Митрополит Борис Ґудзяк: Гріб сьогодні порожній
Стоїмо на порозі Великодня. Унікального. Особливого. Нами досі небаченого… Про це — у колонці владики Бориса для видання «Новое время».
Ми в Україні і ті у світі, хто бажає звернути увагу, задуматися, клікнути на заголовок, не відвернути погляду від болісного фото чи відео, у подіях в Україні можемо розгледіти живу ікону Пасхи. Христос сьогодні вмирає і воскресає в Маріуполі, Попасній, Волновасі, Херсоні, Харкові, Бучі, Бородянці, Гостомелі, Ірпені, Охтирці, Чернігові… Перед нашими очима насильство і страждання, гріх і зло, співчуття і самопожертва, чеснота і героїзм.
Ми бачимо як Україна, Європа, світ і кожен із нас змінюються. Або, принаймні, мали б. Героїчна пасхальна жертва українців об’єднує світ, надає нового змісту Європейському союзові, НАТО, ООН та іншим міжнародним організаціям. Протягом багатьох років вони виглядали застарілими декораціями повоєнного світу, а зараз мають шанс знову стати на правильний бік історії, боротися за право людей і народів на свободу і гідність. Україна і світ переосмислюють довготривалі наслідки російського імперіалізму і колоніалізму, глибокий вплив щоденної, сірої, не завжди помітної корупції на різних рівнях. Корупції, яка вбиває.
Протягом останніх двох місяців Україна, світ і кожен з нас побачили зло. Цинічне, відверте, неприховане. Ми знали, що воно існує, сама традиція Великого Посту століттями говорить про зло, гріх і смерть та вчить їх розпізнавати у власному житті, проте у комфорті сучасного світу легко про них забути, розмити, завуалювати, віднести до давньої минувшини. У російській агресії воно увиразнилося, оголилося у своїй брутальній бридкості. Ми бачимо дію зла, Ворога людського року і слабкість нашої людської природи. Гріх Адама, Каїна, Юди, нелюдська різанина у містечках навколо Києва — це різні епізоди однієї історії людського гріха. Розмірковуючи про жадібність Адама чи Юди, ми є свідками того, як лідер сучасної імперії, яка поширюється на одинадцять часових поясів, намагається загарбати нову територію і поневолити, стерти з лиця землі цілий народ. Ми бачимо гріх, що сіє смерть.
Ми бачимо любов. Епічну, оспівану, більшу за все. Адже «немає більшої любові ніж та, коли ми віддаємо життя за друзів» каже Євангеліє від Івана 15,13. У світі, позначеному нав’язливою самозосередженістю та диктатурою релятивізму, ми бачимо правду, ми бачимо людей, що віддають своє життя за інших, за цінності свободи, гідності та справедливості. Це не якісь супергерої з фільмів чи комп’ютерних ігор з необмеженою кількістю віртуальних життів і зброї, а наші родичі, друзі, знайомі, сусіди, які готові віддати своє, єдине життя. Пожертвувати всім.
Ми бачимо надію. Досвідчивши смерть Невинного і невинних, бачачи Життя у гробі, ми знаємо, що тут історія не закінчується. У тиші вранішнього моменту, коли мироносиці прийшли до пустого гробу, перед світом розкривається надія. Перед нами світ, який переживає смерть, тортури, брехню; перед нами братські могили і фото закатованих людей, вбиті і поранені; перед нами люди, які пригнічені, розбиті, розчаровані, приходять шукати холодне тіло, а його немає, бо Він живе. Порожній гріб — це символ нашої надії.
Ми не є наївними оптимістами, що вважають, що «все буде окей». Бо все не буде добре. Позаду і, мабуть, попереду втрати, жертви, руйнування, травми, каліцтва, біль і страждання.
Ми люди, що вірять у Воскресіння, у вічне життя. Ми люди надії, віри і, передусім, любові.
Протягом восьми років ми боролися, щоб світ не називав те, що відбувається в Україні конфліктом чи кризою, а врешті назвав тим, чим це є — війною, при чому підлою. Тепер небагато є тих, хто сумнівається у реальності війни проти України чи воєнних злочинів вчинених російськими військами проти цивільних українців. Однак дозвольте мені звернутися до етимології слова «криза». Грецькою воно означає рішення. Криза — це час рішень. Нам час приймати відповідні рішення. Надто висока ціна заплачена, щоб ми не змінилися. Де є наш фундамент? На чому ми стоїмо? З якої перспективи дивимося на історію, на бізнес, на свої рішення, на життя і на смерть? Якщо ми віримо у Воскресіння, то ми не боїмося смерті і живемо по-іншому.
Увага світу прикована до України, яка захищає свою свободу і гідність. Захищає своїм життям, бо знає, що існує щось більше за смерть. Чи усвідомлюють це люди, які сидять на своїх диванах і дивляться телебачення чи гортають сторінки сайтів і соціальних мереж? Навряд чи. Однак саме тому дивляться, дивуються і допомагають. Бо те, що відбувається в Україні, таке правдиве, чорно-біле, пасхальне. У цьому парадокс свята, яке перед нами.
«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував». «Тим» у Бучі, Бородянці, Гостомелі, Ірпені, Маріуполі і Харкові. Яких катували і вбивали. Матерям, які втратили дітей, біженцям, що втратили домівки, полеглим і пораненим воїнам, Господь об’явив свою присутність.
Великдень допомагає нам зрозуміти і усвідомити, що смерть не є кінцем. Наші брати і сестри показують, що не бояться смерті, бо є те, що цінніше від нашого земного життя. Вони перемагають смерть і страх перед нею. Бо знають, що жертва, смерть «за друзів своїх» — не чорна діра, не провалля, вони там не залишаться. Сьогодні і ми бачимо — гріб порожній.
† Борис Ґудзяк,
архиєпископ і митрополит Філадельфійський