СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиКардинал Канталамесса: Нікейський Собор і центральність особи Христа
На сторінках часопису «L`osservatore Romano» кардинал Раньєро Канталамесса ділиться думками про важливість Нікейського Символу віри, спільного для всіх християн, який вказує на потребу свідчити віру в Пресвяту Трійцю та Христа, істинного Бога та істинну людину, в сьогоденні.
Нещодавно часопис «L`Osservatore Romano» опублікував статтю кардинала Раньєро Канталамесси, O. F. M. Cap., вислуженого проповідника Папського дому, у якій він ділиться роздумами про важливість Нікейського Собору для християн різних християнських конфесій та деномінацій. За його словами, цьогорічний ювілей відзначення 1700-ліття Собору в Нікеї спонукає переосмислити основні постулати віри в Ісуса Христа в контексті сучасних викликів для християнства. Про це розповідає українська редакція «Vatican News».
Кардинал Раньєро Канталамесса
Необхідність проголошувати божественність Христа
На початку публікації чернець-капуцин пригадує причини скликання Собору у Нікеї, пов’язані із вченням Арія, який заперечував, що Христос був Богом. Зокрема, у способі міркування Арій спирався на тогочасну грецьку філософську схему «середнього платонізму», яка включала існування вищого буття, проміжного буття (другий бог, deuteros theos) і створеного буття. «Нікейський собор здійснив катарсис цього міфічного бачення, встановивши єдину горизонтальну лінію на вертикалі буття, яка відокремлює Творця від творіння, рішуче поставивши Слово на місце Творця», — зауважує кардинал Канталамесса, пояснюючи, що Христос, як воплочене між людьми Боже Слово, є істинним Богом.
Відзначаючи особливості Собору у Нікеї, автор зазначає, що філософський термін «єдиносущний» (homoousios) не був засобом для примирення віри в божественність Христа з біблійним монотеїзмом. Цей термін утвердився згодом, у дискусії, ставши «візитною карткою» цього Собору. За словами вислуженого проповідника Папського дому, примирення було досягнуто найперше завдяки тому, що Христос є Словом, «що через Нього все сталося (пор. Ів 1,3), і є насамперед „Сином Божим“ і, як такий, є „народжений, а не створений“ („genitum non factum“). Тому Собор у Нікеї — „це не еллінізація християнства в його найгострішій фазі, а радше її криза та її подолання“.
Звертаючись до сьогодення, кардинал Канталамесса стверджує, що в силу своєї догматичної цінності, Нікейський Символ віри вимагає, щоб у кожній культурі та мові Ісус Христос був проголошений Богом, однак не в якомусь похідному значенні, а в найсильнішому значенні, яке слово «Бог» має в цій культурі, без жодного розриву між Христом та Богом, між «Богом» і «божественним», а так як проголошує Собор: «істинний Бог від істинного Бога».
Вказуючи на важливість особи Ісуса Христа, чернець Ордену Братів Менших Капуцинів звертає увагу на три типи діалогу в суспільстві: міжрелігійний діалог, діалог між наукою і вірою та діалог між вірою та розумом. За його словами, не може бути так, що у діалозі між релігіями обговорюються теми миру, бідності, навколишнього середовища, а Ісус Христос є повністю відсутній. Схожа ситуація спостерігається і в діалозі між наукою та вірою, який обмежується дискусіями про те, чи мав світ початок і свого творця. «Реванш теорії Великого вибуху над початковим скептицизмом і утвердження теорії постійного розширення Всесвіту зробили вчених менш чутливими до ідеї Бога, а от Ісус Христос і проблема спасіння залишаються поза діалогом про науку і віру», — зауважує вислужений проповідник Папського дому. Зрештою, у діалозі між вірою й розумом розгортається полеміка навколо метафізичних понять, а не навколо історичних та контекстуальних реалій, яким є Христос у своєму воплочені.
Вікторія Емілі Джонс, Воскресіння Христове
Христос — камінь спотикання у боротьбі між вірою та атеїзмом
Аналізуючи вищеперелічені типи діалогу, кардинал Канталамесса зазначає, що у них християнство виступає з позиції релігії, яка в історії виявилась слабкою категорією для співвідношення з наукою. «Вольтер, Гегель, Фейєрбах, Маркс, Фройд: всі вони вийшли (або думали, що вийшли) переможцями з цього протистояння. Аж поки не з’явився той, хто зрозумів, що це була піррова перемога, битва проти вітряків, бо ворог, якого треба перемогти, — не релігія, а Ісус Христос!» — пише о. Раньєро, маючи на увазі Фрідріха Ніцше. Цей філософ чітко розумів, що його мішенню у боротьбі між вірою та атеїзмом є особа і вчення Христа, а тому запропонував замінити особу Христа фігурою грецького бога Діоніса.
Кардинал Канталамесса зауважує, що спроба Ніцше не залишилася поодинокою, про що свідчить епізод з відкриття минулорічних літніх Олімпійських ігор в Парижі. Йдеться про постановку «Тайної вечері», де організаторам спало на думку поставити на місце Ісуса Діоніса. «Звідусіль критика цієї вистави була зосереджена на символах квір-теорії, які були присутні в сцені. При цьому недостатньо бралося до уваги те, що було чітко зазначено самим режисером постановки, а саме те, що центральним персонажем, який перебуває на передньому плані, є поганський бог Діоніс. Задекларований намір полягав у тому, щоб повернути Олімпіаді її первісний характер поганського свята», — пише вислужений проповідник Папського дому.
За його словами, спроба Ніцше позбутися Христа приховує в собі також позитивний елемент, адже вона викриває гризню, схожу до колотнеч, які влаштовують на війні, щоб відволікти ворога від головного фронту, тобто від центрального питання: «Ким є Христос» (пор. Мт. 16, 15). «Про те, ким є Бог, можна говорити все, що завгодно, але не в тому випадку, коли йдеться про Ісуса Христа. Він не ідея, якою можна маніпулювати як завгодно; Він — реальність „з плоті і крові“. Він наважився сказати (для нас не має значення, чи як жива людина своїми устами, чи як воскреслий устами свого Духа): „Бога, якого ніхто ніколи не бачив: Син Єдинородний, що є Богом і перебуває в Отцевому лоні, той об’явив Його“ (пор. Ів. 1, 18). Христос не займає місце „Бога релігії“, лише Він остаточно відкриває її справжнє обличчя», — наголошує кардинал Канталамесса.
У цьому контексті автор згадує філософа Еммануїла Канта, який виключив раціональну демонстрацію існування Бога з можливостей «чистого розуму» і доручив це завдання «практичному розуму». За словами о. Раньєро, ми можемо погодитися з Кантом лише за умови, що вважатимемо особу Ісуса Христа — а не «моральний імператив» — справжньою і найсильнішою «практичною причиною» для віри в Бога. Ба більше, християнська віра «випливає з відкриття дару, а не з усвідомлення обов’язку». «Моральний закон у ньому (разом із зоряним небом над ним) наповнювали душу самого Канта все новим і зростаючим захопленням й шануванням. Однак ще не вірою!» — підкреслює чернець-капуцин.
Нікейський собор і Пресвята Трійця
Як зазначає кардинал Канталамесса, Собор у Нікеї досяг більшого результату, ніж передбачалося, оскільки у підсумку він не тільки обґрунтував божественну природу Ісуса Христа, а й визначив саму ідею християнського Бога, знаменуючи перехід від суворого старозавітного монотеїзму до тринітарного монотеїзму. Однак він зауважує, що Собор не ознаменував собою народження віри в Пресвяту Трійцю, а лише став можливістю її усвідомити та догматично сформулювати, оскільки цю віру вже містили в собі хрещальна формула (Мт 28) і апостольський символ віри. Тому після Собору у Нікеї не було необхідності скликати ще один Вселенський собор, щоб визначити догмат про Пресвяту Трійцю, як це зробив для Святого Духа Константинопольський собор у 381 році.
«Божественність Христа і Трійця Бога — це два нероздільні таїнства, двоє дверей, які відкриваються або закриваються разом. Якщо Христос не є Богом, то ким би постала Трійця?» — пише о. Раньєро. Він додає, що думка про те, щоб зробити християнство більш сприйнятливим, винісши за поля Пресвяту Трійцю, це те саме, як вважати, що спортсмен зможе бігати швидше, якщо прибрати з його тіла хребет.
Чернець-капуцин підкреслює, що християнська віра у Пресвяту Трійцю сповідує не числову єдність Бога, а єдність любові, адже Бог є любов’ю (1 Ів 4,8). «Це єдина єдність, яка може моделювати єдність не лише Церкви, а й кожної людської спільноти, починаючи з єдності між чоловіком і жінкою у шлюбі. Це завжди і обов’язково буде єдність у різноманітності, як, власне, і єдність Пресвятої Трійці», — зазначає він.
Підтверджувати своїм життям спільну віру
На завершення кардинал Канталамесса зазначає, що Собор у Нікеї має важливі наслідки для християнського екуменізму, який об’єднує всіх тих, хто вірить, що Ісус є Сином Божим, і що Богом є Отець, Син і Святий Дух. «Всі численні історичні, богословські та екуменічні ініціативи, які відбуватимуться з нагоди ювілею Нікейського собору, будуть — для Бога і для Церкви — майже марними, якщо вони не служитимуть тій меті, для якої служила Нікея — підтвердити і, де необхідно, знову пробудити в християнах віру в божественність Христа і в Божу Трійцю», — підсумовує він. За його словами, недостатньо повторити Нікейський Символ віри, необхідно відновити той сплеск віри в божественність Христа, який був тоді.
«Був час, коли Нікейська віра чинила опір, можна сказати, в серці однієї людини, Атанасія Олександрійського; але цього було достатньо, щоб вона вистояла і переможно продовжила свій шлях. Навіть сьогодні кілька віруючих, які готові покласти своє життя за цю віру, можуть зробити багато для того, щоб переломити нинішню тенденцію — міркувати про Бога „etsi Christus non daretur“ (так, наче Бога не існувало б). Або, що ще гірше, незграбно намагатися замінити Христа Діонісом!» — пише кардинал Канталамесса.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
