«Людина і народ, які є добрими дітьми Марії, ніколи не загинуть», — владика Богдан Дзюрах

6 травня 2020

Це ми огорнені скорботою через триваючу війну на Сході України; це мільйони з-поміж нашого народу є нині мігрантами-скитальцями на чужині; це ми пригнічені скоробагатьками і можновладцями без принципів і скрупулів; це серед нашого народу чимало стражденних, поранених і хворих, а наші немічні дідусі і бабусі позбавлені опори і захисту, бо замість гідної старості дочекалися жалюгідного животіння на межі виживання… У цих важких обставинах прибігаємо до Тієї, Котра є єдиним нашим упованням і нашим порятунком. До стіп Її ікон складаємо наші зранені серця…

«Людина і народ, які є добрими дітьми Марії, ніколи не загинуть», — владика Богдан Дзюрах

Всіх скорбних радість

І пригнічених заступниця,
І голодуючих кормителька,
Скитальців потіха,
Бурями гнаних пристань,
Хворих посіщення,
Немічних покров і заступниця,
Жезл старости,
Мати Бога Вишнього
Ти єси, Пречистая:
Поспішися, молимся,
Щоб спастися рабам Твоїм.

Слова цієї благальної молитви влучно описують нашу ситуацію сьогодні. Це все про нас, про наші нужди і печалі! Бо це ми огорнені скорботою через триваючу війну на Сході України; це мільйони з-поміж нашого народу є нині мігрантами-скитальцями на чужині; це ми пригнічені скоробагатьками і можновладцями без принципів і скрупулів; це серед нашого народу чимало стражденних, поранених і хворих, а наші немічні дідусі і бабусі позбавлені опори і захисту, бо замість гідної старості дочекалися жалюгідного животіння на межі виживання… У цих важких обставинах прибігаємо до Тієї, Котра є єдиним нашим упованням і нашим порятунком. До стіп Її ікон складаємо наші зранені серця, до Неї кличемо словами нашого національного пророка:

Все упованіє моє

На Тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє Твоє,
Все упованіє моє
На Тебе, Мати, возлагаю.

Ікона Матері Божої Неустанної Помочі

Ми молимось у непохитній вірі в Її могутню поміч і заступництво, бо ще «не чувано ніколи, щоб Вона не помогла, чи у горі, чи в недолі цього земного життя». Ці слова походять з церковної пісні до Матері Божої, прославленої в іконі, яку називають Неустанна Поміч. Цю ікону, що нею понад 150 років опікуються Отці Редемптористи, всі ви добре знаєте. На ній зображена Богородиця з Ісусом на руках, а по боках видніють постаті Архангелів Гавриїла і Михаїла, які тримають знаряддя Страстей Христових: хрест, спис і губку… Дитя Ісус поклало свої руки в долоню Своєї Матері і цілим собою притулилося до Її грудей, неначе шукаючи потіхи, розради і підтримки перед лицем прийдешніх страстей і хресної смерті.

У цьому Дитяткові Ісусові можемо розпізнати самих себе, кожен зокрема — з нашими особистими страхами і переживаннями, але і загалом як Церква і народ, які шукають у періодах загроз і утисків рятунку, захисту, спасіння під Покровом Богородиці. Робимо це з глибоким переконанням, яке свого часу висловив Засновник монашого Згромадження Редемптористів св. Альфонс Марія Лігуорі: «Дитина Марії — це дитина неба, дитина Марії ніколи не загине». Людина і народ, які є добрими дітьми Марії, ніколи не загинуть!

Ікона Матері Божої Неустанної Помочі

Владика Василь Величковський: «Настав мир, але духа миру і правдивого миру у світі немає…»

Один з наших новоблаженних мучеників, теж Редемпторист — єпископ Василь Величковський, який провадив нашу підпільну Церкву після того, як ісповідник віри патріарх Йосиф змушений був покинути Радянську Україну, відразу після закінчення Другої світової війни написав чудовий твір «Історія ікони Матері Божої Неустанної помочі», який, зрештою, було використано як претекст, щоб засудити автора спершу на кару смерті, а згодом замінити вирок на 10 літ тюремної неволі. Вже перші слова цього знаменитого твору звучать як Божий засуд над богоборчою ідеологією цих сумнозвісних «визволителів»: «Минула, закінчилась велика і страшна світова війна, і злучившись з усіма землями України, ми опинилися в границях Радянського Союзу. Настав мир, але духа миру і правдивого миру у світі немає, бо між народами і в народах панує незгода, ворожнеча, ненависть, що розривають їх, адже багато не визнає Бога, ненавидить Бога, повстає і бореться проти Бога. „Немає, каже Господь, для злих миру“ (Іс. 48, 22). І в такий час навіть оборонці, приятелі, проповідники миру — священики єдиної, святої Вселенської, Апостольської Церкви Ісуса Христа, що є вічний мир, не мають права говорити, проповідувати слова правди і миру, бо для них зачинені двері святинь рідного українського народу. Але тому, що цей народ прагне, просить, благає, то його правдиві пастирі, що життя готові завжди віддати за його спасіння, не можуть мовчати, хоч пошепки у хатині мусять навчати і розділяти святу науку Божим дітям, бо ж їхні душі голодні, спрагнені, бо їх змушує сумління».

Єпископ Василь Величковський

Наш народ і тепер переживає важкі часи випробувань

Наш народ і тепер переживає важкі часи випробувань: кривава спадщина комуністичного минулого; нестримне зубожіння, зумовлене узаконеним грабіжництвом народу, що його здійснила невелика група осіб; мізерні зарплати і масове безробіття, що спонукає покидати рідний край і власні сім’ї та родини мільйонів українців і українок, батьків і матерів; теперішня війна, а на додаток — неочікувана криза, пов’язана із пандемією, — усе це ставить на межу виживання великі маси нашого народу. Буває дуже часто, що людям нині не вистачає найнеобхіднішого — елементарного харчу, медичних препаратів, а навіть засобів особистого захисту. Сумління змушує і нас підносити голос на їхній захист та кликати до скоробагатьків і до можновладців, які обдурюють і визискують народ, замість йому служити, словами апостола Павла: «Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслись думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише — на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку; щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо і тим робом збирали собі скарб — добру підвалину на майбутнє, щоб осягнули життя правдиве» (1 Тим. 6, 17–19). Так, життя правдиве, яке приносить нам Христос Воскреслий, а не — ілюзорне, збудоване на грошолюбстві, на неправді, на визискові, на сльозах, а може і на крові…

У руки Богородиці вкладаємо усю нашу надію

Як Ісус на цій славній іконі, у руки Богородиці вкладаємо усю нашу надію, і просимо у Неї тієї цінної ласки — бути добрими і чесними Її дітьми, як Вона — творити Божу волю, шукати Царства Божого і Його правди, а тоді, віримо, все решта нам додасться. Про це нас запевняє наш свящм. Василій Величковський, словами якого я хочу закінчити нинішню проповідь: «Господь Ісус звіщає християнській спільноті, якою є дорога до добробуту — „шукайте перш за все Божого царства і його правди, а решта вам доложиться“. Горе людині і всьому суспільству, коли про цю Божу програму забуває.… Війна головно над нашою батьківщиною зависла і залишила страшні сліди. Приймімо ці терпіння, цей досвід за наш брак чесноти і сумління. Шукаймо найперше Божого Царства і Його правди, щоб Боже Провидіння врятувало нас в теперішній недолі. Звертаймося за поміччю до Божої Матері Неустанної Помочі, пам’ятаючи завжди про те, що Марія — наша Мати, „дзеркало Справедливості“». Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ