«Ми бачимо Вашу любов, Вашу молитву, Вашу близькість і солідарність», — владика Богдан Дзюрах на конференції «Діло Сходу»в Марселі

25 листопада 2019

23 листопада 2019 року під час відвідин Марселю (Франція) та представлення Української Греко-Католицької Церкви на запрошення генерального директора асоціації «Діло Сходу» («l’Œuvre d’Orient») монсеньйора Паскаля Гольніша Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах взяв участь у міжнародній конференції.

«Ми бачимо Вашу любов, Вашу молитву, Вашу близькість і солідарність», — владика Богдан Дзюрах на конференції «Діло Сходу»в Марселі

«Українська Греко-Католицька Церква — Церква східного візантійського обряду, яка перебуває у повному сопричасті з Єпископом Рима у лоні Вселенської Католицької Церкви. Вона має понад тисячолітню історію. Сьогодні УГКЦ налічує 5,5 млн. вірних, 35 структур — єпархій і митрополій в Україні, США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Австралії та Західній Європі, 50 +2 новоіменованих єпископи. Це найчисельніша Східна Католицька Церква у світі», — розпочав свій виступ Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах.

Досвід підпілля УГКЦ: найбільш переслідувана релігійна спільнота у XX столітті

Відтак доповідач звернув увагу слухачів на нещодавні сторінки історії Української Греко-Католицької Церкви — період підпілля у Радянському Союзі у другій половині XX століття. «При цьому наша Церква в минулому ХХ-му столітті була найбільшою у світі переслідуваною релігійною спільнотою. Після Другої Світової війни, коли радянські війська окупували територію Західної України, усі 11 Єпископів УГКЦ на чолі з Главою Церкви патріархом Йосифом Сліпим були заарештовані і зазнали жорстоких переслідувань. Більшість з них були замучені в радянських таборах смерті і їх, разом з деякими священниками, монахинями та мирянами святий папа Іван Павло ІІ беатифікував під час свого візиту в Україну у 2001 році», — зазначив єпископ, а потім додав: «Після офіційної ліквідації Церкви у 1946 році греко-католики пішли у підпілля і за Божою ласкою змогли вистояти впродовж наступних 40 років. Основним місцем богослужінь, підпільних семінарій і монастирів були приватні будинки, а сім’ї стали дослівно „домашніми Церквами“, в яких віра плекалася і передавалася від покоління до покоління. Сам патріарх Йосиф Сліпий провів 18 років у радянських таборах смерті і був визволений папою Іваном ХХІІІ у 1963 році. Після свого визволення він почав активно організовувати церковне життя на поселеннях. Саме у післявоєнний період наша Церква особливо відчула солідарність і підтримку Католицької Церкви загалом та місцевих Єпископських Конференцій у вільному світі зокрема».

Церковні структури УГКЦ у Франції та постійна відкритість на співпрацю місцевого єпископату

Наступним акцентом доповіді українського єпископа стало представлення церковних структур Української Греко-Католицької Церкви у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу, а також постійна підтримка та солідарність ієрархів Католицької Церкви на цих теренах. «Що стосується нашої церковної присутності тут, у Франції, то ще напередодні Другої Світової війни у 1939 році Апостольська Столиця призначила Апостольським візитатором для наших вірних, що перебували в Західній Європі, єпископа Івана Бучка, а в 1960 році був створений Апостольський екзархат на чолі з власним єпископом Володимиром Маланчуком. Кардинал Євген Габріель Тіссеран був промотором цієї підтримки завдяки відкритості місцевого французького єпископату. Кілька років тому наш екзархат у Франції був піднесений до рівня єпархії».

«Ця відкритість і солідарність триває аж до нині. Прикладом є інтенсивні взаємні контакти між нашими єпископатами (делегат Французької Єпископської Конференції був неодноразово на наших Синодах, а я приймав участь в Пленарному Засіданні ЄКФ у Люрді 2015 року). Архидієцезія Марселю теж дає наочний приклад такої відкритості, адже в цьому місті нещодавно була заснована наша парафія, яка може служити Літургії в одному з ваших храмів. За цю відкритість французького єпископату я прагну від імені усієї нашої Церкви щиро подякувати. Ми знаємо, що поряд з нашою Церквою, на території Франції існують і успішно розвиваються інші Східні Католицькі Церкви. Ваша відкритість і співпраця є прикладними і за них ми дякуємо дуже сердечно», — додав владика Богдан.

Подяка асоціації «Діло Сходу» та її добродіям

Окрім того, владика Богдан Дзюрах висловив слова вдячності усім співпрацівникам асоціації «Діло Сходу» за їхню солідарність та підтримку українського народу у ці непрості для нього часи та Української Греко-Католицької Церкви. «Франція є знана як справжня захисниця і покровителька християн на Близькому Сході і у Східній Європі. Саме з цією метою понад 160 років було покликане до життя „Діло Сходу“. Відтоді і донині величезна кількість християн і людей у потребі отримали знаки і докази вашої близькості і солідарності. Будьте певні, що, подібно як ви бачите за кожним проєктом чи проханням про поміч конкретних людей, братів і сестер у вірі, так само і ми, за кожною, навіть найменшою пожертвою, бачимо Вашу любов, Вашу молитву, Вашу близькість і солідарність. І я сьогодні дуже радий, що можу висловити нашу вдячність цьому благородному „Ділові Сходу“ не лише перед Вами усіма — його керівниками і його добродіями, без яких неможливо було б допомагати Церквам Християнського Сходу, але занести подячну молитву до Господа, Який єдиний може достойно винагородити Вам Вашу доброту і Вашу солідарність», — мовив єпископ.

Війна у Європі: причини та сучасні виклики

Наступним аспектом доповіді владики Богдана Дзюраха стало представлення сучасних викликів Української держави, на які їй допомагають знаходити вирішення та відповіді й українські Церкви, а зокрема Українська Греко-Католицька Церква. Насамперед, доповідач представив історичні передумови сьогоднішньої війни на Сході нашої держави: «Нові виклики вимагають від нас нових підходів та нового солідарного діяння. Ще 6 років тому ми в Україні, та й думаю, ніхто в Європі не думав, що центральна площа Києва Майдан перетвориться на згарище і на цвинтар, де будуть розстріляні снайперамив режимі онлайн-трансляцій телевізійними камерами та через інтернет понад 100 протестуючих активістів, і сотні будуть поранені. Їхньою єдиною „провиною“ було те, що вони щиро прагнули зближення з Європою і з тими перспективами, які пропонувала асоціація з ЄС. Коли колишній Президент України Віктор Янукович в останній момент під тиском та шантажем Володимира Путіна відмовився підписувати договір про асоціацію України з ЄС, громадяни, а особливо молодь, почулися зрадженими у своїх мріях і вийшли на мирну демонстрацію на Площу Незалежності у Києві. В ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року уряд вислав спеціальні частини поліції, які жорстоко побили ці мирні студентські протести. В ту ніч порятунком для студентів став монастир св. Архистратига Михаїла, який знаходиться у центрі Києва. Один священник, побачивши, як поліція переслідує і б’є студентів, відкрив брами монастиря, щоб протестувальники могли сховатися, а сам почав дзвонити в монастирські дзвони. Ці дзвони пробудили сплячий Київ і сплячий в апатії народ. Наступного ранку понад 500 тисяч мешканців Києва вийшли на Майдан, протестуючи проти свавілля влади. Так розпочалися події, які увійшли в історію під назвою Революції гідності. Наша Греко-Католицька Церква теж відкрила двері храмів, де люди могли не лише молитися, але також відпочити, зігрітися, перекусити. Згодом в храмах та храмових приміщеннях будуть облаштовані операційні зали, коли 18–20 лютого 2019 року влада організувала кривавий розгін Майдану».

Сьогодні, за словами єпископа, ці прагнення українців до гідного та свобідного життя стикнулися із дійсністю війни у самому центрі Європи — на Сході України. «Війна триває до сьогодні. Знищена інфраструктура найбільшого індустріального регіону України, вивезені до Росії десятки заводів, але найгірше це те, що мільйони людей попали в пекло війни, частина з яких втратила життя і здоров’я, інші втратили помешкання і майно, ще інші втратили захист і надію. Разом з півостровом Крим, близько 7 % території України залишається під окупацією, щоденно продовжуються обстріли української території. В тюрмах Росії та на окупованих територіях утримуються сотні політичних і воєнних в’язнів. Усі ці агресивні дії були підготовлені, а тепер ретельно супроводжуються на російських телеканалах щоденною пропагандою нетерпимості і ненависті, яка є більш руйнівною зброєю в руках агресора, ніж конвенційна зброя, бо вбиває не тіла, але сумління і душі тих, на кого розрахована. Війна спровокувала також нову хвилю еміграції, яку дехто вже називає евакуацією, адже щороку близько 1 млн. українців покидають рідну землю в пошуках засобів до виживання», — підкреслив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

«Бути поруч»: відповідь УГКЦ у формі служіння найбільш потребуючим та постраждалим

Українська Греко-Католицька Церква не залишається осторонь цієї війни, але намагається розгортати своє служіння у самому епіцентрі — на передовій, забезпечуючи духовний супровід та матеріальну підтримку найбільш потребуючим та постраждалим. «Як Церква, ми надалі несемо духовну опіку нашим вірним як на окупованих територіях, так і в прифронтовій зоні. Я від 2016 року, коли вперше побував у цій зоні, підтримую контакти і допомагаю дітям з однієї сільської школи за 10 км. від лінії розмежування. На початку війни вчителька запитала дітей, про що вони мріють. Одне з дітей відказало: „Про що ми можемо мріяти, якщо навколо нас іде війна?“… Це мабуть найгірший злочин: вкрасти у дітей мрії. Минулого тижня я телефонував до цієї вчительки, і прямо під час розмови було чути в слухавці телефону відлуння бомбардувань, які здійснювалися на сусіднє село. Ці діти вміють розпізнавати не лише птахів за їхнім співом, вони навчилися розпізнавати вид озброєння за звуками, які лишають після себе снаряди, що пролітають зовсім недалеко. І тим не менше, у цьому селі саме під час війни засновано нашу греко-католицьку громаду, на даний час триває переобладнання придбаного будинку під невеличку церковцю, а поруч з нею діти висаджують з дерев Алею миру, і Алею доброти. Надія залишається, мрії повертаються», — поділився своїм досвідом владика, а відтак продовжив: «Нашим гаслом в цих обставинах є „Бути поруч“ і то дослівно. Наші капелани перебувають в окопах з українськими воїнами, та несуть гуманітарну поміч людям в прифронтовій зоні, вздовж лінії розмежування ми відкрили 10 гуманітарно-пасторальних центрів, а наша благодійна організація „Карітас-Україна“ стала найбільшою недержавною гуманітарною організацією, яка дуже оперативно несе поміч в найбільш небезпечних частинах прифронтової території».

Свідчення правди, спонука до єдності та безперервна молитва

На завершення свого звернення Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах знову висловив подяку усім добродіям та організаціям за їхню солідарність та допомогу, а також закликав свідчити правду про те, що й надалі відбувається в Українській державі і що доволі часто видозмінюють пропагандистські канали. «Прошу вас про подальшу підтримку, а в першу чергу про свідчення ПРАВДИ про цю війну, адже відомо, що першою жертвою будь-якої війни завжди є правда; прошу вас рівно ж спонукати ваш уряд до ЄДНОСТІ і солідарності на міжнародному і європейському рівні, бо лише спільними зусиллями можна осягнути справедливий і тривалий мир, а перш за все я прошу вас про МОЛИТВУ, бо тільки Господь Бог може зворушити серця лихих людей, що носять у собі агресивні наміри і дії, захистити невинних жертв і дарувати нам усім довгоочікуваний мир. Нехай Господь усіх вас благословить!» — завершив владика Богдан.

Монсеньйор Гольніш, у свою чергу, підкреслив важливість Української Греко-Католицької Церкви, динамічний розвиток її на матірних землях і у Франції, зокрема за останні роки та згадав про мученицьке свідчення віри, яке дала Церква під час комуністичних переслідувань. Окрім того, доповідач запевнив про подальшу солідарність Асоціації «Діло Сходу» («l’Œuvre d’Orient») з Українською Греко-Католицькою Церквою й українським народом та підтримку її діяльності на різних рівнях.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ