Отець Микола Бичок про піст, коронавірус та приготування до єпископської хіротонії

9 березня 2020

В середу, 15 січня 2020 року, у Ватикані повідомлено про те, що Папа Франциск прийняв зречення з пастирського уряду, подане владикою Петром Стасюком, ЧНІ, Єпархом Єпархії святих Петра і Павла в Мельбурні УГКЦ в Австралії. Водночас, повідомляється про те, що Святіший Отець призначив новим Єпархом преподобного о. Миколу Бичка, ЧНІ, на даний час парафіяльного сотрудника на парафії святого Івана Христителя в Нью-Арку, США.

Отець Микола Бичок про піст, коронавірус та приготування до єпископської хіротонії

Привіт, любі друзі! Сьогодні хочу Вас познайомити із майбутнім єпископом — отцем Миколою Бичком. Він є священником, редемптористом, та вже встиг послужити в Україні, в Сибірі, у Сполучених Штатах. Нещодавно ж його обрали очолити Церкву в Австралії, Новій Зеландії та Океанії. Зараз триває період його приготування до свячень, а я ж задав йому кілька запитань, — із Вашою допомогою, звичайно.

Отче, 26 квітня у Вас відбудуться єпископські свячення, а тому зараз Ви перебуваєте в особливому періоді приготування до цієї події. Як Ви готуєтеся?

У кожній важливій речі особливе місце займає саме приготування до неї. Адже від того як ти приготуєшся, залежить й та подія, до якої здійснювалися ці приготування. Я намагаюся приготуватися у належний спосіб, тому що єпископське служіння є новим видом служіння для мене. Очевидно, що певний час я готувався до священичого служіння, перебуваючи у семінарії. Натомість, єпископське служіння — це служіння, до котрого кличе сам Господь і воно досі мені невідоме. Звичайно, що зараз є багато організаційних моментів, до яких я повинен ретельно приготуватися. Перед самою ж хіротонією я відбуду восьмиденні реколекції для того, щоб в тиші, один на один із Господом Богом роздумувати над моїм новим покликанням і над моїм новим служінням у святій Церкві.

Дослівне питання від одного із підписників: за що Вас відправляють в Австралію?

Пригадую, як у 2005 році мене відправляли в Сибір, і тоді багато братів та отців мене запитували: «За які гріхи тебе відправляють в Сибір?» Щось подібного звучить і сьогодні. Як і колись Христос кликав перших апостолів Андрія та Петра, а відтак — усіх інших, в місцях їхньої праці, риболовлі, так і сьогодні Господь кличе священників, єпископів проповідувати Царство Боже. У моєму ж випадку, здійснювати це в Австралії.

Питання щодо коронавірусу. Зараз ми перебуваємо у стані страшної паніки. Що Ви можете сказати про це? Якою є Ваша реакція?

Паніка і страх доволі часто сковують людину. Сьогодні ж, коли питання коронавірусу є у всіх на слуху, ми бачимо, що не настільки страшний сам коронавірус, як ці страх і паніка, що сковують людей. Дуже багато людей роблять дивні і чудні речі: до прикладу, із супермаркетів повсюдно пропадає дуже багато продуктів та речей першого вжитку. Справді, сьогодні доволі часто люди забувають про те, що у всьому цьому варто пам’ятати хто ми є. Ми є віруючими людьми. Тому, будучи віруючими, ми повинні покладатися на Господа Бога, адже «допомога моя від Господа, що сотворив небо і землю». Таким чином, нехай же кожен із нас намагається сьогодні більше покладатися на Бога, а не на свої страхи і паніку.

Маємо ще питання стосовно посту. Зокрема, люди запитують, як правильно та ефективно постити?

Євангелист Матей у шостому розділі пише нам такі слова: «А коли ви постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони виснажують своє обличчя, щоб люди бачили, що вони постять». Євангелист Матей заохочує нас, щоб час посту не був періодом смутку, але радості. Адже саме в період посту ми позбавляємося того, що є диявольське: гріха, спокус та багатьох інших поганих речей. Натомість, ми набуваємо Божих речей, таких як чесноти, ласки та багато інших добрих речей, які потрібні для спасіння нашої душі. Отож, я пропоную, щоб наше духовне життя завжди було постом, а піст став духовним життям. Щоб ми постили не тільки у той час, у який нам приписує свята Церква, але щоб кожен наш день був своєрідним постом, тобто відмовою від зла та творенням добра.

Досить серйозне запитання. Священники вигоряють. Ми з Вами відносимося до Згромадження, у якому також бувають випадки, коли співбрати нас залишають. Що Ви думаєте про духовне вигоряння?

Це запитання із однієї сторони є дуже складним, а з іншої — доволі простим. Духовне життя — це постійна боротьба. Це боротьба із невидимими силами. Саме ж вигоряння стосується не тільки духовного життя, священників, монахів чи духовних осіб, але часто воно має стосунок також і до подружніх пар. Інколи чоловік та жінка тривалий час любили один одного, проте на певному етапі просто розходяться. На жаль, таке стається і в духовному житті, коли священник, монах чи монахиня втрачають тісний зв’язок із Господом Ісусом Христом. Ми як духовні особи повинні тримати дуже тісний зв’язок із Ісусом Христом. Адже саме Він є нашою міццю і нашою підпорою. Для того, щоб горів вогонь, завжди потрібно докладати дрова. На самому жарі далеко не заїдеш.

Отче, питання особисто від мене. Зараз ми живемо у сучасну епоху, яка наповнена новими технологіями, інтернетом. Що повинна робити Церква серед усього цього?

Де є люди, там повинна бути Церква. Сьогодні дуже багато людей, а особливо молоді, сидять у мережі Інтернету. Церква як добра Мати має також огорнути їх. Тут, в Нью-Арку, впродовж п’яти років мого служіння ми також намагалися зайти у мережу — ми створили youtube-канал. На цьому каналі ми старалися висвітлювати усі події, які стосуються нашої парафії, виставляли проповіді для того, щоб народ міг користати та бачити життя парафії. Однозначно, за п’ять років нам не вдалося зробити усього: ми маємо лише 800 підписників у той час, коли Падре Серж має понад 6,5 тис. Проте, ми вже навіть маємо певні ідеї щодо того, як це служіння налагоджувати в Австралії. Не буду зараз відкривати усі секрети, можливо, усе не вдасться зробити. Але однозначно потрібно бути там, де зараз перебуває дуже багато людей, а особливо молоді, для того, щоб проповідувати Христа. Навіть апостоли йшли саме туди, де були люди.

Отче, багато запитань прийшло до нас з Австралії. Тому скажіть кілька слів для австралійців.

Новий континент, нова країна, нові люди, нове служіння, — все нове для мене. Дорогі у Христі, перш за все, я хочу подякувати найближчим моїм співпрацівникам — священникам, сестрам-монахиням, дияконам, які несуть своє служіння на цьому континенті. Але дорогі у Христі вірні, якщо би не було вас, не було би і нас: не було би єпископа, священників, дияконів та богопосвячених осіб. Їдучи до вас, справді, для мене усе є новим. Але хочу покластися на вас, хочу йти разом із вами цією дорогою духовного життя до Царства Небесного.

Ось такого єпископа матиме земля австралійська. Доречі, якщо би хтось хотів молитовно підтримати єпископа Миколая, то сердечно запрошуємо до собору Святого Юра у Львові 26 квітня на 11 год., де відбудеться Літургія та єпископські свячення. Тому всіх щиро запрошуємо!

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ