СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМи, християни, живемо надією — це частина нашої ідентичності: відбулася Богословська школа в УКУ
Богословська школа Українського католицького університету, присвячена 30-літтю відновлення діяльності Львівської богословської академії-УКУ, відбулася у Карпатах. Протягом 4-х днів понад 70 працівників університету навчались, духовно збагачувались та згадували як творився університет серед особливої молитовної атмосфери.
Богословська школа — давня традиція нашого університету. Вона розпочалася зі спільнотної молитви за Україну, за Героїв, які віддали життя за нашу свободу, та воїнів, які боронять нас від російського агресора. Літургію в університетському храмі очолив архиєпископ Філадельфійської архиєпархії УГКЦ, президент Українського католицького університету митрополит Борис Ґудзяк. Про це повідомляє пресслужба Українського католицького університету.
Митрополит Борис Ґудзяк
«Україна потребує людей, які бажають великого. Бажати великого — не означає бути славним і відомим, а постійною працею та служінням будувати», — зазначив владика.
Перша Богословська школа УКУ відбулася в серпні 1996 року в Святоуспенській Унівській Лаврі. З цієї нагоди в Уневі був встановлений пам’ятний хрест.
Наталка Климовська, проректорка з розвитку та комунікацій УКУ, розповіла: «Ідея школи полягає в тому, щоб ми разом ділилися своїм духовним досвідом, пізнавали один одного, спілкувалися, думали про спільні проєкти, ініціативи. Учасники мали нагоду живого спілкування, що у час війни вкрай важливо».
Наталка Климовська
На початку Богословської школи владика Борис Ґудзяк зустрівся зі спільнотою та їхніми сім’ями, і звернувся до них: «Ми маємо особливе покликання. Цей університет, який був вимріяний митрополитом Андреєм Шептицьким, покликаний до життя Патріархом Йосифом Сліпим, відновлений кардиналом Мирославом Іваном Любачівським, в незалежній країні, яка пострадянська і постмодерна, покликаний нести свободу. УКУ тримається на прозорості, будуванні консенсусу, синодальності. Будьмо далі будівничими цієї спільноти».
Як творився Український католицький університет? У чому наша стійкість? Як бути спільнотою надії? Як відповідати на виклики війни? — Відповіді на ці запитання учасники Школи шукали під час зустрічей та дискусій.
Серед лекторів школи: ректори ЛБА-УКУ отець Михайло Димид, митрополит Борис Ґудзяк, отець Богдан Прах, Тарас Добко; дисидент Мирослав Маринович; історики Олена Джеджора, Ярослав Грицак, Уляна Головач, Ліліана Гентош; декани факультетів, викладачі УКУ. На учасників школи також чекало багато цікавих гостей і непересічних зустрічей та майстер-клас з іконопису «Ангел в долоню» від мисткині Уляни Креховець.
Отець Юрій Щурко, декан Філософсько-Богословського факультету УКУ прочитав лекцію на тему «Духовна стійкість». «Коли ми служимо іншим — в нас немає часу скавуліти і жаліти себе. Яким є наше спілкування з тими людьми, з якими ми виросли, поруч з якими живемо? Наше спілкування не має бути егоїстичним гетто тільки зі зручними нам людьми. Ділячись у спілкуванні, у нашому служінні, Бог дає набагато більше, ніж ми думаємо», — підкреслив отець Юрій.
Отець Юрій Щурко
«Ми, українці, як ті бадилинки, що проростають з-під асфальту. Прориваємось і проростаємо, маємо надію, свою правду», — наголосив Мирослав Маринович, дисидент, радник ректора УКУ.
Мирослав Маринович
Чотири ректори УКУ поділилися історіями про те, як відновлювали діяльність Львівської богословської академії у Львові, з якої постав Український католицький університет. Учасники Богословської школи мали унікальну нагоду послухати їхні спогади.
Перший ректор ЛБА-УКУ отець Михайло Димид розповів: «Свого часу я навчався в Українському католицькому університеті в Римі. Ми мали нагоду спілкуватися з Патріархом Йосифом Сліпим і ці духовні розмови впливали на нас. Патріарх — людина великого масштабу, він заохочував нас прямувати „через терня до зірок“. Це нам дало імпульс та ідею і було великим щастям для мене. Дало основу для відновлення ЛБА, а згодом УКУ у Львові».
Митрополит Борис Ґудзяк поділився як за два роки команді вдалося створити модерну програму з богослов’я, де студенти навчалися з третього курсу англійською мовою, і які виникали труднощі на шляху становлення університету: «30 років праці ЛБА-УКУ в Україні і вже наші перші студенти є деканами, депутатами Верховної ради. Багато наших студентів, працівників є на фронті зараз. 31 Герой з кола спільноти УКУ віддали своє життя на фронті за Україну. Ми в молитві осмислюємо це непросте, звивисте, але благословенне покликання».
Отець Богдан Прах, який донедавна очолював УКУ, а зараз віцепрезидент УКУ розповів про історію творення університету та виклики, з якими доводилось стикатись на шляху. Він поділився, як їхав з Польщі, аби викладати в семінарії та Львівській богословській академії на один рік, а залишився на 28 років. За час його ректорства університет зріс втричі. Отець був ректором в часи ковіду та на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну: «Важливо кожного дня, щоб ми один одного підтримували духовно. З великою надією і вірою в те, що робимо».
Тарас Добко, ректор УКУ поділився тим, як розпочинав роботу в університеті у відділі студентської документації і готував студентам довідки та дипломи з виписками оцінок. «Протягом нашої історії у моменти безнадії знаходилися люди, які боролися за існування нашої держави. Митрополит Шептицький, Патріарх Сліпий були людьми надії. Впевнений, що багато наших світочів, лідерів були людьми надії, бо робили вибір, який не був комфортним, але дарував надію. Ми, християни, живемо надією — це наш світогляд і частина нашої ідентичності. Надія полягає не в тому, щоб пасивно спостерігати і чекати коли стане краще — надія завжди пророча. Вона про очікування і наближення добра, ми це бачимо на прикладі життя багатьох людей. В теперішніх обставинах бути людьми надії означає вірити у свободу, мати відвагу дарувати життя, творити сім’ї, бути джерелом життя інших».
Про Modus Vivendi та творення університету з погляду історії розповіли історики Ярослав Грицак та Олена Джеджора.
«Сталість — ключове слово в наш час. Нас постійно зі всіх сторін лякають кризою. За 30 років змінилося покоління, але це основна ознака сталості. Це дає надію. Владика Борис приїхав до України і привіз із собою новий погляд на християнство. Світ потребує метафізики, віри, бо інакше ми не розуміємо для чого все існує», — Ярослав Грицак, історик, професор УКУ під час Богословської школи.
Ярослав Грицак
Олена Джеджора, історикиня, викладачка УКУ зазначила: «Університет не виникає для того, аби стати місцем затишку, а для того, щоб вийти за свої межі, впливати. Треба розуміти, що цей університет творився у морі скептицизму. І його творили молоді люди, яким було 25–30 років без жодного досвіду».
В часі Богословської школи відбулася панельна дискусія, присвячена постатям засновників Українського католицького університету, зокрема про Митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосипа Сліпого та їхню роль не тільки в створенні УКУ, але й важливе значення їхньої праці для нас зараз. Софія Опацька, «Через освіту Митрополит Андрей Шептицький намагався підняти простих людей і їхню гідність. Тішуся, що ми можемо говорити про Шептицького зрозумілою мовою не лише до богословів, але й до підприємців».
Софія Опацька
Олег Турій, проректор зі стратегічної співпраці, директор Інституту історії Церкви додав: «Митрополит Шептицький вмів у багатьох сферах ідентифікувати людей, які були кращими фахівцями і він їх не боявся, довіряв їм, доручав певні справи».
Ліліана Гентош, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту історії Церкви УКУ розповіла про постать Митрополита Андрея Шептицького і його роль в українській освіті. «Вже будучи досить молодою людиною він почав замислюватися про роль освіти, чому вона потрібна. Він намагався в доступний спосіб подати важливі істини для людей, які не мали навіть початкової освіти. митрополит вважав, що українцям варто мати свій університет, який би був тільки для них, розвивався і служив цілям всієї української спільноти. В роки війни Шептицький нам формулює чітке бачення політичної нації. Виступає проти расизму, за рівність всіх народів; спільне бажання формувати спільне майбутнє. Коли люди будуть гуртуватися у спільноти, вони будуть великою силою. В тяжких часах окупації він пише про це, роздумує про цінність людського життя. Для нас є важливим зрозуміти те, що він писав тоді, під час війни, і як це співвідноситься із нашим сьогоденням», — зазначила Ліліана Гентош.
Ліліана Гентош
Уляна Головач, викладачка УКУ, науковиця у галузі класичних, візантійських і середньовічних студій, яка стояла біля джерел відновлення Львівської богословської академії у Львові, а згодом активно долучилася до заснування Українського католицького університету додала: «Важливо говорити новим людям, які приходять до нас, про основні речі, якими керується університет: великого бажайте та не бійтеся йти на глибоку воду. В 1994 році ми цього не чули, нам ніхто не казав. Ці дві речі творять Modus Vivendi, внутрішній дух. Між добрими плодами є безпосередній органічний зв’язок і без цього в нас би нічого не вийшло».
Доктор Східно-Церковних наук, випускник УКУ, дослідник життя Патріарха Йосипа Сліпого, військовий, який втратив руку і ногу на фронті Олег Цуновський додав: «Не варто оцінювати минуле сьогоднішнім. Візія Сліпого — якщо думаєш на 1 рік вперед — ти програв; треба думати на 10 років наперед. Життя ставить нам багато перепон, але і митрополит Шептицький, і Патріарх Йосип Сліпий були віддані своїй справі і не здавалися».
Зліва направо: о. Михайло Димид, Ліліана Гентош, Олег Цуньовський, о. Богдан Прах, владика Борис Ґудзяк, Олег Турій
Під час Богословської школи відбулася панельна зустріч деканів факультетів університету на тему: «УКУ сьогодні і завтра», де говорили про виклики для факультетів. Своєю мрією поділився декан Гуманітарного факультету Андрій Ясіновський: «Мрію, щоб завдяки праці наших випускників про Україну знали на всіх континентах, не лише як про жертви найбільш кривавої війни, але й з власною культурою, театром, спортом, кінематографом і так далі».
Про потужну силу та стійкість спільноти під час війни говорили Роман Кечур, український психіатр, психотерапевт, психоаналітик та Олег Романчук, лікар-психотерапевт, дитячий психіатр центру «Коло сім’ї», директор Інституту психічного здоров’я УКУ.
«Ми не знаємо, коли закінчиться війна. Війна унаочнює і матеріалізує нам ворога, робить загрози реалістичними», — сказав Роман Кечур, психотерапевт.
«Покликання УКУ — бути ґрунтом, розсадою, де можуть рости люди, де ми можемо зцілитися, де станемо спільнотою спільнот», — наголосив Олег Романчук.
Враженнями від проведеного часу поділилися учасники Богословської школи:
Ольга Пріндин, бренд-менеджерка Бізнес-школи УКУ: «Те, що відбувалося з нами упродовж цих 4-х днів перевернуло моє уявлення. Я відчула велике внутрішнє заспокоєння, надихнулася людьми, які викладали, спілкувалися з нами, провадили молитви. Це показало силу спільноти і велику віру в Український католицький університет. Дуже цінно було поспілкуватися із засновниками університету».
Олесь Добосевич, декан Факультету прикладних наук: «Ця школа не лише про богослов’я, а й про певні зв’язки між факультетами, порозуміння, спільноту. Для мене найбільшим результатом школи є нові знайомства і це є такі певні цікаві місточки, які можуть відбутися в результаті школи, комунікації, спільних обговорень».
Учасники Богословської школи 2024 року
Марта Кузій, піаністка, доцентка кафедри культурології УКУ Гуманітарного факультету розповіла про досвід незвичної молитви, яка відбулася, коли в окремих групах учасники обговорювали рядки з Біблії і ділилися напрацьованими думками зі всіма. «Під час молитви ми звикли тільки слухати, коли нам говорять богослови, а тут висловлюється думка кожного. Іноді самим богословам буде цікаво як люди трактують біблійні тексти. В мене була потреба відкалібрувати бачення себе в УКУ і цілісності УКУ щодо себе. Мені все вдалося — почуваюся значно краще, цілісніше і спокійніше. Цьому заслуга людей, які поруч — велика вдячність організаторам», — поділилася Марта Кузій.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
