СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Наші священники — як універсальні солдати» — владика Йосафат Мощич у день 2-ої річниці заснування Чернівецької єпархії
18 листопада 2017 року, в Чернівцях, у день пам’яті священномучеників Галактіона й Епістими, відбулася історична подія. Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав увів владику Йосафата Мощича на престол правлячого єпископа новоствореної Чернівецької єпархії. Цього року єпархія відзначає другу річницю від дня свого проголошення.
З цієї нагоди ми поспілкувалися з правлячим єпархом кир Йосафатом про стан справ на місці служіння, поцікавились досягненнями та подальшими планами.
Слава Ісусу Христу!
Преосвященний владико Йосафате, ось уже минуло два роки від моменту заснування Чернівецької єпархії, яка знаходиться в межах Чернівецької області та є на даний час наймолодшою єпархією УГКЦ. Протягом цього невеликого проміжку часу вже було зроблено чимало, і ми це можемо спостерігати, зокрема, в мережі Інтернет, але хотілося б почути саме від Вас: яких результатів вдалося досягнути, які єпархіальні структури створено?
Слава навіки.
З Божою поміччю ми стараємося розвинути ті справи, які є природними для новоутвореної єпархії: становлення єпископського осідку, створення єпархіального управління, піднесення співкатедрального собору до рівня катедри. Проте, приорітетними для нас є дві справи, а саме — творення священничої родини з усіма священниками, щоб ми працювали як одна команда, вміли дивитися в одному напрямі, і друге — це формація мирян через різні формаційні зустрічі. І щоб все це осягнути, маємо виробити візію, випрацювати бачення і покрокове реалізування.
Здобувається це не своїми силами, але Господь відкриває нам, коли ми просимо, молимо, збираємося всі разом і творимо одну родину. Тому ми розпочали з нічних чувань перед нашою чудотворною іконою в кожну третю суботу місяця, це і є день заснування нашої єпархії. І тільки після декількох місяців, а то й пів року чи року отримую бачення щодо справ, і як їх по-Божому започатковувати чи розв’язувати. Тому ми часто молимося в намірах: за покликання семінаристів і священників до нашої єпархії, за добродіїв, за жертводавців, особливо тих, які вирішують справи наших проектів, за єдність та кращу співпрацю духовенства, за єпископа, щоб отці та люди зрозуміли, хто такий єпископ і яка його місія в планах Божих, за плідну співпрацю з мирянами.
А з другої сторони, робимо зусилля щоб підвищити формацію мирян через з’їзди, які нещодавно провели. Для прикладу, цієї осені відбувалися з’їзди: молоді, учасників спільнот «Матері в молитві», пасторально-фінансових рад всіх парафій, а також собор єпархії. Саме в такому напрямку ми стараємося оновити родинну атмосферу, адже ми хочемо бути тією євангельською спільнотою.
Починати нову справу — це завжди певні труднощі, адже виникають проблеми та питання, які потрібно вирішувати. Ось скажіть, чи були у Вас якісь труднощі за цей період становлення єпархії, і з якими із них Ви найчастіше стикалися?
(ред. — Посміхається) Труднощі завжди є. Без труднощів, напевно, важко було б уявити собі життя. Людина втратила рай через первородний гріх, тому повинна в поті чола заробляти на хліб. Це веде нас до усвідомлення важкості гріха і суму за блаженним життям.
Якщо брати труднощі на єпархіальному рівні, то йдеться про те, що все треба починати з нуля, а деякі речі з мінусу, адже тут протягом двохсот років не було єпархії, не було єпископа, і тому важливо є зуміти правильно організувати духовенство, дати зрозуміти, що ми всі, без винятків, спільно творимо одну священничу родину. Складність полягає в тому, що не всі виросли з рівня, скажімо так, деканату чи вікаріату до рівня єпархії. Це не є легко — треба вирости ментально, духовно та вийти за рамки звичного. Тут 25 років кожний займався своїми справами, розвивав своє бачення парафіяльної спільноти, і всі вони, беззаперечно, зробили велику роботу! Це священники, що залишилися тут, закріпилися, не втекли попри складнощі та посвятили своє життя місійній праці. Для цього потрібна відвага і жертовність. Тепер же настав новий етап, коли треба діяти разом і спільно, щоб кожен міг послужити тими дарами, які Бог йому дав. Просто тепер потрібно дотримуватися принципу, який знаходимо в мозаїці — кожен вкладає свою частинку і, таким чином, виходить спільна картина. Якщо ж кожен почне робити своє, окреме, індивідуальне, то тієї Божої картини не буде. Тому викликом є по-синівськи переконати духовенство у спільному баченні Божих справ, що кожен є важливий і не має права самоусуватися. А Господь у цьому допоможе, бо ми для того молимося. Я завжди прошу вірних, щоб молилися в намірі за єпархію та наших священників. І можемо спостерігати великий прогрес, адже ми вже багато чого започаткували за цих два роки.
Хто став для вас найбільшою підтримкою на новому місці архиєрейського служіння?
Знаєте, коли я приїхав сюди, то мав честь започаткувати в 2010 році, з 12 на 13 число, нічні чування в с. Крилос. Це мені дуже полюбилося. І я подумав: чому тут, у Чернівцях, не можу таке зробити? Отож, ми започаткували чування в кожну третю суботу місяця біля Чудотворної ікони Божої матері, яка знаходиться поруч. Ми збираємо більшість священників єпархії, і завжди приїжджають багато мирян, навіть з сусідніх єпархій. Тому такою найбільшою духовною підтримкою для мене є ці молитовні чування, які проводяться у Катедрі в Чернівцях, і в Крилосі, де ми разом з народом і духовенством набираємося сили і благодаті, щоб побачити і сповнити Божу місію, щоб не робити просто «щось», а щоб працювати у певному конкретному напрямку, у Божій перспективі, яка має вимір на життя вічне.
Які потреби є у вірних греко-католиків на Буковині, у яких напрямках працюють священники?
Наші священники — як універсальні солдати. Вони працюють у всіх напрямках, тому що у нас місійні терени. Треба, найперше, проповідувати, бо віра зроджується зі слухання слова Божого. Не буде проповіді — не буде росту вірних, примноження та поширення. Потім можемо говорити про пасторальну працю з людьми і про завдання катехизувати, адже коли не буде передання віри, катехизації та євангелізації, то це все завмре.
Також треба будувати і ремонтувати. Ми не є в Галичині, це Буковина, і тут треба дуже часто усе починати з нуля: започатковувати будівництво нових храмів, каплиць, парафіяльних будинків, молодіжних центрів та катехитичних класів. Саме тому є велика потреба у священниках, які би не боялися ризикнути. Подібно, як Бог каже Аврааму: лиши це і йди туди. В такій ситуації треба було відважитися на ризик, піти в невідому землю, куди тебе кличуть. Немає жодної гарантії, тільки довіра, що Бог тебе переведе, немов би немовля за руку. В намірі таких відважних, які вже тут є, наважилися тут бути і тих, які ще прийдуть, ми молимося.
Які у Вас відносини з іншими конфесіями, як відбувається діалог?
Знаєте, в Києві є Всеукраїнська Рада Церков, а в нас в області є подібна рада. До її складу входять 5 єпископів, серед яких два з Московського Патріархату, два з Православної Церкви України і я. До ради входять також один равин та 7 очільників протестантських церков. Отож, на зустрічах, які проходять декілька разів на рік, нас збирається досить багато. Така цікава є співпраця. Буковинський край є дуже толерантний один до одного, міжконфесійний, міжкультурний. До речі, нещодавно, 26 жовтня, ми проводили єпархіяльний собор, на який прийшов секретар Ради Церков Буковини, який є очільником однієї з протестанських церков, і привітав нас з нагоди початку собору. Це була приємна несподіванка! Співпраця тільки починається, а якою вона буде, залежатиме від наших щирих стосунків, бажання творити добро та поширювати місію Церкви.
Під час Вашої інтронізації в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці, яка відбулася 18 листопада 2017 року, Ви сказали, що «Бог Вам доручив на одного священника більше, ніж мав Христос, а саме — 13». На скільки збільшилося число духовенства протягом цих двох років?
Так, було 13 священників, таке «Богородичне» число. Зараз вже є 18 священників та 4 диякони. Маємо також 7 семінаристів, серед яких п’ятеро навчаються у різних семінаріях, і ще два студенти, які здобувають вищі студії в Римі на факультеті канонічного права. Нам потрібні каноністи, адже ми ще не маємо церковного суду. Тому можемо відзначити, що число духовенства вже збільшилося, але ми просимо в Бога, щоб примножив його ще, проте не так, як буває в природі, щоб з мішка насіння можна зібрати 10 мішків, але ми хочемо, щоб так: по-біблійному, тобто у 30, 60, 90 разів, щоб слово Боже поширилося і примножилося в нашій єпархії.
У Чернівцях є три греко-католицьких храми, на момент створення єпархія складалася з двох деканатів, які об’єднували 17 парафій. Як справи у цьому напрямку? Чи збільшилося число громад?
Це дуже цікаве питання. Дійсно, в нас тут в самому місті Чернівці не було побудовано жодного нового храму протягом 115 років. І тому зараз ми маємо таку гарну нагоду. Влада нам виділила три земельні ділянки — дві для будівництва церков, і одну — під курію. На даний момент ми вже закінчили оформлення документів і з наступного року плануємо розпочати будівництво. Це велика честь і ласка Божа, коли комусь доручено будувати церкву. За будівництво однієї ділянки взявся о. Василь Гасинець, а іншої, — о. Валерій Сиротюк. Це велика честь для тих отців, які тут відомі, знані та авторитетні. Вони своєю працею покажуть приклад для молодших священників, які приходять до нас. Ми справді можемо говорити про початок великої історії. Бог хоче писати цю історію через нас, адже за 115 попередніх років тут не було побудовано жодного храму. Отож, це є великим викликом для нас, але, одночасно, великою честю і завданням.
Також ми відкрили місійну станицю в Новодністровську, і ще маємо намір відкрити у Великому Кучорові, Михальчі та в інших таких невеличких містечках, щоб поширити нашу присутність там, де люди цього хочуть і потребують.
В чому Ви бачите свою місію як єпископа тут, на Буковині? Чим плануєте займатися наступні роки?
Місія єпископа… над цим напевно можна думати пів життя і пів вічності. Яка місія наслідника апостолів? Бути зі своїм народом, бути присутнім особливо тут, на місійних теренах, бути разом з ними і творити ту велику священничу родину, бути з мирянами та творити ту церкву, «живу Церкву», «живу парафію». Для цього потрібно посвятити себе, чітко вирізняти Божі пріоритети від людських. Це, тобто Боже, ми беремо за пріоритет, а інше відкладаємо на друге місце.
Очікую, що Бог буде давати себе чути через опіку, через присутність, через провід. Очікую, що наша чудотворна ікона якнайбільше буде прославлена тим, що народ Божий приходить та тягнеться до неї; що люди, які приходять молитися, будуть перекладати свої турботи до стіп Богородиці. Вона є славна великими чудами!
Що би Ви побажали, як єпарх своїм вірним?
Перед завершенням, користуючись нагодою, хочу запросити наших друзів, жертводавців, на такий захід як фандрейзинг, тобто збір коштів на проекти нашої єпархії. Це буде вечеря з єпископом наших добродіїв та жертводавців у місті Чернівці, яку ми плануємо організувати 20 січня через індивідуальні запрошення, які священники роздадуть нашим вірним; звичайно з тими, хто бажає прийти, аби стати співучасниками перетворення Божої історії. Є багато осіб, які би хотіли певним чином допомогти і ми маємо ту честь і нагоду співпрацювати з ними на славу Божу.
А своїм вірним найперше дякую за молитву, бо різноманітні молитовні групи і вірні моляться за мене дуже багато. Прошу і надалі про ту підтримку і щоб якнайчастіше я їх бачив у Катедрі та по всіх наших храмах області. Нещодавно ми були у Новодністровську, і приємно, що там вже започатковується нова громада, а якщо брати з іншого краю нашу парафію в Селятині, то відстань між ними є близько 300 кілометрів, так що праці багато, але бажаю нашим вірним, щоби від краю до краю разом творили одну єпархіальну родину, християнську спільноту.
За матеріалами Миколи Мудрика, Дмитра Носика для Чернівецької єпархії УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Йосафат МощичЄпарх Чернівецький, Голова Патріаршої комісії у справах євангелізації, Член Постійного Синоду УГКЦ
