СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Молитва, піст і милосердна любов — три інвестиції в скарб, який триває», — владика Тарас Сеньків у Сиропусну неділю
«Наше серце завжди кудись зорієнтоване, мов компас, який вказує напрямок, і подібне до магніту потребує до чогось прикріпитися. Але якщо воно прив’язується лише до дочасних речей, то рано чи пізно стане їхнім рабом. Те, що покликане нам служити, стає тим, що обслуговуємо». Про це роздумував владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, у проповіді на Сиропусну неділю, 26 лютого 2023 року.
«Тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви і одягнімось у зброю світла». Дорогі у Христі браття і сестри! Слова ап. Павла з послання до римлян закликають нас до радикальних змін у житті. На порозі Великого посту вони сповіщають про прихід сприятливого часу для навернення, спонукують відповідально поглянути на власне життя, яке вічно поспішає, але часто не знає куди, зупинитися та позбутися всього, що відволікає увагу від найнеобхіднішого. Вони для душі є мовби будильником.
Куди спрямований вектор нашого життєвого шляху?
Його звук лунає коротким повідомленням: «Наверніться, відкиньте вчинки темряви». Наверніться. Якщо маємо навернутися, то це означає, що ми прямували в іншому напрямку. Великий піст — це час відкриття життєвого шляху, на якому важливо не втратити з поля зору його мету. Однак, якщо подорож буде задля задоволення, з цікавості або дочасної користі, то не заведе далеко. Питання у тому, куди спрямований вектор нашого життєвого шляху? Може, нам достатньо жити з дня на день, дбаючи про те, щоб добре провести час, вирішити якусь проблему і трохи розважитися? Або все зосереджене на гонитві за здоров’ям чи красою, які багато хто вважає найважливішими, але які рано чи пізно проминають? Чи може, багатство і процвітання? Однак, ми тут не для цього. «Одягнімось у зброю світла». Єдиним світлом для світу, яким ми подорожуємо, є Господь. Курс повинен бути спрямований до нього, бо «де скарб ваш, там буде і серце ваше».
Наше серце завжди кудись зорієнтоване, мов компас, який вказує напрямок, і подібне до магніту потребує до чогось прикріпитися. Але якщо воно прив’язується лише до дочасних речей, то рано чи пізно стане їхнім рабом. Те, що покликане нам служити, стає тим, що обслуговуємо. Зовнішній вигляд, гроші, кар’єра, розваги — якщо живемо заради них, то вони стають ідолами, які заманюють нас, використають, а потім залишають напризволяще. Але якщо серце прив’язане до того, що не минає, ми знаходимо себе і стаємо вільними. Великий піст є часом благодаті, який звільняє наші серця від марноти. Це час зцілення від залежностей, які нас зводять на манівці. Настала пора поглянути на те, що залишається навіки.
Три етапи великопосної дороги: молитва, піст, милостиня
На великопосній дорозі навернення до вічного, Євангеліє відзначає три етапи, які ми маємо пройти, згідно настанови Христа, без лицемірства та удавання. Це молитва, піст і милостиня. Вони приводять нас до трьох єдиних реальностей, які не минають. Молитва єднає нас із Богом, піст — із собою, милосердя — з ближнім. Бог, моє життя і мої ближні: це три реальності, які не закінчуються у небуттю, і у які варто інвестувати. Тому Великий піст запрошує нас дивитися: на Всевишнього в молитві, яка звільняє нас від горизонтального і поверхневого життя, в якому ми знаходимо час для себе, але забуваємо про Бога. Потім запрошує нас зазирнути всередину себе через піст, який звільняє нас від прив’язаності до речей і споживання, котре присипляє серце. І в кінці поглянути на ближнього з милосердною любов’ю, яка звільняє від марноти володіти, від мислення, згідно з яким усе йде добре тоді, коли це вигідно мені. Молитва, піст і милосердна любов — три інвестиції в скарб, який триває.
Прагнення по єдиному скарбі, який людина може винести за межі дочасного буття у вічність, є сенсом нашого життя. Час великого посту є школою, де вчимося не плутати скарби. Бо є «ризиковані скарби», які спокушають і від яких ми «мусимо відмовитися», бо вони накопичуються протягом життя і знищуються смертю. Тим правдивим скарбом, який ми можемо нести з собою, скарбом, якого злодії не можуть вкрасти, є не «те, що ми зберегли для себе», але «те, що ми дали іншим». Ми несемо у серці скарби, які віддали іншим. Ці скарби, дорогоцінні в очах Божих, уже збираються для неба на землі. А Ісус прив’язує до них наші серця, створюючи у нашому житті зв’язок між часом і вічністю.
Тому всі зусилля у подорожі нашою життєвою дорогою мають зосередитися на Христа. Розп’ятий на хресті схожий на компас життя, який вказує на небо. Простота дерева, мовчання Ісуса і самозречення з любові, показують нам потребу в більш скромному житті, звільненому від надто великої метушні. З хреста Ісус навчає нас мужності зречення. Ми не будемо рухатися вперед під вагою непомірних тягарів. Нам потрібно звільнитися від щупальців споживацтва та пасток егоїзму, від зростаючої жадібності та постійного незадоволення, від серця, закритого для потребуючих. Ісус, палаючи любов’ю на дереві хреста, кличе нас до життя, яке горить для нього і ніколи не згасне задушене порохом світу, до життя, яке горить любов’ю і ніколи не гине в посередності.
(Не)важке життя з Христом
Чи важким є життя, до якого нас кличе Христос? Усе залежить від того, чи основою нашої мотивації є «мушу», чи «потребую і хочу». Життя, як свобідна відповідь на поклик Христа, ніколи не буде позбавлене труднощів, але воно веде до мети, і як показує Великий піст, хоч починається зі зречення, але завершується радістю пасхальної ночі та відкриттям того, що тіло Ісуса не в гробниці, а славно воскресле. Це також стосується нас, які є порохом, але якщо орієнтуємо своє життя на наслідування Спасителя, то станемо на шлях любові та приймемо від Творця Духа нового життя, яке відкрите на вічність і вже непідвладне смерті. А тому обов’язково досягнемо радості з посідання небесних скарбів. Бо «де скарб наш, там буде і серце наше». Амінь.
єпарх Стрийський
