СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиКардинал Канталамесса: Божа любов не винагорода, а дар, який треба прийняти
Проповідуючи з нагоди Адвенту, Проповідник Папського дому розповів про особливість Божої любові, яка спасає людину.
У третій реколекційній проповіді з нагоди Адвенту, яку він у п’ятницю, 16 грудня 2022 року, виголосив для Папи Франциска та його співробітників з Римської Курії, кардинал Раньєро Канталамесса зосередився на темі любові, яка поряд з вірою та надією є способом відкрити двері Христові, Який об’являється у події Різдва. Про це повідомляє українська редакція «VaticanNews».
Відкрити Бога, Який любить
На початку реколекційної науки проповідник виокремив Божу ініціативу любові. Він зазначив, що на відміну від поганських філософів, які вважали, що любов людини до Бога приводить світ у рух, Євангеліє перевертає цей погляд, пропонуючи інше бачення. Євангелист Йоан пише: «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина свого… Ми любимо, бо Він перший полюбив нас» (1 Ів 4,10,19).
Кардинал вказав, що на сьогоднішній день ми ще не завершили (і ніколи не завершимо) окреслювати наслідки, які випливають з революційного погляду Євангелія, яке змальовує Бога як любов. «Існує незліченна кількість трактатів про обов’язок і ступені любові до Бога, іншими словами, про Бога, Якого треба любити; я не знаю трактатів про Бога, Який любить! Біблія сама по собі є трактатом про Бога, Який любить; однак, незважаючи на це, майже завжди, коли ми говоримо про любов Бога, Бог є об’єктом, а не підметом цієї фрази», — зауважив проповідник Папського дому. Він додав, що пізнанню Бога як любові допомагає Святий Дух, Який постійно відсвіжує скарб Божого об’явлення разом з посудиною, у якій воно міститься — традицією Церкви. «З Його допомогою постараймося зрозуміти, якими щодо богословської чесноти любові є наслідки [цього об’явлення], які потрібно відкрити, і перш за все, жити ними», — зазначив кардинал Канталамесса. На його думку, обов’язок любити Бога ґрунтується на тому, щоб бути любленим Богом. Пригадуючи слова євангелиста Йоана, він сказав, що ця особливість є новизною християнської віри щодо будь-якої етики, яка базується на обов’язку чи «категоричному імперативі».
Повірити в дар любові
«Таким чином, відкрити двері любові Христові означає одну дуже визначальну річ: прийняти Божу любов, вірити в любов», — продовжив проповідник. На його думку, в такому ключі традиційний акт любові повинен розпочинатися радше не зі слів: «мій Боже, я люблю Тебе всім своїм серцем», а «мій Боже, я вірю всім своїм серцем, що Ти любиш мене». Це одна з найважчих речей у світі. «Людина більше схильна бути активною, ніж пасивною, творити, а не дозволяти створювати себе. Несвідомо ми хочемо бути не боржниками, а кредиторами; так, ми прагнемо Божої любові, але радше як винагороду, а не як дар. У такий спосіб, однак, непомітно відбувається відхилення і зворотній рух: на першому місці замість дару ставиться обов’язок, замість благодаті — закон, замість віри — діла», — зауважив кардинал Канталамесса, вказуючи на потребу пізнати Бога, Який нас любить.
У цьому сенсі проповідник зазначив, що діти вказують нам як повірити в любов. «Діти вірять у любов, але не на основі міркувань. Від інстинкту, від природи. Вони народжуються сповненими довіри до батьківської любові», — наголосив кардинал. Він додав, що бути дитиною, як говорив Христос, є нелегко, адже гіркий життєвий досвід, розчарування роблять нас обережними та іноді цинічними, подібно до Никодима, який не розумів слова Ісуса про народження з висоти (пор. Йо.3,4). Тому процес довіри до Божої любові не є результатом людських зусиль, а діянням Святого Духа, Який зійшов на апостолів в день П’ятидесятниці. «Хто такий Святий Дух? Це любов, — говорить теологія, — якою Отець любить Сина і якою Син любить Отця. Більш вільно ми говоримо: це життя, солодкість, вогонь, блаженство, яке протікає в Пресвятій Трійці, тому що любов є всіма цими речами воднораз і в нескінченному ступені. Отже, сказати про апостолів, що „всі вони сповнились Святим Духом“ (пор. Ді 2,4), означає сказати, що вони були сповнені Божою любов’ю. Вони мали приголомшливий досвід того, що Бог їх любив. Померши, Христос зруйнував подільну стіну гріха, і тепер Божа любов могла нарешті вилитися на апостолів і учнів», — пояснив проповідник.
Діяння Божої любові у церковному та соціальному житті
Кардинал Канталамесса розповів про кілька особливостей богословської чесноти любові у соціальному та церковному житті. Божа любов, зокрема, зміцнює та будує Церкву (пор. Еф 4,15–16). «Любов є тим, що становить невидиму реальність Церкви, або спільноту святих, як її називає святий Августин. Це реальність таїнства, значенням того знаку, яким є видима Церква», — підкреслив проповідник Папського дому.
Любов розбудовує не лише духовне суспільство, яким є Церква, але й громадянське суспільство. «У творі Місто Боже святий Августин пояснює, що в історії співіснують два міста: місто Сатани, символом якого є Вавилон, і місто Бога, яке символізує Єрусалим. Те, що відрізняє ці два суспільства — це різна любов, якою вони керуються. Мотивом першого суспільства є самолюбство, доведене до презирства Бога, мотивом другого — любов до Бога, доведена до презирства себе. У цьому випадку відбувається протиставлення між любов’ю до Бога та любов’ю до себе», — зазначив кардинал Канталамесса. Він додав, що дві любові можуть і повинні існувати разом. Однак виняткова любов до себе негативно контрастує із любов’ю до загального блага. «Егоїзм творить місто сатани, Вавилон, а соціальна любов творить місто Боже, де панують одностайність та мир», — зазначив проповідник.
Говорячи про соціальну любов, він торкнувся теми уваги до бідних, вказуючи на милостиню, яка в деяких періодах історії була головним засобом для допомоги бідним. «Вона є біблійною цінністю і завжди зберігає свою актуальність. Однак її більше не можна пропонувати як звичайний спосіб практики соціальної любові чи любові до спільного добра, оскільки вона не захищає гідності бідних і тримає їх у стані залежності», — зауважив кардинал Канталамесса, вказуючи на потребу додаткових зусиль політиків та економістів, щоб ініціювати процеси, які зменшать прірву між невеликою кількістю дуже багатих і величезною кількістю знедолених у світі. «Для тих, хто займається соціальною роботою, йдеться про популяризацію так званої соціальної доктрини Церкви. Для християнських підприємців, наприклад, це означає створення робочих місць, як про це повторив Святіший Отець у вересні в Ассізі, на зустрічі з молодими економістами, які надихаються його вченням», — пригадав проповідник.
Тільки любов може нас спасти
Любов у світі технологій має додаткову прерогативу. У цьому сенсі кардинал Канталамесса перестеріг перед актуальною тенденцією, яка може привести до справжньої «дегуманізації». Він пригадав про кількарічні дебати, в яких брав участь в Лондоні, що стосувались переваги штучного інтелекту над розумовими здібностями людини. «Ми працюємо, сказав я, над комп’ютером, який думає, але чи можемо ми уявити собі комп’ютер, який любить, який зм’якшує наші терпіння та радіє нашим радощам? Ми можемо замислити штучний інтелект, але чи можемо ми замислити штучну любов? Можливо, саме тут ми маємо помістити специфіку людини та її невід’ємну властивість. Для біблійного віруючого існує причина цього факту: це те, що ми були створені за образом Божим, а „Бог є любов!“ (1 Йо 4, 8), — підкреслив проповідник.
Говорячи про унікальність Божої любові, він сказав, що вона проявляється через Божу благодать, яка не руйнує, а вдосконалює людську природу. «Наприкінці своїх філософських роздумів про небезпеку техніки для сучасної людини, Мартін Гайдеґґер, майже здавшись, вигукнув: „Тільки бог може нас спасти!“ Можна перефразувати: тільки любов може нас спасти! Божа любов, однак, точно не наша», — зазначив кардинал Канталамесса.
Відкрити своє серце Божому синові
Міркуючи про подію Господнього Різдва, проповідник вказав, що з приходом у світ Христа було подолану велику прірву, яка віддаляла Бога від людини, пригадуючи у цьому сенсі про поділ історії на до Христа і після Христа. «Одна легенда розповідає, що серед пастухів, які вирушили відвідати Дитятка Ісуса в ніч на Різдво, був такий бідний пастушок, що йому справді не було що принести в дар Богородиці, і він, засоромлений, стояв осторонь. Кожен змагався, щоб подарувати Марії свій подарунок. Богородиця не могла втримати їх усіх, тримаючи при цьому на руках Дитятко Ісуса. Тому, побачивши обабіч себе пастуха з порожніми руками, вона бере Дитятко й кладе Його йому на руки. Нічого не мати було йому за щастя. Зробімо, щоб воно було також нашим щастям!» — закликав слухачів кардинал Канталамесса. Звертаючись до біблійного образу Христа, Який стукає у двері (пор. Одк 3,20), він заохотив відкрити двері свого серця Богові. «Відкриймо двері серця тій Дитині, яка стукає. Найпрекрасніше, що ми можемо зробити на Різдво, — це, як я вже сказав, не пропонувати щось Богові, а з подивом прийняти дар, який Бог Отець дає світові — Свого Сина», — сказав на завершення своєї останньої науки з нагоди Адвенту проповідник Папського дому.
