СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Не забуваймо бути всюди і завжди свідками Христового хреста», — владика Володимир Ющак у празник Воздвиження Чесного Хреста
У день храмового празника катедрального собору Вроцлавсько-Кошалінської єпархії — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього владика Володимир Ющак застановився над важливістю бути свідками Хреста Христового у теперішньому світі. Зокрема єпископ підкреслив, що ми є дітьми свідків Хреста Господнього, які перетерпіли виселення під час акції «Вісла» та переслідування у катакомбній Церкві.
Цьогорічний храмовий празник тут у Вроцлаві відзначаємо в особливому періоді. Неповних два тижні тому, у вівторок, 14 вересня, тобто у празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста за григоріанським календарем, Святіший Отець Франциск відвідав Пряшів на Словаччині, де очолив Божественну Літургію Святого Йоана Золотоустого. В часі проповіді Папа дав пояснення сенсу та стратегії Христового хреста. Найперше він пригадав слова св. апостола Павла з Першого послання до Коринтян: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого — ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, — чи юдеїв, чи греків — Христа, Божу могутність і Божу мудрість» (1 Кор. 1, 23–24). Думаю, що ми не повинні мати проблем зі зрозумінням цих слів. Бо не тільки в апостольські, але також і в наші часи, Христовий хрест як Божа могутність і Божа мудрість, є одночасно для немалої частини людства «ганьбою та глупотою». Вони його не розуміють та не розуміють сенсу і вартості Христової смерті на хресті. У своєму повчанні Папа дає науку на тему сенсу Христового хреста: «Хрест був знаряддям смерті, але з нього вийшло життя. Він був чимось, на що ніхто не хотів дивитися, але він відкрив нам красу Божої любові».
Спокуса тріумфального християнства
Одним із тих, які перші збагнули таємницю Христового хреста, був св. апостол і євангелист Іван, який стояв під хрестом разом з Пресвятою Богородицею та був свідком Христової смерті. Він так пише про себе: «І той, який бачив, свідчить те» (Ів 19, 35). Папа Франциск пояснює, що це власне євангелист, який стояв під хрестом і споглядав, тобто не тільки оглядав, але також роздумував і переживав смерть розп’ятого Христа Ісуса, допомагає і нам сьогодні увійти в цю таємницю.
Ідучи за думкою Папи, на Христа та на Його смерть на хресті можемо дивитись з подвійної точки зору. Можемо спостерігати тільки те, що спостерігають наші очі, тобто чергову програну боротьбу Добра. У такому розумінні зло затріумфувало над Добром, яке було розп’яте та прибите до хреста. В очах світу хрест може виглядати як невдача, поразка. За словами Папи, існує спокуса приймати слабкого та розп’ятого Бога лише на словах, а насправді мріяти про Бога сильного та тріумфуючого. Люди раді б бачити християнство тріумфальне, переможне, якому віддавано б славу і честь. «Але християнство без хреста є світським і стає безплідним», — наголосив проповідник.
Як потрібно розуміти Христову смерть на хресті?
Дальше Святіший Отець повчає про те, як християнин повинен бачити та розуміти Христову смерть на хресті. «Натомість, святий Іван, побачив у хресті Боже діяння. Він розпізнав у Христі розп’яту Божу славу. Побачив, що Він, всупереч тому, як це виглядало, не є програним, а Богом, Який вільно жертвує Себе за кожну людину. Чому він це зробив? Він міг би зберегти своє життя, міг би триматися подалі від нашої жалюгідної та жорстокої історії. Але Він захотів увійти, зануритися в неї. Тому він обрав найважчий шлях: хрест. Бо не повинно бути на землі такої зневіреної людини, яка б не змогла зустріти Його навіть у нещасті, темряві, покинутості, в роздратуванні від власної жалюгідності та власних помилок. Бог прийшов саме туди, де здається, що Його не може бути. Щоб спасти тих, хто у розпачі, Він хотів торкнутися відчаю; щоб вчинити своїм наш найгіркіший розпач, він вигукнув на хресті: „Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?“ (Мт. 27, 46; Пс. 22, 1). Це — волання, яке спасає. Спасає, тому що Бог вчинив своєю навіть нашу покинутість. І тепер ми з Ним більше не самотні, ніколи».
Тому, щоб зрозуміти хрест та сенс Христової смерті, не вистачить носити хрестик на своїх грудях або мати його на стіні у своїй хаті. Не допоможе також вішати його на стінах у школах чи підприємствах. Потрібно споглядали на Христа Розп’ятого, відкрити перед ним своє серце, потрібно перейнятись Христовими ранами та вчитись відчитувати Христове передання спрямовне до нас. «Якщо ми цього не зробимо, хрест залишиться непрочитаною книгою, назву та автора якої ми добре знаємо, але яка не впливає на наше життя», — підкреслив Папа, закликаючи вірних не зводити хрест до предмету поклоніння, і тим більше, до політичного символу, знаку релігійного чи суспільного престижу.
Папа пригадав теж, що знаємо з історії осіб, які вміли не тільки споглядати Христовий хрест, але вміли та хотіли також давати свідоцтво про Розп’ятого і то аж до крові. Варто згадати, що в Пряшеві, тими, які давали свідоцтво Христові, не зважаючи на своє життя, були між іншими винесені у 2001 році на престоли греко-католицькі владики: блаженний священномученик Павло Ґойдич, ЧСВВ, та блаженний священномученик Василь Гопко.
Наш народ досвідчив, що означає споглядати хрест
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Наша Церква та наш народ досвідчили у своїй історії, що насправді означає споглядати хрест та що означає свідчити про нього. Сьогодні ніхто нас не переслідує, можемо вільно практикувати свої церковні та національні традиції і звичаї. Тільки від нас залежить чи захочемо це робити. Маємо також свої церкви, побудовані в багатьох місцях нашого актуального поселення. Тут, у Вроцлаві, маємо свій собор в центрі міста, який двадцять років тому видавався надто великим та непотрібним. Тепер виявляється, що Бог знав, що робить. Знав, що він буде потрібний для нас, місцевих греко-католиків та для вас, новоприбулих громадян України, які з економічних причин знайшлись на заході Польщі. Як я згадав на початку, у Польщі маємо тепер також свою митрополію з трьома єпархіями та з трьома правлячими єпархіяльними єпископами, про що ще тридцять років тому годі було навіть подумати. Точно, у 1991 році, після довгих заходів, тільки відновлено Перемиську єпархію.
Але завжди так не було. В кінці квітня наступного 2022 року виповниться 75 років від початку акції «Вісла». Акція «Вісла» — це насильна депортація нашого народу з рідних земель, це Явожно та ув’язнення кількох тисяч наших мирян і духовенства, це переселення наших людей на західні і північні понімецькі землі післявоєнної Польщі з метою їхньої швидкої та повної асиміляції, це заборона діяльності нашої Церкви, це ув’язнення владик і священників, це переслідування таємними комуністичними службами священників та громадських діячів, це вербування таємними службами наших людей до співпраці та до доносів на своїх.
Ті з вас, які приїхали з України, мали б також багато що сказати, коли ідеться про минулі десятиліття. Це знищення нашої Церкви, ув’язнення владик, священників та монашества, це переслідування, це підпілля, в якому велось, сильно скорочене, але активне церковне і духовне життя. Наскільки темні та важкі були це часи, могли б сказати тільки ті особи, які їх особисто пережили. На жаль, більшість з них вже закінчило свій життєвий шлях. Але є ще багато осіб у Польщі, які пам’ятають акцію «Вісла» та в Україні осіб, які пам’ятають підпілля і радянські часи.
Розп’ятий Христос завжди був із нами
Могло б видаватись, що в ці темні роки наш народ чи то в Україні, чи на поселеннях, був залишений сам собі, без жодної підтримки, як від людей, так і від Бога. Однак, за словами Папи Франциска, споглядання на хрест та на розп’ятого на ньому Спасителя, повинно усвідомити нам, що ми ніколи не є та не були самі. Завжди був з нами Христос, який прийняв на себе всяке людське горе. Він був з нашим народом, коли його виганяли з рідних хат та з рідних земель. Він був з нами, коли потрібно було залишати свої церкви, які опісля часто були збезчещені, перемінювані на магазини, стайні та склади, або нищені, палені, розбирані. Розп’ятий Христос був з нашим народом, коли вивозили його у худоб’ячих вагонах, був в’язнем у концтаборі праці в Явожні, переносив переслідування і знущання з боку комуністичних служб, намовляли Його до співпраці та до доносів на своїх. Розп’ятий Христос був з нашим народом на Сибірі, був у підпіллі, разом з переслідуваними священниками та владиками. Йому, разом з нашими священниками забороняли приносити Безкровну Жертву у побудованих нашими предками храмах. Споглядаючи з вірою на Розп’ятого Христа, усвідомляємо, що Він завжди поділяв з нами нашу долю і недолю, незалежно від того, якого горя ми досвідчували.
Не пам’ятати минулих кривд та пам’ятати минулих свідків хреста
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
На завершення своєї проповіді в Пряшеві Святіший Отець Франциск залишив нам важливі повчання, які стосуються того, що означає бути свідком хреста. Папа говорить таке: «Свідок хреста не пам’ятає минулих кривд і не скаржиться на сьогодення. Свідок хреста не використовує шляхів обману та влади світу: він не хоче нав’язувати себе чи своїх близьких, а віддати своє життя за інших. Він не шукає власних інтересів, вдаючи побожного: бо це була б релігія дволичності, а не свідчення розп’ятого Бога. Свідок хреста наполегливо втілює лише одну стратегію, стратегію Вчителя: покірну любов. Він не очікує тріумфів тут, на землі, бо знає, що любов Христа плідна у повсякденному житті і вчиняє усе новим зсередини, як зерно, що впало в землю і яке вмирає та плодоносить». Це важкий виклик та важке завдання, коли у пам’яті виринають всі переслідування, кривди та отримані зневаги. Але така є логіка Христового хреста.
Варто пригадати ще один заклик Святішого Отця, який пригадує нам, щоб ми зберігали пам’ять про покірних і простих людей, які передали нам віру та тих, які з любові віддали своє життя: «Вони — наші герої, — наголосив він, — герої повсякденного життя, і їхнє життя змінює історію. Свідки породжують інших свідків, тому що вони є донорами життя. Саме так поширюється віра: не завдяки могутності світу, а завдяки мудрості хреста; не через структури, а через свідчення. І сьогодні Господь у промовистій тиші хреста запитує також і тебе: „Чи ти хочеш бути моїм свідком?“».
Бути свідками Хреста Господнього
Ми як народ, як нащадки переселенців акції «Вісла», як новоприбулі до Польщі громадяни України, мали добрих свідків Христового хреста. Завдяки ним ми сьогодні існуємо як Церква та як народ. Якщо хочемо дальше існувати, ми повинні вчитись від наших свідків та самі ставати свідками для молодших поколінь, щоб вони мали від кого вчитись. Це великий виклик, від якого залежить наше майбутнє. Тому закликаю всіх вчитись споглядати на Христовий хрест та не забувати давати добре свідчення молодому поколінню.
З празником Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста в’яжеться у нашій Церкві особливий обряд поклоніння Христовому хрестові. Будемо його повторювати, також приватно, протягом цілого наступного тижня. Дехто може і тому приходить на Воздвиження до храму, щоб поклонитись хрестові. Пам’ятаймо однак, що сам поклін, без усвідомлення його значення та без нашого щоденного свідчення, буде тільки порожнім обрядом без духовного сенсу. Тому не забуваймо бути всюди і завжди свідками Христового хреста.
Пам’ятаймо також, що всюди, де б ми не були, всюди є з нами Христос. Пам’ятаймо, що незалежно від того, яке горе сталося б у нашому житті, Він, наш Розп’ятий Спаситель, завжди буде біля нас, як Той, Який несе з нами наші болі, недуги, тягарі, переслідування та знущання. Тоді Христовий хрест стане нам справді ближчим та конкретним, а не тільки абстрактним сиволом.
Бажаю всім вчитись розуміти та читати Христовий хрест, який відкриває нам догору до вічного життя.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
