СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа на завершення Тижня молитов за єдність: Пріоритетом Бога є спасіння всіх
На схожість екуменічного діалогу до подій, пов’язаних з подорожжю святого Павла до Риму, описаною в Діяннях Апостолів, вказав Глава Католицької Церкви під час екуменічної вечірні в базиліці Святого Павла, яку він очолив в суботу, 25 січня 2020 року.
Як і щороку, Папська базиліка святого Павла за мурами зібрала в урочистість Навернення апостола Павла представників християнських Церков і Церковних спільнот Риму, щоб екуменічною вечірнею під проводом Єпископа Риму завершити Тиждень молитов за єдність християн, вже 53-го з черги, який відбувався на тему «Вони повелися з нами з неабиякою людяністю».
Перед початком богослуження Папа Франциск в супроводі представників Православної та Англіканської Церков, зійшов до крипти перед головним вівтарем базиліки, де вони помолилися перед мощами Апостола народів. Варто зазначити, що в базиліці поміщені також мощі святого апостола Тимотея, учня й помічника святого Павла, привезені з італійського міста Термолі на початку Тижня молитов. Завтра вони будуть перенесені до базиліки Святого Петра, де Святіший Отець відслужить Святу Месу з нагоди Неділі Божого слова, після чого повернуться до місця постійного перебування.
Перед мощами святого Тимотея
Після читання з Діянь Апостолів про подорож святого Павла в якості в’язня, про корабельну катастрофу та порятунок біля берегів Мальти, Папа Франциск виголосив проповідь.
Обґрунтоване уповання
Святіший Отець звернув увагу на те, що на кораблі присутні три категорії: сотник із воїни, що виглядають «наймогутнішою групою», моряки, від яких «залежні всі подорожні» та в’язні, «найслабші й уразливі». Коли корабель, протягом кількох днів потріпаний бурею, наблизився до берегів Мальти, солдати замислили повбивати в’язнів, аби вони не повтікали вплав, але сотник не дозволив, бажаючи врятувати Павла.
«У дійсності, незважаючи на приналежність до найуразливіших, святий Павло запропонував щось важливого своїм супутникам. В той час, як всі втрачали будь-яку надію вижити, Апостол приніс несподіване послання надії. Ангел, промовивши до нього, запевнив: „Не бійся, Павле. Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою“. Павлове довір’я виявилося обґрунтованим, й урешті всі пасажири врятувалися, а вибравшись на мальтійський берег, зазнали гостинності мешканців острова, відчули їхню прихильність і людяність», — мовив проповідник, нагадуючи, що саме ця подія лягла в основу цьогорічного Тижня молитов за єдність між християнами.
Хоч слабкі, але носії цінного послання
Як зауважив Глава Католицької Церкви, ця розповідь з Діянь Апостолів говорить також і «про нашу екуменічну подорож», спрямовану до тієї єдності, якої «Бог так палко прагне». Насамперед, вона говорить про те, що ті, які є слабкими, які «з матеріальної точки зору мають небагато», багатством яких є Бог, можуть «запропонувати цінні послання для добра всіх». Вистачить згадати про «марґіналізовані й переслідувані» християнські спільноти, які «живучи любов’ю до Бога і до ближнього», можуть запропонувати особливе послання всій християнській родині.
«Бо Богові сподобалося саме так: спасти нас не силою світу, але слабкістю хреста. Тож як Ісусові учні, ми повинні вважати, щоб не піддатися світській логіці, але, радше, прислухатися до найменших і вбогих, бо Богові подобається передавати Своє послання через них, які найбільше схожі до Його Сина, Який став людиною», — підкреслив Святіший Отець.
Бог прагне спасіння всіх людей
Другим аспектом, на який вказує розповідь з Діянь Апостолів, Папа Франциск назвав те, що «пріоритетом Бога є спасіння всіх». Святий Павло наголошує на тому, що всі будуть врятовані. Й нашим обов’язком є «здійснювати пріоритетне прагнення Бога». Це є запрошенням «не присвячуватися виключно власним спільнотам, але бути відкритими на добро всіх», на «універсальний погляд» Бога, Який прийняв тіло, щоб обійняти весь людський рід.
«Якщо завдяки Його благодаті засвоїмо Його бачення, то зможемо подолати наші поділи, — наголосив Глава Католицької Церкви. — В події корабельної аварії святого Павла кожен робить свій внесок у спасіння всіх: сотник приймає важливі рішення, моряки приводять в дію свої знання та вміння, апостол підбадьорює тих, які втратили надію. Також і серед християн кожна спільнота має особливий дар, який може запропонувати іншим. Якщо більше дивитимемося поза часткові інтереси й долатимемо спадок минулого в прагнення чинити поступ до спільного берега, то ставатиме спонтаннішим для нас розпізнавання, прийняття і ділення цими дарами».
Гостинність — християнська чеснота
Врешті, третім аспектом цієї розповіді, який також став темою Тижня молитов, є гостинність. Автор Діянь Апостолів окреслив поведінку мешканців острова як «рідкісну людяність». Вогнище, розпалене на березі, за словами Папи, є «прекрасним символом людського тепла». Також і управитель гостинно повівся зі святим Павлом, який, у свою чергу, оздоровив його батька, а згодом — численних хворих. Коли ж вони вирушали до Італії, мальтійці забезпечили їх провізією.
«Із цього Тижня молитов хочемо навчитися бути гостинними, насамперед, між нами, християнами, також і між братами різних конфесій. Гостинність належить до традиції християнських спільнот і родин. Наші похилі віком прикладом навчили нас, що на столі християнського дому завжди є тарілка супу для друга, який несподівано навідався, чи для потребуючого, який стукає до наших дверей. А в монастирях гостей приймають з великою турботою, немов Христа. Не втратьмо, більше того, наново оживімо ці звичаї, які мають присмак Євангелія», — закликав Єпископ Риму, звернувшись зі словами привітань до учасників спільної молитви, заохотивши «разом і невтомно» випрошувати в Бога «дару єдності між нами».
Довідка
Вже ближче до наших часів традиція спільної молитви разом з іншими християнськими конфесіями стає більш поширеною та систематичною. На початку XIX століття, однією з перших таких акцій була спроба протестантського пастора Джеймса Стюарта, який у 1820 році надрукував спеціальний текст "Спільної молитви-прохання благодаті Святого Духа". Через 20 років, інший пастор Ігнатій Спенсер запропонував дещо інші та глибші за змістом спільні молитви для усіх без винятку Християн.
З часом, наступні ініціативи ставали все частішим та більш конкретним явищем: англіканські спільноти, протестанти та католики почали заохочувати вірних до спільної молитви за Єдність, особливо під час святкування Зіслання Святого Духа. Незважаючи на те, що подібна ідея була прихильно сприйнята у різних середовищах, вона все ж не змогла прижитись у християнстві того часу. На практиці усі християни молились окремо, лише у своїх власних Церквах, де метою таких молитов було прохання навернення „іновірців” до своїх власних конфесій.
Починаючи з 1926 року, екуменічна організація (рух) "Віра та Устрій", яка пізніше стала співтворцем Світової Ради Церков, розпочала друкувати так звані "Спеціальні молитви, які використовувались під час спільних зустрічей Християн різних деномінацій". Були це спеціальні пропозиції молитов та служб, які все ж не були обов’язковими, ані занадто популярними в тодішньому християнському світі, оскільки сама ідея екуменізму тоді лише починала розвиватись.
Справа швидше зрушила з місця лише тоді, коли на початку тридцятих років ХХ століття до неї долучився католицький священик з Ліону о. Паул Кутюр’є (Paul Couturier) (1881-1953). Він запропонував нову формулу молитви, яка була не за інші конфесії, але разом з іншими конфесіями та на умовах які нам залишив Ісус Христос у своїй Євангелії „щоб усі були одно”. Це було дуже сміливе нововведення. Молитви супроводжувалися зустрічами й спеціально підготовленими богослужіннями. У такий спосіб, починаючи з 1935 року розпочато спільну молитву, яку можна вважати за початок сучасного Тижня молитов за єдність християн.
Наступним важливим етапом на цьому шляху було ухвалення ІІ Ватиканським Собором у 1964 році Декрету про екуменізм, який між іншим наголосив, що молитва, особливо спільна, є душею екуменічного Руху та заохочував до практики Екуменічного Тижня. У 1967 році розпочалась систематична співпраця Католицької Церкви (в особі Секретаріату в Справах Єдності Християн) та Світової Ради Церков2 у напрямку опрацювань тем на наступні Екуменічні Тижні.
Початково теми до Тижня молитов за єдність християн приготовляли на спільних засіданнях представники Католицької Церкви та Світової Ради Церков, однак починаючи з квітня 1974 року у спеціальному листі до Церков-членів Ради та до інших учасників екуменічного руху було запропоновано включити до обговорення місцеві, локальні християнські спільноти. Першими на такий заклик відгукнулись християни Австралії, а їхня пропозиція стала головною темою спільної молитви у 1975 році.
Час проведення такого Тижня молитов за єдність християн – 18–25 січня – було обрано невипадково. Цей тиждень, за Григоріанським календарем, завершується саме в день навернення апостола Павла, що традиційно у Європі відзначається 25 січня. Символіка цього свята дуже яскрава: у цей день по дорозі до Дамаску один із найсуворіших переслідувачів учнів Христа – Савло побачив самого Христа й почув Його голос. Завдяки цьому сталось чудесне навернення цієї людини, яка з часом стала Апостолом Народів, найбільш відданою Євангелії й засновником великої кількості християнських спільнот, в яких Христос – це центр усього. Апостол намагався навчити усіх майбутніх християн, що коли будемо ближче до Христа, будемо ближче один до одного. Христос, що є любов – є серцем і фундаментом єдиної Церкви. Це головна ідея, яка повинна спонукати християн до більш тісного зближення й спільного свідчення: свідчення єдності, свідчення взаємоповаги, свідчення співпраці. Тому у наші дні Тиждень молитов за єдність християн відзначається вже в усьому світі.
Така щорічна екуменічна зустріч допомагає зрозуміти й осмислити, що вже зроблено для єдності християн, допомагає усвідомити ще існуючі проблеми та впевнитись у необхідності спільної молитви не тільки в богословському її значенні, але і в практичному аспекті. Важливим елементом є те, що під час цього Тижня молитов за єдність християн, у всьому світі разом молитимуться католики, православні, протестанти та інші християнські спільноти, щоб за допомогою сили Святого Духа, прикласти всі свої зусилля задля того, щоб третє тисячоліття стало ерою возз`єднання розколеного тіла Христового. Немає сумніву, що спільні ініціативи започатковані християнами в душпастирській, культурній та суспільній площині повинні мати своє джерело у молитві, яка є фундаментом та душею екуменічного руху.
За матеріалами VaticanNews
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
