СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа на Різдво: мир існує, він — серед нас, однак його треба прийняти
Проповідуючи під час денної Святої Меси Різдва, Папа Лев XIV наголосив на тому, що з втіленням Божого слова мир вже є між нами, але він настане тоді, коли наші монологи замовкнуть, а ми, збагачені слуханням, впадемо на коліна перед крихкістю інших. Богородиця вчить нас, що з демонстрації сили нічого не народжується, а все відроджується з мовчазної могутності прийнятого життя.
«Божий мир зароджується з прийнятого плачу немовляти, з вислуханого ридання: він зароджується серед руїн, які закликають до нової солідарності, він зароджується з мрій і бачень, що, як пророцтва, змінюють хід історії», — сказав Папа Лев XIV, проповідуючи під час денної Святої Меси урочистості Господнього Різдва, яку він у четвер, 25 грудня 2025 року, очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані. Слід згадати, що востаннє Єпископ Риму очолював це богослужіння ще 1994 року й це був святий Іван Павло ІІ. Папи Бенедикт XVI і Франциск у день Різдва лише виголошували опівдні різдвяне послання та уділяли благословення «Urbi et Orbi». Про це пише українська редакція «Vatican News».
Радісне звіщення серед руїн
«Кликніть весело разом, румовища єрусалимські, бо Господь утішає свій народ», — ці слова з Книги Ісаї, що прозвучали в першому читанні, стали відправною точкою для роздумів, якими Святіший Отець зупинився у своїй проповіді. Посланець миру промовляє до тих, хто стоїть серед руїн повністю знищеного міста, і хоч його ноги вкриті пилом і поранені, пророк називає їх гарними, бо через довгі та вибоїсті дороги вони принесли радісне звіщення, в якому тепер усе відроджується. «Це новий день! Ми також беремо участь у цій переломній події, в яку, здається, ще ніхто не вірить: мир існує і вже серед нас», — мовив Лев XIV, наводячи слова Ісуса, сказані учням, яким Він щойно вмив ноги: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його». Ці слова звернені до тих посланців миру, які від того часу мусітимуть невтомно ступати дорогами світу, щоб звіщати всім «владу стати Божими дітьми». «Отже, сьогодні ми не тільки здивовані тим, що мир вже тут, але й святкуємо те, як цей дар був нам даний. Адже в цьому як сяє божественна відмінність, яка викликає в нас вибух радісних пісень. Таким чином, у всьому світі Різдво є найвищою мірою святом музики та пісень», — мовив проповідник.
Слово, яке стає безмовним
Переходячи до роздумів над прологом до Євангелії від Івана, що був прочитаний під час Святої Меси і головною дійовою особою якого є Боже Слово, Святіший Отець, насамперед, зазначив, що йдеться про «слово, яке діє». Такою є характеристика Божого слова — воно ніколи не залишається без наслідків. «Якщо добре придивитися, то також і багато наших слів мають наслідки, іноді небажані. Так, слова діють. Але ось яка несподіванка чекає нас у різдвяній літургії: Боже Слово явилося і не вміє говорити, Воно приходить до нас як немовля, яке тільки плаче і кричить. „Стало тілом“ (Ів 1,14) і, хоча Він зростатиме і одного дня навчиться мови свого народу, тепер промоляє лише Його проста, тендітна присутність», — зауважив проповідник, додаючи, що «тіло» означає також «радикальну наготу, якій у Вифлеємі та на Голготі бракує також слів», так само, «як не мають слів численні брати й сестри, обдерті з їхньої гідності та примушені мовчати». Людське тіло потребує турботи, прийняття, визнання, «шукає рук, що здатні до ніжності, та умів, налаштованих на увагу, прагне добрих слів».
Запрошення та відкинення
«До своїх Він прийшов, та свої. Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми», — пише євангелист. Як підкреслив Папа, це показує «парадоксальний спосіб» присутності миру між нами: Божий дар залучає, шукає прийняття, активує посвяту. «Воно вражає нас, бо наражається на відкинення, зачаровує нас, бо вириває з байдужості. Це справді влада — стати Божими дітьми: влада, яка залишається похованою, доки ми відірвані від плачу дітей і від крихкості похилих віком, від безпорадного мовчання жертв і покірливої меланхолії тих, хто чинить зло, якого не хоче», — сказав Лев XIV, цитуючи свого попередника Франциска, який у «Evangelii gaudium» писав, що «ми іноді відчуваємо спокусу бути християнами, зберігаючи розсудливу дистанцію від Господніх ран».
«Дорогі браття й сестри, оскільки Слово стало тілом, тепер тіло говорить, викрикує божественне прагнення зустрітися з нами. Слово встановило серед нас свій тендітний намет. І як не згадати про намети в Газі, які вже тижнями наражаються на дощі, вітер і холод, і про намети багатьох інших біженців і переселенців на всіх континентах, або про тимчасові притулки тисяч бездомних людей у наших містах? Крихким є тіло беззахисних народів, знесилених численними війнами, що тривають або вже закінчилися, залишивши після себе руїни і відкриті рани», — вів далі Святіший Отець, згадуючи і про молодь, примушену брати до рук зброю, яка на фронті відкриває «брехню, якою пронизані гучні промови тих, хто посилає на смерть».
Але коли «крихкість іншої людини проникає в наше серце», тоді починається мир. Він зроджується з вислуханого плачу немовляти, з почутого ридання. «Ця таємниця кидає нам виклик з вертепів, які ми встановили, відриває нам очі на світ, у якому досі звучить Слово, „багаторазово та різними способами“, і досі кличе нас до навернення», — сказав Папа.
Дорога місії — дорога до ближнього
Підсумовуючи, проповідник зазначив, що Євангелія не приховує спротив темряви світлу, описує шлях Божого слова як всіяний перешкодами. Й до сьогодні «справжні посланці миру» йдуть за Словом цією дорогою, яка врешті-решт досягає сердець, «неспокійних сердець, які часто бажають того, чому чинять спротив». «Таким чином Різдво надихає місіонерську Церкву, спрямовуючи її на стежки, які для неї накреслило Боже Слово. Ми не служимо владному слову — вони лунають вже скрізь — а присутності, яка пробуджує добро, знає його ефективність, не претендує на його монополію», — мовив Лев XIV, підкреслюючи, що дорога місії — це дорога до ближнього.
Святіший Отець пояснив, що в Богові кожне слово є «словом зверненим до когось», є «запрошенням до навернення». Світське ж слово, навпаки, шукає «мати в центрі себе самих». «Мир настане, коли наші монологи замовкнуть і, збагачені слуханням, ми впадемо на коліна перед наготою плоті інших. Саме в цьому Діва Марія є Матір’ю Церкви, Зорею євангелізації, Царицею миру. У ній ми розуміємо, що з демонстрації сили нічого не народжується, а все відроджується з мовчазної могутності прийнятого життя», — сказав Папа.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
