«Нехай Господь захоронить і захистить нас від нас самих», — владика Богдан Дзюрах

10 липня 2022

Як часто перешкодою для нашого духовного зростання і слідування за Христом є наше самолюбство та самовпевненість. Як часто нам видається, що це ми творимо добрі вчинки, плекаємо власну віру, очищуємося від гріхів… Владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії, у черговому духовному роздумі аналізує цю спокусу та пропонує шлях її подолання.

«Нехай Господь захоронить і захистить нас від нас самих», — владика Богдан Дзюрах

«І сказав їм Ісус: „Усі ви спокуситеся, бо написано: Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. Та по моїм воскресінні випереджу вас у Галилеї.“. А Петро сказав до нього: „Навіть коли й усі спокусяться, — та не я!“ Відповів йому Ісус: „Істинно кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ночі, заки півень заспіває двічі, тричі мене відречешся“. А він ще більше твердив: „Хоч би мені прийшлося з тобою і вмерти, не відречусь я тебе!“ І всі так само говорили» (Мр. 14, 27–31).

Господь Ісус не раз стверджував, наскільки нечулими на Його слова були Його учні. По дорозі до Єрусалиму Він іде назустріч Своїм страстям і закликає їх відректися самих себе і іти за Ним, а вони сперечаються між собою за перші місця і за престиж… Заповідає Свої страсті і воскресіння, але після того, як все відбулося і Він воскрес, апостоли не вірять… Він каже їм: «Усі ви спокуситеся», а Петро відразу починає заперечувати: «Навіть коли усі спокусяться, — та не я!» Петро слухає радше власне самолюбство і власну самовпевненість, замість того, щоб прислухатися до передбачливих і застережливих слів Христа Спасителя. Хто зна, якщо б прийняв з усією серйозністю цю пересторогу Вчителя, може б за кілька годин не відрікся Його так ганебно перед людьми.

Наше самолюбство спонукає нас нераз закривати очі на власні слабкості і обмеження, замість того, щоб їх смиренно визнати і з повним упованням віддатися у руки Господа Ісуса. Бо тільки Він, тільки Його сила і благодать можуть нас стримати від гріхопадіння, від зради ідеалів, в які ми віримо і які визнаємо устами.

Однак людина дуже часто, бажаючи чи то виправдати себе, чи потішити, — мовляв, я вже не є аж така погана, — поступає подібно до Петра: порівнює себе із іншими, вважаючи, що інші є слабші і гірші від неї, більше схильні до зради і гріха, аніж вона: «Навіть якщо усі спокусяться, — то я ні!» Інакше кажучи: «Я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар» (Лк. 18, 11). Це — фарисейство, з якого аж випирає гординя і самообман. Прозріння, як правило, настає дуже швидко і болісно, — так як це трапилося у випадку апостола Петра.

Щоб ми не мусили переконуватися у правдивості слів нашого Господа щодо нашої нездатності власними силами чинити щось добре чи уникати зла, нам треба якомога швидше відректись самих себе, відректись переконання про свою досконалість, не пробувати покладатися на власні сили, вміння, досвід, чесноту, але у всьому покладатися на Божу силу і Божу благодать. Бо, як хтось слушно зауважив, «учень, який не відрікається себе самого (Мр. 8, 34), відрікається свого Вчителя, стаючи на бік тих, котрі Його зраджують» (С. Фаусті, Пам’ятай і розповідай Євангеліє).

Петрові треба буде ще пройти крізь гіркий досвід своєї слабкості і гріховності, щоб відтак у смиренні серця відкритися і прийняти Бога, Який не вимагає, щоб ми вмирали за Нього, але сам вмирає за нас, щоб нам дарувати вічне життя через прощення і безмежне милосердя. Петро мусить спершу визнати і прийняти дар Христової смерті за нього — бідного і слабкого грішника, обмити себе у крові Христа, очистити себе сльозами покаяння, щоб відтак наповнити себе даром Ісусової життєдайної любові.

Лише занурившись усім своїм єством у цю божественну любов до нас, людина стає здатна — силою благодаті — іти навіть на смерть за Христа. Але це вже — чистий дар Бога, а не плід людської самовпевненості і гордині. Нехай Господь захоронить і захистить нас від нас самих і дарує нам Себе самого, Свою любов, благодать, прощення і милосердя!

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії