СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ми з вами покликані принести милосердя і потішаючу присутність Ісуса», — митрополит-емерит Стефан Сорока
У Посланні на Всесвітній День хворого 2018 року Святіший Отець Папа Франциск вперше вжив порівняння Церкви із польовим шпиталем. «Ісус, — пише Наступник святого Петра, — залишив Церкві свою владу зцілювати. Цьому дару відповідає завдання Церкви, яка покликана дивитися на хворих із тією ж ніжністю та співчуттям, з якими на них дивиться Господь». Відтак це порівняння стало доволі відомим та характерним для теперішнього Понтифікату.
Окрім того, саме це порівняння стало орієнтиром для багатьох Помісних Церков по всьому світу у цей нелегкий час пандемії Covid-19. До прикладу, 22 березня 2020 року під час Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у м. Києві Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав заявив: «Якщо буде потрібно, увесь церковний простір стане шпиталями, де ми разом із вами рятуватимемо людські життя».
Однак, Українська Греко-Католицька Церква ще до початку пандемії, у більшій мірі реагуючи на виклик російсько-української війни та її наслідків, розпочала зцілюючу та оздоровчу діяльність, щодо якої, як мені видається, більш доречно вживати порівняння Церкви із польовим шпиталем.
Сьогодні ж ми знову прагнемо поспілкуватися із високопреосвященним владикою Стефаном Сорокою про служіння Української Греко-Католицької Церкви як польового шпиталя, зокрема в Америці, та про здійснення духовно-зцілюючого супроводу хворих у теперішніх обставинах життя.
1. Владико, насамперед, попрошу Вас трохи детальніше пояснити, що для Вас особисто означає порівняння Церкви із польовим шпиталем?
Referring to the Church as a «Field Hospital» challenges our differing perceptions of what ought to characterize our healing ministry in the footsteps of Jesus Christ. The Church is primarily a collection of faithful, blessed with «many gifts and ministries» as taught by St. Paul in his Epistle to the Corinthians (12:4–11). It is the gathering of faithful using these diverse gifts which «make a unity in the work of service». (Ephesians 4:12–13). Pope Francis, in his message for World Day of the Sick, so aptly says that «the Church desires to become more and more the „inn’ of the Good Samaritan who is Christ, that is a home where you can encounter His grace, which finds expression in closeness, acceptance and relief“.
Розуміння Церкви як «польового шпиталю» кидає виклик різним сприйняттям того, що повинно характеризувати наше служіння зцілення слідами Ісуса Христа. Церква — це насамперед збір вірних, благословенних «багатьма дарами та служіннями», як навчав св. Павло у своєму Посланні до Коринтян (12, 4–11). Саме збір вірних із використанням цих різноманітних дарів «будує єдність у служінні» (Ефесян 4, 12–13). Папа Франциск у своєму посланні на Всесвітній День хворого так влучно каже, що «Церква бажає все більше і більше ставати» гостинницею «Доброго Самарянина, яким є Христос; це дім, де можна зустріти Його благодать, яка знаходить вираження у близькості, прийнятті та полегшенні».
2. На Вашу думку, які функції повинна здійснювати Церква, будучи польовим шпиталем?
Our clergy and faithful need to be helped to come to a greater realization of the depth and richness of their giftedness in being able to reach out and minister to the sick, burdened, and troubled amidst us. The Church is called to be an enabler of the helping gifts shared in differing measure by the clergy and faithful. We need clergy and faithful who are trained in, feel confident in, and encouraged to follow in the footsteps of Jesus in his healing ministry. This would include making home and hospital visits, supporting immigrants and refugees, helping to provide food and support services for the poor and disadvantaged, offering jail ministry, offering ministries of emotional and caring support for the elderly and for families experiencing unusual stress. Jesus primarily reached out to people suffering and in need of his healing presence. As followers of Jesus Christ, we are called to reach out to others, offering the compassion and care of the Good Samaritan. You and I are called to bring the mercy and comforting presence of Jesus.
Нашому духовенству та вірним потрібно допомогти досягти більш глибокого усвідомлення глибини та багатства їхньої обдарованості, оскільки вони можуть охопити та служити хворим, обтяженим та потребуючим серед нас. Церква покликана сприяти тим дарам допомоги, якими різним чином ділилися священнослужителі та вірні. Нам потрібні священнослужителі та вірні, які навчаються, почуваються впевненими в собі та надихаються йти слідами Ісуса у його служінні зцілення. Це служіння стосувалося б відвідування будинків та лікарень, підтримку іммігрантів та біженців, допомогу у забезпеченні їжею та підтримку бідних та незахищених верств населення, пропонування служіння у в’язницях, пропозицію служіння емоційної та турботливої допомоги людям похилого віку та сім’ям, які переживають кризові ситуації. Ісус насамперед звернувся до людей, які страждають і потребують його зцілюючої присутності. Як послідовники Ісуса Христа, ми покликані звертатися до інших, пропонуючи співчуття та турботу Доброго Самарянина. Ми з вами покликані принести милосердя і потішаючу присутність Ісуса.
Кожен із нас є гідним зцілювати інших
3. Звичайно, що коли ми згадуємо про шпиталь, то відразу нам приходять у голову асоціації із здоров’ям, лікуванням, зціленням. Скажіть, будь-ласка, що значить «зцілення» із духовної точки зору і яким чином Церква його здійснює у сучасному столітті?
This question brings forth for me a slight hesitancy in the use of the term «hospital» given the obvious perceptions of healing it leads us to. The term is suggestive of a «place’ as opposed to the clergy, religious and faithful participating in the healing ministry of Jesus Christ. Jesus performed many works of healing as he walked among people on earth. He alleviated their pain and restored them to wholeness. The gifts of healing as manifested by Jesus have been delegated to each person who accepts Jesus Christ as his Savior, believing Him to be the Son of God. Before Jesus was crucified, he said to his disciples: „Whoever believes in me will perform the same works as I do myself; he will perform even greater works, because I am going to the Father“ (Jn 14:12). Many of us are reluctant to exercise the gift of healing because we do not feel worthy. There may be the feeling within us that makes us think that we have a long way to go before God can use us. Yet, the Good News is that Jesus Christ came to save us while we are still sinners. He wants to use us with all of our weaknesses, inadequacies and impurities. The people who are often the most effective in the healing ministry are those who are painfully aware of their limitations, and yet, put themselves at the disposal of God. The Holy Father explains in his message for the World Day of the Sick that „Jesus Himself became frail, endured human suffering and received comfort from His Father. Only those who personally experience suffering, the Pope argues, are able to comfort others“. We need to enable our clergy and faithful to use their own suffering and weaknesses in offering the ministry of healing.
The Church and its clergy and faithful act as a «field hospital’ in our steadfast prayer for others. Praying for the needs of others can be a rewarding ministry for those who are in need of healing themselves. The unselfishness involved in reaching out a helping hand can open up the door for greater blessings. It is interesting to note how many of the recognized miracles at holy places such as Lourdes, France occurred while the persons were praying for someone else to be cured. In caring for the sick, and in praying for the sick, we learn the reality of the words of the prophet Isaiah: „For my thoughts are not your thoughts, my ways are not your ways“ (Is 55:8).
A very critical component of the healing ministry of the Church and its clergy and faithful as a «field hospital’ is that of joyfully offering the mercy and comforting presence of Jesus Christ. God’s love is boundless. His mercy is without restraint and without conditions. God forgives outright. His mercy comes quickly and without berating us. His forgiveness is unconditional. Look at how Jesus specifically cited the apostle Peter by name after His resurrection, even though Peter had denied him three times. No analysis or questioning of Peter’s sincerity. Unconditional forgiveness. Recall the woman caught in adultery. Jesus tells the crowd about to stone her, „Let he who is without sin cast the first stone“. They all walk away. Jesus simply tells the woman, „Sin no more“. Unconditional forgiveness. Recall the return of the prodigal son. His father anxiously awaits his return. His return and sorrow were enough. The father restores the son completely. Unconditional forgiveness. A «field hospital’ must actively provide merciful and compassionate opportunities for faithful to seek to reconcile with God with the Mystery of Reconciliation, and to be nurtured with the Mystery of the Holy Eucharist. It must be characterized by Christ-like mercy and unconditional forgiveness shown to all. As so aptly said by the Holy Father in his message for the World Day of the Sick, „Christ did not give us prescriptions, but through His passion, death and resurrection, He frees us from the grip of evil“.
Це питання породжує у мені легке вагання щодо використанні терміну «лікарня», враховуючи очевидну асоціацію із зціленням, до якого він призводить. Цей термін насамперед означає «місце» на відміну від духовенства, богопосвячених осіб та вірних, які беруть участь у служінні зцілення Ісуса Христа. Ісус виконував багато діл зцілення, коли ходив серед людей на землі. Він полегшував їхній біль і повертав їм цілісність. Дари зцілення, об’явлені Ісусом, були делеговані кожній людині, яка приймає Ісуса Христа як свого Спасителя, вважаючи Його Сином Божим. Перед Своїм розп’яттям Ісус сказав своїм учням: «Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, — бо я вже йду до Отця мого» (Ів. 14, 12). Багато з нас неохоче діляться даром зцілення, бо не відчуваємо себе гідними. У нас може виникати почуття, яке змушує думати, що нам потрібно пройти довгий шлях, перш ніж Бог зможе використати нас. Однак, Добра новина полягає в тому, що Ісус Христос прийшов, щоб врятувати нас, коли ми ще були грішниками. Він хоче використовувати нас з усіма нашими слабкостями, недоліками та різними домішками. Люди, які часто є найефективнішими у служінні зцілення, — це ті, хто болісно усвідомлює свої обмеження, і все ж віддає себе в розпорядження Бога. У своєму посланні на Всесвітній День хворого Святіший Отець пояснює, що «Сам Ісус став немічним, переніс людські страждання і отримав втіху від Свого Батька. Тільки ті, хто особисто переживає страждання, — стверджує Папа, — здатні втішити інших». Нам потрібно дати можливість нашому духовенству та вірним використовувати свої страждання та слабкі сторони, пропонуючи служіння зцілення для інших.
Церква та її духовенство і вірні виступають як «польовий шпиталь» у нашій непохитній молитві за інших. Молитва за потреби інших може бути корисним служінням для тих, хто потребує зцілення. Безкорисливість, пов’язана з протяганням руки допомоги, може відкрити двері для більших благословень. Цікаво відзначити, скільки визнаних чудес у святих місцях, таких як Люрд (Франція), сталося, коли люди молилися, щоб хтось інший вилікувався. Піклуючись про хворих і молячись за хворих, ми досвідчуємо реальність слів пророка Ісаї: «Думки бо мої — не ваші думки, і дороги ваші — не мої дороги, — слово Господнє» (Іс. 55, 8).
Дуже важливою складовою служіння зцілення Церкви та її духовенства і вірних як «польового шпиталю» є радісне надання милосердя та потішаючої присутності Ісуса Христа. Божа любов безмежна. Його милість без стриманості та без умов. Бог прямо прощає. Його милість приходить швидко і не принижує нас. Його прощення безумовне. Подивіться, як Ісус конкретно звертався до апостола Петра по імені після Свого воскресіння, хоча Петро тричі відрікся від Нього. Жодного аналізу чи сумніву в щирості Петра. Безумовне прощення. Згадаймо жінку, яка здійснила перелюб. Ісус каже натовпу, що збирається вбити її камінням: «Хто не має гріха, нехай перший кине камінь». Всі вони йдуть геть. Ісус просто каже жінці: «Більше не гріши». Безумовне прощення. Згадайте повернення блудного сина. Батько з нетерпінням чекає його повернення. Його повернення і смутку було досить. Батько повністю приймає сина. Безумовне прощення. «Польовий госпіталь» повинен активно надавати милосердні та співчутливі нагоди для вірних прагнути примирення з Богом через Таїнство Покаяння та виховання через Таїнство Пресвятої Євхаристії. Він повинен характеризуватися Христовим милосердям і безумовним прощенням, виявленим усім. Про це влучно сказав Святіший Отець у своєму посланні на Всесвітній День хворих: «Христос не давав нам приписів, але завдяки Своїм страстям, смерті та воскресінню Він звільняє нас від тиску зла».
Церква у період пандемії: давати свідчення довіри до Бога
4. Одним із найбільш тривожних викликів сьогодення є пандемія Covid-19. Кожного дня пересічна людина натрапляє на безліч інформаційних заміток про смертельну небезпеку та кризу, породжену цим спалахом хвороби. Як сьогодні Церква допомагає суспільству, не будемо казати «побороти», а принаймні продовжувати жити в умовах пандемії?
Our Ukrainian nation and people have suffered continuously throughout history as a result of war and foreign occupation, from oppressive regimes, from previous pandemics impacting the health of people, and from natural occurring disasters. It seems to me that the message of the Church remains the same, that of reaffirming the presence of Jesus Christ as we cope with the effects of disastrous situations. The Church prays with hope and reminds all of Christ’s presence, manifested in the many who make heroic sacrifices to heal the sick, and provide support for those impacted by a pandemic. The Church provides example in its own steadfast profession of trust in God and in enabling its hierarchy, clergy and faithful to respond with unconditional and limitless compassion and care for the suffering. In this way, we live the faith and not merely speak of our faith.
Наша українська нація та народ постійно страждали внаслідок війн та іноземної окупації, від гнітючих режимів, від попередніх пандемій, що впливали на здоров’я людей, та від стихійних лих. Мені здається, що послання Церкви залишається незмінним — ствердження присутності Ісуса Христа, коли ми намагаємося справитися з наслідками катастрофічних ситуацій. Церква молиться з надією і нагадує всім про присутність Христа, що виявляється у багатьох, хто приносить героїчні жертви, щоб зцілити хворих, і надає підтримку тим, хто постраждав від пандемії. Церква дає приклад у своїй непохитній сповіді довіри до Бога і дозволяючи своїй ієрархії, духовен ству та вірним відповідати безумовним і безмежним співчуттям та турботою про страждаючих. Таким чином, ми живемо вірою, а не просто говоримо про свою віру.
5. Людство сьогодні розділилось на 2 табори: ті, хто боїться коронавірусу, і на тих, хто не вірить в небезпеку, бо ж перехворіти, начебто, має кожен. Як Церква має реагувати на такий розподіл думок мирян (бо у одній спільноті одні дотримуються заходів безпеки, а інші ними нехтують). На Вашу думку, чи потрібен сьогодні жорсткий карантин?
This is an interesting question as it is something experienced across the world in all countries, with different governing structures, different faiths. People seem to be sharply divided as to the manner we ought to respond to this pandemic. Some adhere to health guidelines. Others are hesitant. Some outright ignore the advice of health officials. There have even been violent protests surrounding this issue in many parts of the world. I wonder as to the similarities evident with how we profess and live our faith in God. There are a number of Gospel events which reveal a similar hesitancy and reluctance to believe, especially in times of great challenge. We also learn of Jesus’ persistence to be with us, in spite of our doubts. Jesus Christ is with us with His healing presence. He searches opportunities to help us realize His healing presence. For example, recall Lazarus’ sister, Martha, professing her faith in Jesus, affirming that he is the Messiah. However, at the tomb of Lazarus, she objects to moving the stone at Jesus’ requests for fear of a stench as Lazarus had been dead for four days. Recall the apostle Peter proclaiming Jesus as the Messiah and then shortly thereafter, denying being a disciple of Jesus three times. Recall the two disciples on the road to Emmaus walking in disillusionment after all that had happened. A stranger joins them and explains the meaning of all that had occurred. They come to recognize the stranger as the Risen Christ. There are other such events which show significant people professing a strong faith in Jesus, but showing hesitancy and even denial when challenged. Yet, Jesus continues to reach out to them, challenging, nurturing, and encouraging their growth in faith. All are rewarded with the presence of the Risen Lord. Legislating a quarantine may help to underline the seriousness and danger of the pandemic to people. Yet, Jesus’ manner in reaching out to others, even those closest to him, challenging them in dialogue, nurturing them with greater understanding and compassion, and encouraging a response of genuine care for others beyond oneself seems to be the primary role of the Church. The Church is called to be an enabler of such gifts among the faithful, and particularly among those in societal positions of authority regulating a response to the pandemic.
Це цікаве питання, оскільки це щось, що є досвідчене у всьому світі та у всіх країнах, з різними структурами управління та різними конфесіями. Люди, здається, різко розділені щодо того, як ми повинні реагувати на цю пандемію. Деякі дотримуються рекомендацій щодо охорони здоров’я. Інші вагаються. Деякі — прямо ігнорують поради службовців охорони здоров’я. Більше того, навколо цього питання в багатьох частинах світу проводились жорстокі акції протесту. Мені цікаво поглянути на подібності, очевидні з тими, як ми сповідуємо і живемо своєю вірою в Бога. Є низка євангельських подій, які виявляють подібне вагання та небажання вірити, особливо в часи великих викликів. Ми також дізнаємось про наполегливість Ісуса бути з нами, незважаючи на наші сумніви. Ісус Христос із нами своєю цілющою присутністю. Він шукає можливості, щоб допомогти нам усвідомити Його цілющу присутність. Наприклад, згадайте сестру Лазаря, Марту, яка сповідувала свою віру в Ісуса, стверджуючи, що він є Месією. Однак, біля могили Лазаря вона заперечує проти відкочення каменя на прохання Ісуса, боячись смороду, оскільки Лазар був мертвий чотири дні. Згадайте, як апостол Петро проголосив Ісуса Месією, а потім, незабаром після цього, тричі відмовився назвати себе учнем Ісуса. Згадаймо двох учнів на шляху до Емауса, які йшли розчаровані після всього, що сталося. До них приєднується незнайомець, який пояснює значення всього, що сталося. Вони йдуть, щоб визнати незнайомця Воскреслим Христом. Є й інші подібні події, які демонструють значущих людей, які сповідують сильну віру в Ісуса, але виявляють також вагання і навіть заперечення, коли їм кидають виклик. Проте, Ісус продовжує звертатися до них, кидаючи виклик, виховуючи та заохочуючи їх до зростання у вірі. Усі вони нагороджені присутністю Воскреслого Господа. Цивільне законодавство щодо карантину може допомогти підкреслити серйозність та небезпеку пандемії для людей. Однак, манера Ісуса звертатися до інших, навіть найближчих до нього, запрошувати їх до діалогу, виховувати з більшим розумінням і співчуттям та заохочувати реагувати на справжню турботу щодо інших, що перевищує самого себе, видається головною роллю Церкви. Церква покликана сприяти таким дарам серед вірних, особливо серед тих, хто займає соціальні посади, що регулюють відповідь на пандемію.
Дозвіл страху охопити нас є виразом гордості
6. Кожна криза, в яку потрапляє людина, часто залишає відбиток страху. Чи то перед війною, чи перед стихійним лихом, або ж недугою. На Вашу думку, яким повинен бути алгоритм дій Церкви і конкретної людини у боротьбі зі страхом, як наслідком пережитої біди.
This question makes me wonder what motivates us to choose to allow fear to overtake us, especially as people of faith. Is it because we come to an increasing realization that we are not in control of our life? It makes me think of the apostle Thomas who was reluctant to believe in the Risen Lord unless he himself sees the mark of the nails in Jesus’ hands. Jesus says to Thomas, «Blessed are those who have not seen and have believed» (Jn 20:29). The doubting Thomas had to overcome pride before being able to unconditionally believe in the Risen Lord. As people of faith, allowing fear to overtake us is an expression of pride. When we profess and fully place our trust in the Risen Lord, we are able to freely enjoy God’s healing presence. A very powerful image to covet in times of uncertainty is that of the Risen Christ sitting with Peter and seven other disciples on the shores of Tiberias, enjoying a breakfast of fish. The Risen Christ had a special discussion with the apostle Peter. He asks Peter three times, the same question, namely «Simon, son of John, do you love me more than these?» Peter responds, «yes, Lord, you know that I love you». Jesus tells Peter to «feed my lambs», then «tend my sheep», and «feed my sheep» (Jn 21:15–17). We share in this message of what overcomes fear. Our Risen Lord is a persistent God. The Risen Christ loves you and me so much that He will continue to search us, and to nurture our love for Him. He wants to provide us with His healing presence. How do you and I best realize this healing presence? By tending His lambs, feeding His sheep. It is our active expression of our love for God and for all of His creation. The challenge of the covid-19 pandemic gives you and me an excellent opportunity to grow in the depth of our faith. The healing presence of our Lord is revealed through our expressing love for others, and through our nurturing and care for others. We can support others with our words of love and encouragement, and with personal sacrifices offering tangible help. In doing so, we relegate fear to the back room of our minds and hearts.
Це запитання змушує мене задуматися: Що спонукає нас робити цей вибір, щоб страх охопив нас, особливо, людей віри? Це тому, що ми все більше розуміємо, що не контролюємо своє життя? Це також змушує мене думати про апостола Тому, який не хотів повірити у Воскреслого Господа, доки сам не побачить сліду від цвяхів на руках Ісуса. Ісус каже Томі: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20, 29). Сумнівний Тома мусив подолати гордість, перш ніж мати змогу беззастережно повірити у Воскреслого Господа. Для віруючих людей, дозвіл страху охопити нас є виразом гордості. Коли ми сповідуємо і повністю покладаємося на Воскреслого Господа, ми можемо вільно насолоджуватися Божою цілющою присутністю. Дуже потужний образ, якого можна жадати в часи невизначеності — це образ Воскреслого Христа, який сидів разом із Петром та семи іншими учнями на березі Тиверії, насолоджуючись рибним сніданком. Воскреслий Христос провів особливу дискусію з апостолом Петром. Він тричі задає Петру одне й те саме питання, а саме: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» Петро відповідає: «Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе». Ісус каже Петрові: «Паси мої вівці», потім «паси мої вівці» і «паси мої вівці» (Ів. 21, 15–17). У цьому повідомленні ми ділимося тим, що долає страх. Наш Воскреслий Господь — наполегливий Бог. Воскреслий Христос так любить вас і мене, що продовжує шукати нас і плекати нашу любов до Нього. Він хоче забезпечити нас Своєю цілющою присутністю. Як ми з вами найкраще усвідомлюємо цю цілющу присутність? Доглядаючи Його ягнят, годуючи Його овець. Це активний вираз нашої любові до Бога і до всього Його творіння. Виклик пандемії Covid-19 дає нам з вами чудову можливість розвиватися в глибині нашої віри. Зцілююча присутність нашого Господа виявляється через наш вияв любові до інших, а також через виховування та турботу про інших. Ми можемо підтримати інших своїми словами любові та заохочення та особистими жертвами, пропонуючи відчутну допомогу. Роблячи це, ми віддаляємо страх у задню кімнату наших розумів і сердець.
Питання довіри один до одного
7. Ще однією кровоточивою раною нашого суспільства, а зокрема — українського, є тотальна недовіра щодо ближнього. У здоровому суспільстві ставлення між двома людьми будується за схемою: «Я тобі довіряю, доки ти не доведеш супротивне». Натомість, теперішня пандемія відкрила нам очі на те, що в Україні це наставлення відсутнє і ми тотально не довіряємо один одному. Мабуть, це ще один наслідок радянського минулого нашої держави. Яким чином Церква може допомогти у загоєнні цієї рани?
Yes, it is very evident that there is a lack of mutual trust and faith in one another in Ukrainian society, perhaps in part as a result of the previous Soviet totalitarian government. However, one can readily see this characteristic arise in many different societies throughout the world, governed with different ideologies. You see this disturbing trend today in the United States of America with the sharp divisions amidst people identifying with the two major political parties as the elections occur. Mistrust of one another and the various demonstrations advocating particular positions has sharply divided the nation. Genuine trust and care for one another, a sincerity to listen to one another, and a genuine give-and-take attitude can only be manifested in any society when its leaders genuinely live such qualities in their own exercise of leadership. Political leadership in Ukraine and in the United States is perceived by the nation’s people as verbally offering idealistic caring and democratic principles, while, at the same time, living and acting in the pursuit of the leaders’ self-interests. There is a genuine mistrust of all current leadership, regardless of which political stripe. They don’t «walk the talk’. The Church can have a major influence to encourage mutual trust — if its leadership itself is not itself perceived as primarily devoted to its own self-interests. Throughout the Gospels, Jesus challenges the Pharisees and the scribes in various situations as to their norms of governance and understanding of standards of society. The Church, its hierarchs, clergy, religious and faithful are called to mimic Jesus’ actions by raising its voices as to the inconsistencies of the current political leadership. The Church in Ukraine suffered grave persecutions during the Soviet times. With the Grace of God, it steadfastly proclaimed the truths of Jesus Christ. It remained the advocate for the dignity of humanity, at the risk of great sufferings. Have we remained faithful to such ideals? I believe that the Church can significantly influence the nation’s leadership to reflect the desired and needed brotherly care, fraternity and trust through fervent instruction and by its own example.
Так, дуже очевидно, що в українському суспільстві бракує взаємної довіри та віри один в одного. Можливо, це частково внаслідок попередньої радянської тоталітарної влади. Проте, можна легко спостерегти, як ця характеристика виникає у багатьох різних суспільствах світу, в яких керуються різними ідеологіями. Ви можете бачити цю тривожну тенденцію сьогодні в Сполучених Штатах Америки з різкими розбіжностями серед людей, які ототожнюють себе з двома основними політичними партіями під час виборів. Недовіра один до одного та різні демонстрації, що відстоюють певні позиції, різко розділили націю. Справжня довіра та турбота одне про одного, щирість слухати одне одного та справжнє ставлення можуть проявлятися в будь-якому суспільстві лише тоді, коли його керівники справді живуть такими цінностями у власному здійсненні управління. Політичне лідерство в Україні та в США сприймається народом як словесно запропоновані, ідеалістичні, турботливі та демократичні принципи, водночас життя та дії чиняться в інтересах лідерів. Існує справжня недовіра до всього нинішнього керівництва, незалежно від того, яка політична сила на чолі. Вони не «ходять за розмовами». Церква може мати великий вплив на заохочення взаємної довіри тільки тоді, коли саме її керівництво не сприймається насамперед як віддане власним інтересам. Протягом Євангелій Ісус кидає виклик фарисеям і книжникам у різних ситуаціях щодо їх норм управління та розуміння стандартів суспільства. Церква, її ієрархи, священнослужителі, богопосвячені особи та вірні покликані наслідувати дії Ісуса, піднімаючи свій голос щодо невідповідності між словами і діями політичного керівництва. Церква в Україні зазнала серйозних переслідувань за радянських часів. З благодаттю Божою вона непохитно проголошувала істини Ісуса Христа. Вона залишалася захисником гідності людства, зазнаючи великих страждань. Чи ми залишились вірними таким ідеалам? Я вірю, що Церква може суттєво вплинути на керівництво країни, щоб воно виявляло бажану та потрібну турботу, братерство та довіру завдяки гарячим настановам та на власному прикладі.
«Виберіть бути вдячною людиною Богові та всім, хто допоміг вам стати такою людиною, якою ви є сьогодні»
8. На завершення попрошу Вас дати одну пораду чи побажання, які б могли відгукнутись у серці наших читачів. Універсальні, але, водночас, для кожного зокрема.
Many of those who have suffered from the coronavirus have shared their horrific experience of feeling like one is drowning from the lack of air to breathe. Their experience illuminates for you and for me the precious gift of the breath of life given to us by God. We are strikingly reminded of how precious the gift of life is. The experience of the pandemic stirs our hearts and minds to be filled with gratitude to Almighty God for the gift of life. The expression of gratitude is a choice. Recall the Gospel story of only one of ten lepers who returned to Jesus to thank him for being cured. Choose to be and live as a grateful person to God and to all who have helped you to become the person you are today. Pause often to give thanks and worship to God, and to others with whom you are blessed to share your journey of life. And when opportunity presents itself, be among those who express gratitude by «paying it forward’. Make the extra effort to assist others in their journey of life by offering words of encouragement and loving support in whatever way you can. This is the «jewel of great value’ in expressing gratitude in God’s creation. I conclude by citing the words of our Holy Father, Pope Francis in his message for the World Day of the Sick. „Life must be welcomed, protected, respected and served from its beginning to its end; both human reason and faith in God, the author of life, require this“. This aptly reflects that which you and I are called to live as participants in Jesus Christ’s «field hospital’ of life. Let us do this joyfully and with much gratitude.
Thank you for the opportunity to reflect on the ministry of healing as I attempted to answer these questions on the Church as a «field hospital’.
God bless you in ways only He can as you minister as a follower of Jesus Christ.
Багато з тих осіб, які постраждали від коронавірусу, поділилися своїм жахливим досвідом: таке відчуття, ніби тонеш від нестачі повітря для дихання. Їхній досвід висвітлює для вас і для мене дорогоцінний дар дихання, дар життя, дарований нам Богом. Нам вражаюче нагадують, наскільки цінним є дар життя. Досвід пандемії збуджує наші серця і уми, щоб вони були наповнені вдячністю Всемогутньому Богу за дар життя. Вираз вдячності — це вибір. Згадайте євангельську історію про лише одного з десяти прокажених, які повернулись до Ісуса, щоб подякувати йому за зцілення. Виберіть бути вдячною людиною Богові та всім, хто допоміг вам стати такою людиною, якою ви є сьогодні. Часто робіть паузи, щоб подякувати і поклонитися Богові та іншим, з ким ви почуваєтеся благословенними, щоб поділитися своїм життєвим шляхом. І коли з’явиться можливість, будьте серед тих, хто висловлює подяку, «віддаючи її вперед». Додайте додаткових зусиль, щоб допомогти іншим у їх життєвій подорожі, пропонуючи слова заохочення та люблячої підтримки будь-якою можливістю. Це «коштовність, що має велику цінність» у висловленні вдячності за Боже творіння. На закінчення я посилаюся на слова нашого Святішого Отця Папи Франциска у посланні до Всесвітнього Дня хворого: «Життя потрібно вітати, захищати, поважати і служити йому від початку до кінця; цього вимагають і людський розум, і віра в Бога, автора життя». Це влучно відображає те, що ми з вами покликані жити як учасники «польового шпиталю» Ісуса Христа. Зробімо це радісно і з великою вдячністю!
Дякую за можливість розміркувати над служінням зцілення під час того, як я намагався відповісти на ці запитання щодо Церкви як «польового госпіталю».
Нехай Бог благословить вас лише так, як Він може, коли ви служите як послідовники Ісуса Христа.
Розмовляв Іван ВихорПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
