїздки, завдяки яким вдалося відвідати 24 країни на п’яти континентах світу. Папа Венедикт XVI відвідав Німеччину, Польщу, Іспанію, Туреччину, Францію, Австрію, Чехію, Кіпр, Мальту, Португалію, Хорватію, Сан-Марино, Великобританію, Бразилію, Мексику, Кубу, США, Австралію, Камерун, Анголу, Бенін, Ліван, Ізраїль та Йорданію. Окрім того, за час його понтифікату було організовані 29 поїздок по Італії. Як тут не згадати про Асамблей Синоду Єпископів Католицької Церкви, з яких три чергових про Євхаристію у 2005 році, про Слово Боже у 2008 році і про Проголошення нової євангелізації у 2012 році та дві спеціальні: про Африку у 2009 році та про Близький Схід у 2010 році.

Серед виданих папою Венедиктом XVI документів варто відзначити три енцикліки: «Deus caritas est» («Бог є Любов»), «Spe salvi» («Спасенні надією») та «Caritas in veritate» («Любов в істині»). Окремо виділяється «Лист до католиків у Китайській Народній Республіці», опублікований на Зіслання Святого Духа 2007 року. Підсумовуючи понтифікат Римського Архиєрея, важливо також пригадати проголошені ним роки: після завершення розпочатого його попередником Року Пресвятої Євхаристії (2005), 28 червня 2008 року розпочато Рік апостола Павла, який тривав до 29 червня 2009 року. 19 червня 2009 Католицька Церква розпочала Рік священства, присвячений 150-ій річниці відходу до вічності святого Івана Віянея, кюре з Арсу. Тривав він до 11 червня 2010 року. І зрештою, 11 жовтня 2012 року католики вступили у Рік віри, що ознаменувався оголошенням про зречення з Апостольського престолу та завершився вже за його спадкоємця Папи Франциска.

Напрямні понтифікату: оживлення віри у сучасному світі

Насправді ж, саме проголошення та оживлення віри у сучасному світі папа Венедикт XVI вважав основним завданням свого понтифікату. Про це він твердо заявив у Листі до єпископів від 10 березня 2009 року: «У наш час, коли на обширних просторах землі віра у небезпеці загаснути, як полум’я, якому бракує живлення, перш за все перед нами існує пріоритет зробити Бога присутнім у цьому світі та відкрити людям доступ до нього. Не до будь-якого бога, але до того Бога, який говорив на Синаї, до того Бога, чиє обличчя ми розпізнаємо у любові, виявленій до кінця (пор. Йо. 13, 1) — в Ісусі Христі, розп’ятому і воскреслому».

Тому легко побачити тяглість тем, які висвітлив папа Венедикт XVI у своїх енцикліках — йдеться про три Божі чесноти. У першій енцикліці «Бог є Любов» папа роздумує про любов, у другій «Спасенні надією» — про надію і третя «Світло віри» присвячена вірі та видана вже його наступником Папою Франциском. Також у цю канву вписується енцикліка «Любов в істині» представляє відповідь віри на сучасні економічну, соціальну та моральну кризи.

Сьогодні титул «зеленого Папи» за його увагу до екологічних питань надано Папі Франциску. Проте, мало хто пригадує, що саме папа Венедикт XVI першим на Петровому престолі розпочав підіймати питання про нашу планету як дар Бога-Творця та про збереження довкілля. Відтак він відзначився будівництвом найбільшої в Європі сонячної електростанції. У вересні 2008 року Ватикан почав встановлювати 2700 сонячних панелей на даху палацу Павла VI. У 2010 році ватиканська газета оголосила Апостольську столицю «зеленою державою», яка виробляє 200 вт сонячної енергії на одного жителя. Водночас Ватикан здобув славу першої у світі вуглецево нейтральної суверенної держави.

Напрямні понтифікату: об’явлення Бога в Особі Ісуса Христа

Ще одним піклуванням Йозефа Ратцінгера як папи та богослова було проголошення Бога, об’явленого в Ісусі Христі. Ще у 2003 році він розпочав написання праці усього свого життя про Особу Ісуса Христа, яку не припиняв навіть серед інтенсивних викликів Петрового служіння. За його власними спостереженнями, праця над цією книгою та пошуки Божого обличчя, об’явленого у розп’ятому та воскреслому Христі, були для нього живою водою із глибин джерел.

Ратцінгер, згідно зі словами його довголітнього особистого секретаря Георга Генсвайна, завжди ідентифікував самого себе августинівськими поняттями як «велика дитина Бога», що «з беззбройною лагідністю», як святий Августин, «пристрасно прагне врешті досягти цього „завжди“, про яке говорить псалом 105: шукайте завжди його обличчя».

Напрямні понтифікату: Літургія Церкви

Окремо папа Венедикт приділив увагу Літургії Церкви. Плодом цього стало його Motu proprio «Summorum pontificum» від 7 липня 2007 року. У цьому контексті також варто пригадати нововведення папи Венедикта XVI у проведенні Світових Днів молоді: сотні тисяч молодих людей у Кельні, Сіднеї та Мадриді гуртувалися на вечірній Євхаристійній адорації. І це попри упередження організаторів цих самих Днів молоді, які твердили, що такому молінню не місце на настільки веселих зібраннях.

Напрямні понтифікату: єдність християн

Від першості Бога неодмінно, за словами самого папи Венедикта, «випливає як логічний наслідок сердечне бажання єдності вірних». Екуменічні зусилля цього понтифікату виявляються у багатьох жестах і зустрічах, зокрема із Константинопольським Патріархом Варфоломієм у 2006 році, із архиєпископом Кентерберійським Роуеном Вілліямсом у Лондоні в 2010 році, із лютеранами у відомому монастирі Мартіна Лютера в Ерфурті у 2011 році. Також тут треба пригадати про делікатний момент виходу Апостольської конституції «Anglicanorum coetibus» 4 листопада 2009 року, завдяки якій папа встановлює практику прийняття у лоно Католицької Церкви спільнот Англіканської Церкви. До зусиль у ділянці поєднання християн додається щедрі намагання папи Венедикта XVI відновити повну єдність із «Спільнотою папи Пія X» П’єра Лефевра, які, проте, не увінчалися вагомим успіхом.

Однією з найбільш цінних характеристик папи Ратцінгера під час його понтифікату було його вміння розмовляти кількома мовами: німецькою, англійською, італійською, французькою, іспанською, латинською та португальською. Коли він здивував усіх і оголосив про свою відставку зі служіння єпископа Риму 11 лютого 2013 року, він обрав для цього латину.

Кризи та страждання понтифікату

Очевидно, що не обійшлося під час Петрового служіння папи Венедикта XVI без невдач і страждань. На жаль, через їхнє поширення у різних медіа вони згадуються частіше, аніж успіхи та вчинки служіння. Перш за все, йдеться про обурення послідовників ісламу у 2006 році після лекції Святішого Отця папи Венедикта у Регенсбурзі. Цю кризу вдалося владнати після багатьох інтерв’ю та роз’яснень з боку Апостольської столиці та відвідин Святішим Отцем Голубої мечеті у Стамбулі. Відтак ще одним викликом стало зняття великої екскомуніки із чотирьох єпископів — послідовників Лефевра. Одним із них став єпископ Вілльямсон, що й дав своєрідну назву цій кризі — «випадок Вілльямсона». Саме погляди цього ієрарха були піддані жорсткій критиці у медіа, адже він заперечував Голокост, чого папа Венедикт не був свідомий. На цю кризу папа відповів вже згаданим відомим Листом до єпископів у березні 2009 року. Ще одним критичним епізодом понтифікату стало висловлювання папи в інтерв’ю журналістам під час перельоту — йшлося про використання контрацептивів та запобігання поширенню вірусу СНІДу в Африці.

Однак, справжнім хрестом понтифікату папи Венедикта XVI стало виявлення великої кількості випадків сексуального надуживання зі сторони духовенства. Їхнє розголошення розпочалося ще в останні роки понтифікату папи Івана Павла ІІ, і вже тоді кардинал Йозеф Ратцінгер глибоко переживав кожний випадок, який потрапляв до нього у Конгрегацію доктрини віри. Проте, із кожним новим роком понтифікату вже папи Венедикта таких випадків ставало дедалі більше. Із кожною такою ситуацією на Церкву лилося тони критики та звинувачень. Папа не лише відповів на кризу власним прикладом смирення, прозорості та серйозності, але й випрацюванням фундаментальних напрямних та юридичних канонів для врегулювання поведінки та душпастирства у Католицькій Церкві. Сам папа зізнавався під час візиту до США у 2008 році, що він почувається «глибоко зганьбленим» цим скандалом: «Я визнаю біль, який Церква в Америці пережила внаслідок сексуального зловживання над підлітками. Ніякі мої слова не можуть передати біль і приниження, котрі завдані такими злочинами. Важливо, щоб постраждалим приділити більше любові і особистої уваги». І як тут не згадати відомий Лист до католиків Ірландії від 19 березня 2010 року, який насправді не обмежується адресатами лише однієї країни. У цьому ж році папа Венедикт визнав, що Католицька Церква не була достатньо пильною, достатньо відповідальною перед сексуальними зловживаннями її служителів.

Кінець понтифікату також був позначений ще однією кризою, яку у пресі охрестили як «Vatileaks». Йдеться про витік та публікацію документів для внутрішнього вжитку найближчих до папи осіб, що демонстрували факти корупції та боротьбу за владу на вищому рівні Католицької церкви. Серед оприлюднених документів були також і особисті листи Папи Римського. Згодом організатором витоку визнали Папського камардинера Паоло Габріеле, якого Ватиканський суд засудив до 18 місяців ув’язнення. Проте, перед Різдвом папа особисто його помилував.

Зречення

11 лютого 2013 року на консисторії, зібраній Святішим Отцем для визначення дати канонізації мучеників Отранто, папа Венедикт XVI бере несподівано слово та чітко проголошує на латині вияв своєї волі зректися папського служіння: «Після неодноразового іспиту свого сумління перед Богом я дійшов певності, що мої сили через похилий вік більше недостатні для належного здійснення Петрового служіння».

Папа говорив коротко, проте цілковито зрозуміло, що відчув зменшення «сил як тіла, так і душі», що робить його нездатним «добре здійснювати довірений йому уряд», беручи до уваги актуальні виклики в управлінні Церквою «у теперішньому світі, позначеному швидкими змінами та питаннями величезної ваги для життя Церкви». Зречення здійснено у «повній свободі».

Досі безліч богословів та духовенства, журналістів та медіа сперечаються про причини такого кроку. Зовнішній тиск, Vatileaks і скандали, які мозаїка конспірологів і теоретиків змови малювала вже з наступного дня, щоб пояснити безпрецедентне відречення, не мають до цього нічого спільного. Якби це було, запевняє сам папа Венедикт XVI, «я б не пішов, тому що не слід йти, коли ти під тиском».

Понтифікат папи Венедикта XVI закінчився 28 лютого 2013 року о 20:00 год. за італійським часом.

Після обрання його наступника на Петровому престолі — Папи Франциска, Венедикт XVI отримав титул папи-емерита та поселився у монастирі Матері Церкви, що знаходиться у Ватиканських садах. «Господь закликає мене „зійти на гору“, ще більше віддатися молитві та роздумам. Але це не означає залишити Церкву, навпаки — якщо Бог просить мене про це, то саме для того, щоб я міг продовжувати служити їй з тією самою відданістю і тією ж любов’ю, з якою я намагався це робити досі, але у спосіб, який більше підходить до мого віку та моїх сил», — мовив папа Венедикт XVI під час останньої публічної молитви «Ангел Господній», що відбулася 24 лютого 2013 року.

У монастирі він упродовж наступних майже десяти років продовжував тихою молитвою та своєю «бенедиктинською», — у першочерговому значенні цього слова, — поставою свідчити близькість Бога та проголошувати Його любов. Тут він продовжував розділяти біль та страждання людей, які горнулися до нього у пошуках духовних порад. Тут він демонстрував усій Католицькій Церкві приклад смиренності та людяності.

«Залишайтеся твердими у вірі! Не плутайте! Ісус Христос справді є дорогою, істиною та життям, а Церква, з усіма її недоліками, є Його тілом». Це одна із духовних настанов, які папа-емерит Венедикт XVI доручив вірним у своєму заповіті, який опубліковано в книзі «Нічого, крім правди», написаній архиєпископом Георгом Генсвайном, його особистим секретарем, разом із Саверіо Гаетою.

Ця історія безумовної любові Бога та цілковитої довіри людини тривала до 10:34 год. 31 грудня 2022 року, до того моменту, коли увінчалася зустріччю. Але це вже цілковита інша історія.