«Наскільки я є свідомим і як здійснюю своє посланництво бути свідком Христового Воскресіння?» — владика Богдан Дзюрах у Світлий понеділок

30 квітня 2019

«Христос — це Боже Слово, яке приносить світло у наш світ, який часто занурений у кромішню темряву гріха, страху, тривоги і безнадії. Але ми, віруючі люди, маємо бути голосом цього слова, промінчиком того світла, яке допоможе сучасній людині побачити вихід з тунелю, отримати надію, відродити запал до життя, відновити прагнення автентичного добра і віднови. Подібно як на Матія, на нас теж випадає жереб. Бо бути християнином — це не лише великий дар, ласка, привілей. Це рівно ж важливе завдання, місія, покликання, посланництво», — владика Богдан Дзюрах у Світлий понеділок.

«Наскільки я є свідомим і як здійснюю своє посланництво бути свідком Христового Воскресіння?» — владика Богдан Дзюрах у Світлий понеділок

«Нехай ніхто не нарікає на вбогість, бо царювання вселюдне настало. Нехай ніхто не засмучується гріхами, бо прощення з гробу всім засіяло! Нехай ніхто не боїться смерти, бо смерть Спасителя нас визволила… Воскрес Христос — і попадали демони. Воскрес Христос — радіють ангели. Воскрес Христос — і життя вільно пливе». Вчора на Утрені ми чули це огласительне слово великого Отця Церкви св. Йоана Золотоустого, який пригадував нам, як первісна Церква впродовж століть проголошує радісну новину про Христове Воскресіння, новину, яка приносить грішній людині, приреченій на вічну смерть, визволення і повноту життя.

Сьогодні ми повертаємося ще на кілька століть назад від епохи Йоана Золотоустого. Можна сказати, сягаємо до самих джерел, до початків, до того моменту, від якого розпочалася проповідь Христової Церкви. В Діяннях св. апостолів чуємо, як Христові учні обирають на місце Юди нового апостола Матія, «щоб він разом з нами був свідком Христового Воскресіння». А в Євангелії — коли зробимо ще один крок назад, — постає перед нами постать св. Івана Предтечі, тобто передвісника Христового. Коли читаємо четверте Євангеліє, то легко зауважити, що жодного разу св. Йоан не названий у цьому Євангелії ім’ям Хреститель. Також немає опису Хрещення Ісуса від Йоана в Йордані, як це описано в трьох інших Євангеліях. Не згадується також нічого ані про священиче походження Йоана, батько якого був священиком, ані про побожність його матері Єлизавети. Він не каже про себе, коли його питають, хто він: «Я Йоан, син священика Захарії і Єлизавети з роду…». Св. Йоан представлений в четвертому Євангелії в єдиній іпостасі — в іпостасі свідка Христового. Вчора ми чули в пасхальному Євангелії про нього такі слова: «Був чоловік посланий Богом, ім’я йому Йоан. Прийшов він як свідок, щоб свідчити про світло, щоб усі з-за нього увірували» (1, 6–7). А сьогодні ми вже чуємо, як Йоан здійснює це своє посланництво бути свідком Христовим і тим самим розкриває нам усім таємницю і нашого християнського життя і покликання.

Коли б нас спитали, хто ми, то ми почали б, мабуть, представляти себе згідно нашого резюме: ім’я, прізвище, дата народження, професія, стаж, знання мов. Чого б там тільки не було! Проте, мабуть, одного би там точно забракло. Того, що відбулося між тим, як ми отримали посвідку про народження і нинішнім днем: момент зустрічі з Воскреслим Христом у Таїнстві Хрещення, коли ми стали новим створінням, коли ми відродилися з Христом у Його смерті і воскресінні, коли ми стали улюбленими Божими дітьми і учнями Христовими. І саме це — найважливіший елемент нашої ідентичності, нашої особистості. Проте, ми мало свідомі цього і тому, мало говоримо про це і діємо у світлі цієї нашої Божої християнської ідентичності.

Варто зауважити, що Йоан є не просто людиною, яка десь там собі живе. Він «посланий Богом». Кожна людина є Божим посланцем. Ми є Божими посланцями для інших. Ми маємо певне завдання від Бога щодо тих людей, серед котрих живемо, з якими дружимо, серед яких чи для яких ми працюємо. Часом ми тратимо з горизонту цей вимір нашого буття — Боже завдання щодо тієї чи іншої людини: наших дітей, наших батьків, наших друзів, знайомих і незнайомих людей. Ми часто бачимо виключно горизонтальний, земний, дочасний вимір нашого буття, пов’язаний з родиною, з працею чи дозвіллям, яке ми проводимо в колі друзів чи знайомих. До прикладу, щоб залишитися в родинному колі, яке є найближчим для кожного з нас: батьки дбають про здоров’я дітей, про їхній, як то кажуть, «усесторонній розвиток», який насправді часто виявляється дуже плоским, бо там бракує Божого духовного виміру. Цей духовний вимір не є не те що найважливішою стороною розвитку дитини, він взагалі буває обмежений до мінімуму, або й випханий на марґінес виховання. Тоді є багато гуртків, факультативних занять у школі і поза школою, а коли настає час на найважливіше завдання: скерувати дитину до Бога, тоді настає тиша. Тиша як на пустині, яка з часом переростає у гробову тишу. До церкви дитина не йде, бо втомилася впродовж тижня від занять, або пізно повернулася в суботу з дискотеки, бо пізніше, як виросте, сама вирішить, до якої церкви ходити. Не вирішить, не піде, бо як може вирішити, коли довкола неї була пустка, мовчанка, тиша… Те саме буває у колі друзівчи співпрацівників: ми можемо говорити про все на світі, але коли заходить мова про щось автентичне, духовне, настає тиша, або ж переведення розмови на щось інше, порожнє і банальне. Навіть, коли починаємо говорити про Церкву, то підтримуємо тематику, яку нам накидають інші: говоримо про людей Церкви, про їхні вади і помилки, а забуваємо, що Йоан не проповідував про себе, а проповідував Христа Спасителя. Так само і ми маємо проповідувати не самих себе, не наші чесноти і заслуги, а віру у Христа Воскреслого, Спасителя і джерела надії для усіх людей на цьому світі.

Очевидно, бути свідком не легко, на цій дорозі від самого початку траплялися і надалі будуть траплятися перешкоди і протидії. Подібно, як Господь Бог кличе нас до того, щоб ми були свідками, так само диявол намагається перешкодити нам у цьому. Ще зовсім недавно він робив це брутальним чином, нищачи храми і переслідуючи християн. Тепер він хоче зробити нас «мовчазною Церквою», обмежуючи релігію до приватної і суто особистої сфери. Ти в душі собі вір, проте, назовні не повинен виявляти своїх релігійних переконань… . Апостолам теж від самого початку намагалися перешкодити, заборонити проповідувати Христове Воскресіння, проте вони раз за разом відповідали: «Ми не можемо не говорити про те, що бачили і чули… Для нас, християн, мовчати про Воскресіння Христове, означає зраджувати Христа…

То ж у цей другий день великодніх свят спитаймо самих себе: Наскільки я є свідомим і як здійснюю своє посланництво бути свідком Христового Воскресіння? Чи я своїми словами, а ще більше, своїм життям вказую тим, хто приходить до мене, на Христа? Чи вмію скерувати людину до особистої зустрічі з Воскреслим? Чи я є голосом Слова, яке стало тілом і замешкало між нами? Христос — це Боже Слово, яке приносить світло у наш світ, який часто занурений у кромішню темряву гріха, страху, тривоги і безнадії. Але ми, віруючі люди, маємо бути голосом цього слова, промінчиком того світла, яке допоможе сучасній людині побачити вихід з тунелю, отримати надію, відродити запал до життя, відновити прагнення автентичного добра і віднови. Подібно як на Матія, на нас теж випадає жереб. Бо бути християнином — це не лише великий дар, ласка, привілей. Це рівно ж важливе завдання, місія, покликання, посланництво. То ж із завершенням Великодніх Свят ми не повинні просто повертатися до сірих трудових буднів. Там, де ми живемо, де працюємо, де зустрічаємося із людьми, усюди там є наша пустиня, наша Витанія, де має бути проголошувана Христова Благовість про Воскресіння.

Дай нам, Воскреслий Господи, такого розуміння нашого посланництва і дай нам сили та бажання свідчити про Тебе тим, кого ми зустрінемо на дорозі нашого життя. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae