СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: Цієї ночі ми здобули фундаментальне право: право на надію!
У Велику Суботу ввечері Папа Франциск відслужив на катедральному престолі базиліки Святого Петра Святу Месу Пасхального чування, наголошуючи під час проповіді на тому, що християни покликані бути вісниками надії.
«Ми можемо й повинні надіятися, бо Бог є вірним. Він не залишає нас самотніми, Він навідався до нас: Він увійшов у кожну нашу ситуацію, в біль, у тривогу, в смерть. Його світло освітило темряву гробниці: сьогодні Він прагне досягнути найтемніших куточків життя», — наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси Пасхального чування, яку він відслужив у базиліці Святого Петра у Ватикані ввечері, 11 квітня 2020 року.
На знак чого світла, що «проганяє пітьму із серця» богослужіння розпочалося обрядом благословення полум’я та запалення пасхальної свічки, що відбулося в сутінках перед головним престолом базиліки. Коли ж на завершення процесії до катедрального престолу, на якому була звершена Євхаристія, диякон втретє виголосив: «Христове світло!», храм наповнило світло й розпочалося Пасхальне звіщення «Exultet».
Далі розпочалася Літургія слова, що включала серію читань із Святого Письма: розповіді про створення людини, про перехід ізраїльського народу через Червоне море, пророцтво Ісаї із Божим закликом приходити до Нього. З першими нотами гімну «Слава на висотах Богові» розпочався урочистий передзвін, звіщаючи про найбільшу радість — перемогу Життя над смертю. Прозвучав уривок з Послання до Римлян, у якому Апостол народів підкреслює, що Христос, Який воскрес із мертвих, більше не вмирає, та читання з Євангелії від Матея про об’явлення воскреслого Ісуса жінкам-мироносицям.
Не піддатися паралічеві
Проповідуючи, Святіший Отець зазначив, що ми, зазвичай, з усього інтенсивного періоду Страсного Тижня найменше звертаємо увагу на Велику Суботу, з нетерпінням очікуючи після п’ятниці Страстей на великодню радість. «Цього року, однак, як ніколи помічаємо Велику Суботу, день великого мовчання. Можемо побачити своє відображення в почуттях жінок того дня», — зауважив він вказуючи на те, що вони мали перед очима смерть, носили смерть у своєму серці, а до болю додався страх.
«Але жінки в цій ситуації не піддалися паралічеві. Вони не поступилися темним силам нарікання та жалю, не закрилися в песимізмі, не втікали від дійсності. Вони роблять щось простого й надзвичайного: в своїх домівках приготовляють пахощі для Ісусового тіла. Вони не зрікаються любові: серед пітьми серця запалюють милосердя», — мовив Папа, додаючи, що й Богородиця в суботу «молиться й надіється».
Фундаментальне право
На світанку жінки пішли до гробу, де перед гробом «почули від ангела слова життя». А згодом зустріли Ісуса, «автора надії», кажучи: «Не бійтеся». «Не піддавайтеся страхові, не бійтеся: ось звіщення надії. Воно призначене для нас, сьогодні. Це слова, які Бог повторює нам серед ночі, яку переживаємо. Цієї ночі ми здобуваємо фундаментальне право, яке в нас не відберуть: право на надію. Це нова і жива надія, що походить від Бога», — наголосив Святіший Отець, уточнюючи, що це не простий оптимізм чи принагідне підбадьорення, але «дар з небес, який ми не могли роздобути самі».
«Все буде добре, говоримо з упевненістю протягом цих тижнів, хапаючись за красу нашої людяності та підносячи з глибини серця слова підбадьорення, — пояснив він. — Але з бігом днів і зростанням побоювань, також і найсміливіша надія може випаруватися. Ісусова надія — інша. Вона вкладає в серце впевненість у тому, що Бог вміє повернути все на добро, бо чинить так, що навіть з гробу виходить життя».
Пітьма не має останнього слова
Далі Папа зазначив, що гріб — це місце, з якого не виходять, але Ісус вийшов задля нас, воскрес, аби «принести життя туди, де була смерть, аби започаткувати нову історію на місці, яке було привалене каменем». І цим заохочує нас не піддаватися знеохоченню, «не придавлювати надію камінням».
«Ми можемо й повинні надіятися, бо Бог є вірним. Він не залишає нас самотніми, Він навідався до нас: Він увійшов у кожну нашу ситуацію, в біль, у тривогу, в смерть. Його світло освітило темряву гробниці: сьогодні Він прагне досягнути найтемніших куточків життя. Сестро, брате, навіть якщо ти поховав у своєму серці надію, не здавайся: Бог — більший. Пітьма та біль не мають останнього слова. Бадьорися, з Богом нічого не втрачено!» — наголосив Святіший Отець.
Бог нас полюбив і покликав
Ісус сказав жінкам: «Ідіть і звістіть моїм братам, щоб ішли до Галилеї». «Він випередить вас у Галилеї», — мовив перед тим ангел. «Як прекрасно знати, що Він прямує перед нами, що Він навідався до нашого життя та до нашої смерті, щоби випередити нас у Галилеї, тобто, в місці, яке для Нього і для Його учнів нагадувало про щоденне життя, родину, працю. Ісус бажає, аби ми несли надію туди, в щоденне життя», — зазначив проповідник, додаючи, що Галилея була для учнів також місцем спогадів про перший поклик, що означає згадувати про те, що Бог нас полюбив і покликав, що є «постійною відправною точкою, насамперед, у кризах, у період випробувань».
Крім того, Галилея була «поганською», найвіддаленішою від Єрусалиму, де жили різні народи, що дотримувалися різних культів. Ісус посилає туди, нагадуючи, що «звіщення надії не обмежується нашими священними огорожами, але його слід нести всім. Бо всі мають потребу в підбадьоренні серця». «В кожну Галилею, в кожну закутину цього людства, до якого ми належимо, і яке належить нам, бо всі ми — брати і сестри, несімо пісню життя! Примусьмо замовкнути волання смерті, вже вистачить війн! Нехай же зупиниться виробництво й торгівля зброєю, бо потребуємо хліба, а не гвинтівок. Нехай припиняться аборти, що вбивають невинне життя. Нехай серця тих, що мають, відкриються аби наповнити порожні руки того, хто позбавлений необхідного», — закликав Святіший Отець.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
