«Пандемія і карантин вдарили в саме ядро Церкви, у спільноту вірних», — єпарх Мельбурнський владика Микола Бичок

30 квітня 2021

26 квітня 2021 року в Івано-Франківськй духовній семінарії розпочались великопосні реколекції. Запрошеним реколектантом став єпарх Мельбурнський владика Миколай Бичок, ЧНІ. Впродовж трьох днів семінаристи спільно із реколектантом мають змогу розважати над темою «Священник як образ убогого Христа».

«Пандемія і карантин вдарили в саме ядро Церкви, у спільноту вірних», — єпарх Мельбурнський владика Микола Бичок

Про покликання владики, служіння на місійних теренах Сибіру та Америки, шлях до єпископства та Церкву в умовах пандемії читайте в нашому інтерв’ю.

Владико, у Вас є чудовий досвід служіння на місійних теренах Сибіру та США. Розкажіть як це служити там, де немає структур нашої церкви.

Для мене це велика Божа ласка тому, що я належу до Згромадження Отців Редемптористів і це була моя, свого роду, мрія. Будучи ще малим хлопцем, все-таки ходячи до парафії, де проповідували редемптористи, звісно я бачив приклад їхнього життя. Я був захоплений їхніми реколекціями, місіями, а згодом я міг також брати участь в проповіді Слова Божого. Тому я сам відгукнувся на цей голос Божий, який мене кликав саме до цього монастиря. Я розумів на що йду, я хотів бути одним із них, я хотів також проповідувати. Звісно, будучи ще тоді юнаком, я до кінця не уявляв, що Бог поведе мене не тільки по теренах України, але й на ширші простори. І справді так сталось, що після моїх свячень у 2005 р. моїм першим місцем служіння був, як не дивно, саме Сибір (м. Прокоп’євськ, Кемеровська обл.), де була чисельна громада наших вірних, яких в 40-х та 50-х рр. насильно вивезли. Редемптористи практично перебували там з 1959 р. і якщо людей вивозили, то редемптористи також їхали з ними, для того, щоб єднатися із ними духовно. Одним з таких був о. Василь Рудка, який поїхав для того, щоб бути з цими людьми, товаришити їм. Звісно, наше служіння продовжувалося, але цей досвід є безцінним тому, що ти міг самостійно це все побачити і особисто досвідчити у власному житті. Ці люди дуже багато розказували: як їх вивозили, як вони приїхали на цей мороз і їх просто висадили з поїзда із двома сумками. Для людей це були справжні випробування, але що найцікавіше, що не тільки я як священник служив людям, старався товаришити їм і навчити слова Божого, але перш за все це люди мене навчали.

Подиву гідно, що саме в часи підпільної Церкви, зокрема в Сибірі, люди сміливо брали участь у різних богослужіннях. Як приклад, вони святкували Різдво Христове: колядували, брали участь у вертепах, як би це дивно не звучало. Протягом 60-тих — 70-тих рр. Церква в Україні була переслідувана, фактично заборонена, а люди, які перебували на засланні в Сибірі просто казали: «Що нам зроблять, куди нас дальше вишлють? Ми вже і так в Сибірі». Запал і віра наших людей були величезним прикладом для мене.


З іншого боку, в Америці був присутній інший досвід служіння, де нашим вірним вдалося не тільки зберегти свою Церкву, але й українську культуру та ментальність. Оскільки це вже четверте-п’яте покоління, яке спілкується українською мовою, чого власне я не зауважив у Сибірі. Там вже друге-третє покоління втратило свою ідентичність, більшість розмовляла російською мовою. Основними чинниками таких перетворень були Радянський Союз і всеосяжний вплив атеїзму, чого власне і не було в Америці, де наша Церква розвивалася та процвітала. Цей досвід я візьму у своє подальше служіння вже у статусі єпископа.

Владико, Ви є першим посткарантинним єпископом нашої церкви. Як це бути архиєреєм у ХХІ ст., а особливо в актуальних умовах пандемії? Ви чи не найбільше досвідчили карантинні обмеження на собі, у зв’язку з тим, що не можете виїхати туди, куди Вас покликав Господь, тобто для служіння в Австралії, Новій Зеландії та країн Океанії. Як Ви боретеся з цією незручністю і які Ваші внутрішні переживання?

Пандемія і карантин вдарили в саме ядро Церкви, у спільноту вірних. Тому що Церква — це є спільнота вірних, це не є якась певна цегляна будова, а це живі люди. Якщо їх немає в церкві, тоді це є велика проблема. Тому ми старалися цю порожню нішу заповнити онлайн-трансляціями. Звичайно, я дбав також і за живе спілкування із вірними, наскільки це було можливо. Я вів активне спілкування з владикою Петром, а також з нашими священниками. Ми мали змогу організовувати кожного місяця духовні зустрічі, де піднімали на обговорення ту чи іншу тему. Зокрема, декілька днів тому я мав свого роду реколекції, де старався роз’яснити нашим священникам цінність таїнства Священства.

Наближається Великий четвер, коли ми святкуємо день установлення святої Тайни Священства, оскільки так склалося, що, будучи в Україні, я висвятив трьох дияконів і одного священника і я по-особливому пережив відчуття від цих свячень. Своїми думками я полинув у день моїх ієрейських свячень — це те, що нам надає сили і наснаги служити і бути вірним Богу.


Карантин негативно відбився на нашому священичому і єпископському служінні. Багато людей мають страх перед вірусом, вони стараються обмежити контактування з людьми та взагалі зі світом. Тому це дуже часто виливається в те, що наші церкви не тільки в Австралії, але і в Україні спорожніли. Багатьох людей після завершення пандемії прийдеться виводити з тих чи інших криз, а також повернути їх до церков, зокрема витягнути з цього віртуального світу, з онлайн-трансляцій, щоб люди відчули, що їм все таки чогось бракує — живого спілкування з Богом у святій Церкві. Віртуальний світ не може замінити живої молитви. Багато людей відчули цю різницю, коли ми як спільнота вірних, як єдина Церква молимося, співаємо та прославляємо Бога.

Пандемія вкотре довела нам, що ми не є залишені в цьому світі, а живемо у спільноті вірних, яка є важливою у формуванні нашого духовного життя.

Владико, відчувши покликання в ранньому віці Ви зуміли його зберегти. Розкажіть про свої переживання в семінарії, свій життєвий шлях до єпископського служіння, у так званих «рекомендаціях» для наших семінаристів.

Сьогоднішня молодь шукає певного ідеалу, авторитету, тому не дивно, що молодь скеровує свій погляд на спортивних зірок, відомих музичних виконавців. Копіюючи своїх кумирів, вони забувають про те, що Господь кожного з нас сотворив «оригіналом».

Для мене в юних роках цими авторитетами були два священники. Перший — це вже покійний отець-редемпторист Михайло Шевчишин, який помер декілька місяців тому — славнозвісний великий місіонер, який ще знав плеяду блаженних редемптористів. Його святителем був блаженний Василь (Всеволод) Величковський, тому це перша особа, яка мені, через призму свого духовного життя, показала правдивий образ редемпториста-місіонера. Пригадую, як Церква тільки вийшла з підпілля (нашу церкву в Тернополі — Успення Пресвятої Богородиці в 1962 р., підірвали), було відбудовано церкву і згодом — монастир.

Поки відбудовувалися храм та монастир, отці мусіли мати інше помешкання. Вони жили в будинку і після вечірніх богослужінь, пригадую, о. Михайло ішов перший, а ми, як апостоли, за ним «шнурочком». Ми з хлопцями часто його розпитували, а він нам цікаво відповідав. Це дуже приємні спогади, це перша особа, яка дала вагомий внесок у моє покликання і була для мене великим прикладом. Інша особа, яка допомогла мені розпізнати моє покликання — це був отець-редемпторист Володимир Вонс. Він був вже з молодшого покоління редемптористів, оскільки на той час йому було приблизно 35 р. Саме він допоміг мені розпізнати моє покликання.

Я мав нагоду дуже часто їздити на реколекції, місії, бачити його великий запал — запал молодого отця. Саме в цих прикладах я побачив своє покликання і в мене вже не було жодних вагань. Коли я закінчував школу, я чітко знав, що я хочу бути одним із них, розуміючи, що це буде не просто, але Господь, який кличе мене, також мені допоможе в майбутньому, на дорогах мого богопосвяченого життя.


Владико, ми ввійшли в найтаїнственний момент цілого літургійного року — момент, коли ми спільно з Христом співстраждаємо і пізніше разом з Ним святкуємо Воскресіння — Великий тиждень. І на завершення, порадьте нам, майбутнім душпастирям, як співпереживати з Христом Його страсті, а опісля разом із Ним лягти до гробу, щоб на третій день у славі воскреснути.

Для студентів, які зараз навчаються в Івано-Франківській духовній семінарії це є великий Божий Дар. В Україні, зокрема в Івано-Франківській архиєпархії, є численні покликання — це є великий кредит довіри до Бога, який нас чує і дає ці покликання для того, щоб справно працювати в Христовому винограднику.

Я думаю, що брати-семінаристи несучи своє служіння і формуючись, проходять власний Хресний хід. Семінарія має велику кількість розпорядків, правил і установ, де тобі щось дозволяється, а в чомусь ти є обмежений. Саме в таких умовах гартується стержень, який має попровадити тебе в майбутньому, щоб ти успішно ухилявся від похотей цього світу, щоб тебе підтримував Ісус Христос, який нас всіх покликав. Христос говорить: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас» (Ів. 15. 16), тому це співстраждання, це поховання до гробу і воскресіння, якраз і відбувається в стінах семінарії.

Кожен семінарист на дорозі до священства має різноманітні особисті переживання і проблеми, важкість яких можна відчути не тільки у Страсний тиждень. Формація означає перемогти себе, зламати усі свої гріховні нахили, тому в особливий спосіб ми співстраждаємо з Христом, очікуючи на славне Воскресіння, розуміючи те, що Христос віддав Своє життя не просто так, а віддав його для того, щоб кожен з нас мав життя вічне.


Тому заохочую братів-семінаристів цінувати цей час, який є даний Господом Богом і святою Церквою. Господь вас покликав, а свята Церква покладає на вас як на майбутніх священників великі сподівання. Це йдеться не тільки про терени Західної України, але й про всю державу загалом. Потрібно також сіяти Слово Боже поза межами нашої країни, оскільки наша Церква розкинута практично по всіх куточках земної кулі, де потрібно ревних місіонарів, проповідників Слова Божого. Так склалося, що наші люди є всюди і там, де є наші люди, Церква мусить йти разом з ними, підтримуючи та допомагаючи їм в духовному розвитку.

За матеріалами бр. Івана Харевича для Івано-Франківської духовної семінарії
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae