«Ми — християни тому, що віримо, що Бог любить нас», — владика Богдан Дзюрах

20 вересня 2020

Проповідуючи у XV Неділю по Зісланні Святого Духа, Неділю перед Воздвиженням, Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах заохочує застановитися над сутністю Божої любові та нашої відповіді на неї. За його словами, «ми — християни не тому, що любимо Бога; ми — християни тому, що віримо, що Бог любить нас».

«Ми — християни тому, що віримо, що Бог любить нас», — владика Богдан Дзюрах

Євангеліє від Йоана 3, 13–17:

«Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий! Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, — так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним. Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним — світ спасти».

«Ану покажи, як ти любиш маму!» — не раз звертаються матері до своїх малих дітей. І тоді дитина має міцно-міцно обійняти маму, а мама відчуває радість і тихе щастя. Але за хвилину обертається до чоловіка і вже дещо іншим тоном питається: «А ти мене чи любиш?»… Чоловік не питається. Але і в ньому час від часу виникає це саме запитання: «А чи вона мене ще любить?»…

Усі ми прагнемо любові

Усі ми прагнемо любові. Як казав французький філософ Жак Марітен, ми потребуємо багато любові, щоб жити добре. Ми можемо сказати більше: ми потребуємо багато любові не просто, щоб добре жити, але щоб вічно жити. Ми потребуємо такої любові, яка не пропаде у темряві могили, але триватиме вічно, любові, яка скаже: «Я живу і ви будете жити» (Йо. 14, 19). Тому й каже наш рідний філософ Григорій Сковорода: «Усе минає, тільки любов після усього остається…», і уточнює: «усе минає, тільки не Бог і не любов». Так, саме і єдино Божа вічна любов дає життя і може запевнити нам життя, над яким смерть не має влади.

Божа любов до світу — це доконаний факт, який вже стався

І ось сьогодні, в Неділю перед Воздвиженням Хреста Господнього, ми чуємо в нинішньому Слові Божому добру Новину, що Бог нас любить: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним!» (Йо. 3, 16). Звернімо увагу на це дієслово у минулому часі, яке триває і в часі теперішньому: полюбив. Це слово не просто дає нам надію, мовляв, — можливо, Господь Бог тебе колись полюбить, ні, це слово виражає запевнення, гарантію, що Божа любов до світу — це доконаний факт, який вже стався, який вже об’явився, який вже заіснував і діє в цьому світі. Нам треба лиш прийняти її, пройнятися нею, жити нею. Святий Павло говорить про це у Посланні до Галатів так: «Я живу вірою у Сина Божого, який полюбив мене і видав себе за мене» (Гал. 2, 20).

Ми — християни тому, що віримо, що Бог любить нас

Під час Літургії перед освяченням дарів служитель благословить вірних словами: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога і Отця і причастя Святого духа нехай буде з усіма вами!». Зауважте: не каже: «Колись буде з усіма вами! Ніхто не вийнятий з любові, з благодаті Божої, із участі у Божому житті. Любов прийшла до нас як дар, як пропозиція, як безкорислива оферта. І ця любов робить нас християнами, дітьми Отця Небесного. Вартує пам’ятати:

Ми — християни не тому, що любимо Бога;

Ми — християни тому, що віримо, що Бог любить нас.

Любов виражається у дарі

Любов не можна звести лише до словесного запевнення, її не можна ототожнювати тільки з почуттями і емоціями, якими б інтенсивними вони не були. Любов виражається передовсім у дарі. У якому конкретно дарі проявляється любов? Можна дати «цьом» і це буде виявом щирої дитячої любові; можна дати кавалок хліба і це буде виявом співчутливої і милосердної любові; можна дати добру пораду і це буде виявом мудрої і далекоглядної любові; можна дати один зі своїх органів хворому ближньому і це буде виявом ще більшої любові, жертовної і самовідданої любові. Але можна дати не щось від себе, але дати себе самого, цілковито і беззастережно, і це буде виявом найбільшої любові, яка можлива серед людей, любові геройської і подиву гідної: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо. 15, 13). Таку любов люди спроможні виражати щодо тих, котрі для них є дорогі і близькі, за кого вони справді готові життя покласти.

Божа любов йде безмежно далі…

Але Божа любов йде ще далі, безмежно далі. Бо Бог посилає Свого Сина і видає Його за нас на смерть ще тоді, коли ми є грішниками, тобто ворогами Божими: «Христос бо, тоді як ми були ще безсилі, у свою пору, помер за безбожних. Воно навряд чи хто за праведника вмирає; бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим. 5, 6–8). Попри наше «безсилля», попри нашу гріховність і безбожність Бог виявляє нам свою любов, яка веде Його на смерть. Бог аж так полюбив світ! Полюбив мене, тебе, кожного із нас! Нам треба допустити цю любов до свого серця, до нашого єства, щоб вона нас наповнила, щоб заспокоїла нашу безмежну спрагу за любов’ю, щоб скріпила нашу слабкість, і так, своєю чергою, зробила нас здатними любити. «Ми любимо, бо Він перший полюбив нас» (1 Йо. 4, 19) — визнає св. Йоан Богослов.

Жити життям Божої любові

Бо людина сама зі себе не здатна любити, вона, щоправда, може на деякий час змусити себе робити щось доброго, але це буде тільки до першого конфлікту, до першої невдячності з боку тих, кого вона любить, бо насправді це не любов, а її невиразна тінь. Натомість той, у кого пробудиться і оживиться Божа любов, влита в наші серця Святим Духом від моменту Хрещення, стає здатним любити, прощати, милосердитись, служити, бути терпеливим, іншими словами явити світові нове життя, життя відновлене і перемінене Божою любов’ю, вічне життя. Бо саме це означає: «жити вічним життям», про що згадує нинішнє Євангеліє, — не просто жити вічно, бо всі ми будемо жити вічно, але жити життям Божої любові, бо саме у цьому полягає вічне життя. Натомість життя, позбавлене Божої любові, не є життям вічним, а вічною мукою. Життя, позбавлене Божої любові — це пекло. І від такого пекла Бог прагне нас визволити, захистити, врятувати. Тому і закликає нас в Євангелії від Йоана: «Перебувайте у моїй любові!» (Йо. 15, 9). Бо тільки перебуваючи в Його любові, ми живемо добре, живемо повноцінно, живемо по-справжньому, живемо вічно.

Чи ми перебуваємо у Божій любові?

А в чому ми перебуваємо? Чи ми перебуваємо у Божій любові, яку нам об’явив і дарував Ісус Христос? На жаль, досить часто ми перебуваємо занурені у наш щоденний повний суєти і біганини світ з його пристрастями, з його проблемами, з його страхами і тривогами; ми перебуваємо занурені у віртуальний світ чужих ідей і поглядів, розваг, скандалів і сенсацій. І те, у чому ми перебуваємо, проявляється відтак в наших словах, і наших реакціях, у наших розмовах при столі чи в колі друзів. Про що тоді ми розмовляємо? Коли останній раз ви говорили з ближніми про Бога, про Його любов, про Його милосердя, про Його доброту до нас, до Вас, до кожної людини, до всього світу? Мабуть і ви зустрічали людей, які останнім часом починають і закінчують свою розмову covid-ом… Накласти мораторій на такі розмови не допоможе, навпаки — приведе до неконтрольованого вибуху емоцій, тривоги і панічних настроїв. Бо така людина не перебуває у любові Божій, яка дає надію і безпеку, вона безнадійно занурена у світ негативної і загрозливої інформації, яка лунає звідусіль. Проте, не зовнішніми обставинами, ані не covid-ом визначається людське життя: людське життя, а тим більше життя віруючої людини, визначається лише любов’ю Божою, яка здатна здолати усі віруси, загрози і небезпеки, включно із загрозою і небезпекою смерті. Бо Божа любов сильніша від самої смерті.

Лукавий намагається витягнути нас із простору Божої любові

Натомість, ворог нашого спасіння безнастанно намагається витягнути нас із простору Божої любови, переконати нас, що Бог не любить нас, що Він забув про нас, що Він не цікавиться нами, що ми Йому байдужі. Лукавий з особливою підступністю намагається вирвати нас із простору любови Божої в моментах життєвих бур, випробувань, поразок і трагедій. Він знає, що коли йому вдасться витягнути нас із променів Божої любови і затягнути у свою темряву недовіри, паніки і страху, тоді він зможе погубити нас, повністю позбавивши життєдайного зв’язку із Богом. Цю підступну тактику він намагався застосувати навіть до самого Ісуса, коли на Голгофі устами книжників і фарисеїв кричав, киваючи на Нього: «Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я — Син Божий» (Мт. 27, 43). Диявол не знав і не розумів, що саме в цьому моменті настає вершина, кульмінація любові, її найвищий і найдосконаліший вимір, бо в цьому моменті Божа любов здобуває свою остаточну перемогу над гріхом і смертю.

Знак Божої безмежної любові — Хрест Господній

У цю неділю перед Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Боже Слово приготовляє нас до об’явлення і прийняття цього найважливішого знаку Божої безмежної, безумовної, безкорисливої і вірної любові до кожного із нас: святого Хреста. Коли ми би спитали Бога: «Покажи нам, як Ти нас любиш», то Бог би показав нам саме це: Свого Єдинородного Сина, Який полюбив нас до кінця і тепер вмирає на Хресті, щоб нам, бідним і приреченим на вічну загибель грішникам, дарувати милість і життя, Своє божественне, вічне життя. Ми, християни, носимо на тілі хрестик не просто як розпізнавальний знак, а як печать і сутність нашої віри в Божу любов, наше бажання перебувати у любові і відтак жити вічним життям, яке походить із любові.

Приймімо щирим і відкритим серцем цю Божу благовість, триваймо в Божій любові, пригадуймо собі її кожного разу, коли робимо на собі знак хреста, щоб в нашому серці звучала безнастанно ця Божа благовість спасіння: «Бог бо аж так полюбив світ, а в ньому і мене, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, тобто я, хто вірує в Нього, не загинув, але жив життям вічної і життєдайної Божої любові». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ