«Майбутнє Європи залежить від того, чи зможе Україна зупинити неоколоніальну війну», — Блаженніший Святослав в інтерв’ю KAI

1 червня 2024

Сьогодні майбутнє Європи, зокрема Німеччини, залежить від того, чи зможе Україна вистояти і зупинити неоколоніальну війну, яку веде Росія, вважає Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав. Предстоятель головував у Мюнхені на засіданнях Постійного Синоду УГКЦ та урочистостях із нагоди 65-річчя Апостольського екзархату в Німеччині та Скандинавії. В інтервʼю KAI Блаженніший Святослав зазначив, що 60 % населення Німеччини вважає, що їхній уряд, держава, недостатньо допомагають Україні, що спричиняє стихійні протести в різних верствах населення.

«Майбутнє Європи залежить від того, чи зможе Україна зупинити неоколоніальну війну», — Блаженніший Святослав в інтерв’ю KAI

У Мюнхені закінчилося чергове цьогорічне засідання Постійного Синоду Української Греко-Католицької Церкви. Ваше Блаженство, якою була його головна тема?

У Мюнхені було дві основні події. Перша — чергове засідання Постійного Синоду нашої Церкви, що є дуже важливим керівним органом. Ми приїхали на запрошення владики Богдана Дзюраха, який очолює Апостольський екзархат Німеччини та Скандинавії і є членом Постійного Синоду. Ми заслухали доповідь про стан справ в екзархаті, мали нагоду зустрітися з вірними, українськими лідерами та керівниками українських організацій з усієї Німеччини. Також відвідали архиєпископа Мюнхена і Фрайзінга кардинала Райнхарда Маркса. У канцелярії уряду Баварії відбулися зустрічі з міською владою Мюнхена та міністром європейських і міжнародних справ Баварії Еріком Байссвенгером. У межах роботи Постійного Синоду дуже важливим було також почути помісну Церкву.

Другою подією стало святкування 65-річчя заснування першої структури для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії — нашого екзархату, що відбулося 1959 року спеціально для тих українців, які приїхали до Баварії після Другої світової війни.

Варто пригадати, що присутність нашої Церкви в Німеччині набагато давніша. Всі ми памʼятаємо блаженного священномученика Петра Вергуна (1890–1957), який із 1927 року був душпастирем греко-католицької української еміграції в Німеччині, а 1940 року став апостольським візитатором. У 1945 році його заарештувала радянська влада, засудила до 7 років увʼязнення в ГУЛАГу і він помер на засланні.

З одного боку, відбувалася сесія Постійного Синоду, який розглядає і прислухається до місцевої специфічної ситуації життя нашої Церкви, до життя українців у Німеччині, а з іншого — відзначали ювілей з усіма урочистими елементами, які дає нам ця дата. Добре відомо, що влада Мюнхена, Баварії, німецький народ загалом мають широкі звʼязки з Україною у важкий час війни, який переживаємо. Ми намагалися зрозуміти, що відбувається в Німеччині і які там настрої.

Єпископи Постійного Синоду УГКЦ з архиєпископом Фрайзинга і Мюнхена кардиналом Рейнхардом Марксом

І які?

Ми дуже ретельно готувалися до кожної зустрічі. Зрозуміли кілька дуже важливих речей. Передовсім, що 60 % німецького населення вважає, що німецький уряд, держава недостатньо допомагають Україні. Це дуже серйозний показник. З одного боку, ми бачимо, що відбулася певна зміна мислення на державному рівні, на рівні федеральної влади Німеччини, що вони змінюють свій підхід до війни і все активніше допомагають Україні у військовому плані. Але все ще є великий відсоток німців, які вважають, що цього недостатньо, і це дуже дивує. Ми зіткнулися з феноменом спонтанних протестів проти недостатньої підтримки української влади та України. З іншого боку, організовуються, наприклад, збори пального для української армії. За цим стоять звичайні люди, які обʼєднуються в різні громадські організації на підтримку України, бо розуміють, що сьогодні майбутнє Європи, зокрема й Німеччини, залежить від того, чи зможе Україна вистояти і зупинити цю неоколоніальну війну, яку веде Росія.

Щодо внутрішньополітичної ситуації, то цікаво, що все ще відчувається вплив ультраправих радикалів, які, особливо у східних землях Німеччини, отримують високий відсоток підтримки на виборах. Вони настільки загрозливі, що навіть Німецька єпископська конференція зазначила, що християни не можуть голосувати за ультраправі партії, оскільки вони майже поза законом. Згідно з рішенням суду, один із лідерів був визнаний таким, що фактично поширює нацистську ідеологію. Я зауважив, що німецьке суспільство не однорідне. Ми відчували, що симпатії до України зростають. Нас цікавило, як на місцевому рівні, в самій Баварії, бачать нашу країну та її потреби. Ми дізналися, що як тільки почалася війна в Україні, не чекаючи рішення федерального уряду, баварський уряд виділив 5 мільйонів євро на підтримку України. На той час лише в одній Баварії перебувало понад 150 тисяч українців. Сьогодні ми знаємо, що загальна кількість українців, яких прийняла Німеччина, становить 1 мільйон 200 тисяч. Для порівняння, до початку війни тут проживало близько 200 тисяч українців.

Більшість українців живуть у німецьких сімʼях…

Варто наголосити, що 70 % українців живуть зі сімʼями. Німці не тільки відкрили свої гаманці, не тільки почали думати про те, як вони можуть підтримати Україну політично і гуманітарно, але відкрили свої будинки й серця для українських біженців. Звичайно, деякі українці все ще живуть у таборах біженців, і їхнє становище досить крихке і залишає прагнути кращого. Тим не менш, більшість ще живе зі сімʼями. Як ми чули, ніхто з німців, які прийняли українців, не думає про те, щоби вигнати їх із родин.

Більшість із них — жінки та діти…

Баварія бачить і розуміє, що значну частину цих біженців становлять жінки та діти. Важливо, що ми обговорили різні механізми співпраці між нашим екзархатом і Німецькою державою, щоб допомогти як жінкам, так і дітям краще й повніше інтегруватися в німецьке суспільство. Ми дізналися, що 20 % українських жінок уже працює. Це означає, що вони не користуються соціальною допомогою. Держава також хоче зробити все, щоби створити дитячі садки для українців. Тоді мами зможуть залишати в них дітей і йти на роботу. Вони справді хочуть працювати і вважають, що можливість заробляти, — це важлива частина їхньої особистої гідності. Німці це бачать та цінують високий рівень культури й поваги до закону серед українців. Українці дуже добре розуміють, що їм потрібно інтегруватися в суспільство. Я чув від багатьох людей, що бути українцем у Німеччині означає бути якнайкращим у різних сферах життя, щоб суспільство їх прийняло.

Щоб до тебе ставилися з повагою, ти маєш бути, наприклад, найкращим студентом. Якщо працівник, то повинен бути найкращим працівником, тоді тебе поважатимуть. Якщо ти бізнесмен, то маєш бути найкращим, найуспішнішим бізнесменом, щоб місцевий бізнес, компанія чи бізнес-асоціація прийняли тебе як свого. Іншими словами, сьогодні українцям доводиться працювати у три—чотири рази більше, щоб довести свою цінність, ніж тим, хто народився тут або раніше заснував свій бізнес. Тому сьогодні, наприклад, потрібно витримати надзвичайно сильну конкуренцію, щоб мати можливість повноцінно ввійти в суспільство. Українці роблять це з гідністю. Тому, справді, бути українцем у Німеччині сьогодні означає бути найкращим у всіх вимірах повсякденної діяльності. Українці нині потребують чіткого сигналу, що хтось про них турбується, заступається, особливо перед Німецькою державою. І тут Церква є надзвичайно важливим простором для їхньої адаптації і допомоги.

Зустріч єпископів Постійного Синоду з українською молоддю з Німеччини та країн Скандинавії

Під час дискусій на Синоді акценти були дуже сильними: «так» інтеграції і «ні» асиміляції.

Однозначно! Ми повторювали цю тезу знову і знову. Під час дискусій із місцевою владою нас запевняли, що зроблять усе, щоб українці могли зберегти свою культуру. І не просто зберігати, а й ділитися нею. Ми навіть чули, що в деяких містах влада готова відкривати українські школи чи створювати україномовні класи, або принаймні викладати українську мову. Це означає, що Німецька держава готова інвестувати у збереження культурної, національної ідентичності українців. Але є ще одна річ. Ми помітили, що наша Церква справді є простором для збереження української ідентичності. Багато хто говорив, що з понад мільйона українців багато хто розмовляє російською. Але коли вони приходять до наших громад, парафій, то вчать українську мову, свою культуру, тобто відпрацьовують те, чого не отримали на Батьківщині. Наприклад, нашу молодіжну зустріч вела дівчина з міста Суми, розташованого на північному сході України, на кордоні з Росією, і тому є переважно російськомовним. Як вона гарно розмовляла українською, і навіть є редактором українських журналів. В екзархаті ми також говорили з нашими священниками, лідерами українських громад та молоддю, щоб ми могли створювати інклюзивні громади, які б гарантували, що навіть ті, хто розмовляє російською або належить до Московського патріархату, могли повноцінно приєднатися до української громади в Німеччині.

Наскільки в Німеччині усвідомлюють необхідність подальшої допомоги, не лише військової, а й гуманітарної, хоча б у контексті великої руйнації енергетичної системи? …

Енергетична система України зруйнована. Маємо набагато гіршу ситуацію, ніж взимку в перший рік війни. Лише у 2022 році було зруйновано 50 % нашої енергетичної системи. Зараз вона продовжує руйнуватися. Під час наших зустрічей ми відчули, що в цьому питанні Німецька держава, різні організації та звичайні люди хочуть нам допомогти. Наприклад, вони допомагають Україні будувати невеликі теплові електростанції. Крім того, енергетичний сектор повʼязаний з європейською енергетичною системою настільки, що в разі критичної нестачі електроенергії Україна може отримати її з європейської енергетичної системи. Це, звичайно, взаємно узгоджено всіма європейськими країнами, зокрема й Німеччиною.

А як щодо гуманітарної допомоги: продукти харчування, медикаменти, одяг тощо?

Гуманітарна допомога є і буде. Звичайно, вона не в таких масштабах, як під час стихійних лих чи в перші місяці війни. Перший рік війни і тогочасна спонтанна допомога давно минули. Зараз ми всі разом працюємо над методичною та стабільною логістикою, щоб доставити саме те, чого Україна потребує найбільше. Ми говорили, що є дві найнеобхідніші речі.

Перша — це їжа, тому що сьогодні в нас близько 7 мільйонів людей, яких потрібно нагодувати. Друга — освіта. 200 тисяч дітей в Україні не мають можливості здобувати нормальну освіту. Діти, які номінально навчаються у третьому—четвертому класі, не вміють ні читати, ні писати. Це не тільки соціальна проблема, а й гуманітарна. Ми також обговорили, як можемо їх підтримати, навіть урятувати від неписьменності. Що можна зробити, щоб українські діти могли наздогнати однолітків у Європейському Союзі, як їм здобути освіту, необхідну для інтеграції у високотехнологічне суспільство.

Архиєрейська Божественна Літургія з нагоди 65-ліття Апостольського екзархату у Німеччині та Скандинавії

Однією з тем на порядку денному було створення єпархії УГКЦ для Німеччини та Скандинавії. Чому це так важливо?

Структура, організована 65 років тому, вже не спроможна забезпечити необхідну душпастирську опіку. Це означає, що наш єпископ, як глава Апостольського екзархату, має статус гостя, а не повноправного члена Німецької єпископської конференції. Для того, щоб десь організувати душпастирство, священник має бути введений у систему утримання духовенства як частина загальноцерковного податку, який сплачують католики. У Німеччині для нашої діяльності потрібен прямий дозвіл католицького єпископа відповідної місцевості. Так, більшість наших священнослужителів більше підпорядковані римо-католицькому ординарію, ніж своєму єпископові.

Зараз маємо ситуацію, коли українці, які працюють у Німеччині, дуже охоче платять церковний податок, навіть набагато охочіше, ніж німецькі католики. Ми потребуємо нових парафій, але не маємо правового механізму для цього. Крім того, наші громади розкидані на величезних територіях, і, крім того, нині відчуваємо величезний брак священників. Можу проілюструвати нашу ситуацію цифрами: на понад 200 тисяч вірних маємо 107 парафій і служінь, у яких працюють 49 священників, 3 диякони і 7 монахинь. Цього аж ніяк не достатньо.

Саме тому ми підняли цю тему з нашими німецькими колегами-єпископами. Є велика потреба, щоб екзархат став повноцінною єпархією з усіма правами члена Німецької єпископської конференції. Відповідно, наш Синод прийняв рішення у вересні минулого року в Римі й передав його Святішому Отцеві. Ми також обговорювали це з німецькими єпископами, які були з нами в Україні і зараз під час наших візитів. Ми відчули, що є повне розуміння нашої ситуації. Оскільки Німеччина має три різні конкордати зі Святим Престолом, то створення нової церковної структури — це не лише внутрішньоцерковне, а й державне питання. Конкордат — це міждержавна угода між Ватиканом і різними німецькими феодальними урядами, тому це питання має опрацювати кожна сторона. Ми навіть публічно заявляли, що наша Церква дуже потребує нової структури, щоби відповідати на сучасні душпастирські потреби. Саме тому під час святкування 65-річчя екзархату я сказав, що ця форма вже трохи застаріла. Я пригадав, що майже одночасно після Другої світової війни папа Іван ХХІІІ створив три екзархати в Європі для повоєнної української громади у Франції та країнах Бенілюксу, Великобританії та Німеччині. Я нагадав німецьким єпископам, що в січні 2013 року папа Бенедикт XVI підніс екзархати у Великобританії та Франції до статусу єпархій.

Коротко підсумовуючи візит…

Найголовніше, що нас зустріли по-братськи і дружно. Це був чудовий візит.

Розмовляв: Кшиштоф Томасік для інтернет-ресурсу KAI
Переклад з польської здійснив о. Стефан Батрух
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ