СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ісус не дивиться на минуле грішника, а відкриває для нього майбутнє», — владика Тарас Сеньків
Чи замислювались ви, що означає Божий заклик до людини? Як це — бути покликаним, навіть коли ти далекий від ідеалу? Через проповідь владика Тараса Сеньківа, єпископа Стрийської єпархії, ми розглянемо, як Ісус змінює уявлення про гідність і святість, кличучи до себе не досконалих, а звичайних людей, які шукають надії та спасіння.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- що свідчить про таємницю Божої любові у його покликанні людини?
- чому Ісус кличе грішників, а не праведників, до свого учнівства?
- яким чином переміна митаря Матея показує силу Божої благодаті?
- чому гордість і зарозумілість перешкоджають стосункам із Богом?
- до якого «подвійного столу» кожного із нас запрошує Ісус Христос?
- як Ісус пояснює слова «Я милосердя хочу, а не жертви», і як це впливає на наші стосунки з ним?
Таїнство Божого покликання
У Божому покликанні людини скрита таємниця його незбагненної любові. Навіть, коли покликання застає її зайнятою своїми, не цілком благородними, справами. Митар Матей виконував свій уряд, коли його покликав Ісус, а не під час його молитви. Христос суверенний у своїх діях, він приходить, коли хоче, кличе на службу, кого хоче. І навіть тоді, коли покликаний вважає себе нездатним.
Ісус завжди дивує. Ми очікуємо, що він зватиме до себе праведних і досконалих людей, які гідні цього, але замість «праведних» він кличе грішників. Господь знає, що ніхто не є настільки досконалим і праведним, щоб бути гідним його дружби. Тому всі люди потребують його допомоги та милосердя. Коли нам здається, що ми праведні та гідні, і тому маємо на щось право, то це вірна ознака того, що ми грішні і дуже потребуємо Божого милосердя.
Митар Матей
Матей був «митарем», тобто збирачем податків для римського імператора, а тому вважався колаборантом та публічним грішником. Однак Ісус кличе його та пропонує стати його учнем. Потім фарисеї докорятимуть учням Ісуса за те, що він їсть з митарями та грішниками, кажучи: «До цих людей не можна заходити». Однак Ісус однозначно це заперечує, і твердить що вони теж можуть стати його учнями. Подібно і християнство не робить нас бездоганними, і ми потребуємо звіряти себе Господній благодаті, незважаючи на свої гріхи. Єдиною умовою є їх навернення. Кличучи Матея, Ісус показує грішникам, що він не дивиться на їхнє минуле, на їхній соціальний статус, на зовнішні умовності, але відкриває для них нове майбутнє: немає святого без минулого, ні грішника без майбутнього.
Ісус Христос і дванадцять апостолів, Кіпрська іконографічна школа
Церква — спільнота грішників, що шукають спасіння
Просто відгукнімся на це запрошення зі смиренним і щирим серцем. Церква — це не спільнота досконалих людей, а мандрівних учнів, які йдуть за Христом, бо вважають себе грішниками, які потребують прощення. Тому християнське життя є школою смирення, яка відкриває нас на благодать. Цього не розуміють ті, хто вважає себе «справедливим» та кращим за інших. Гордість і зарозумілість подібні до стіни, яка перешкоджає їх стосункам з Богом, не дозволяє бачити обличчя Божого Милосердного і не дає зрозуміти, що вони потребують спасіння. Проте місія Ісуса полягає саме в тому, що він шукає нас, щоб зцілити наші рани і з любов’ю закликає нас слідувати за ним.
Ісус чітко говорить: «Не здорові потребують лікаря, а хворі». Він представляє себе добрим лікарем, і проголошує Царство Боже. Ознаки його приходу очевидні: Він зцілює хвороби, звільняє від страху, смерті та демонів.
Господь сідає за стіл з грішниками
Ісус не відкидає жодного грішника, тому що цілюща сила Бога не знає хвороб, які не можна зцілити. І це повинно вселити в нас впевненість і відкрити наші серця для того, щоб Господь прийшов і зцілив нас. Сідаючи з грішниками до спільного столу, Ісус зцілює і повертає їм гідність покликання, яке вони втратили, і про яке забули фарисеї, а саме покликання брати участь у Божому бенкеті. Згідно з пророцтвом Ісаї: «Господь Саваот приготує для всіх народів на цій горі ситні бенкети, бенкети з чудовим вином… Того часу буде сказано: „Ось наш Бог, ми покладалися на нього, що визволить нас. Він Господь, на нього ми надіємося, радіймо та тішмося спасінням його“. Фарисеї бачать у запрошених лише грішників і відмовляються з ними їсти. Навпаки, Ісус нагадує їм, що і грішники є гостями Бога. Сісти за стіл з Ісусом означає бути переміненим і врятованим ним. Господь пропонує нам подвійний стіл: стіл Слова і стіл Євхаристії. Це ті ліки, якими лікує і живить нас Божественний Лікар.
На столі Слова він запрошує нас до дружнього діалогу. Його слово проникає і діє всередині нас як скальпель, щоб звільнити нас від зла, яке загніздилося в нашому житті. Іноді це слово болить, бо відсікає лицемірство, фальшиві виправдання та приховані істини, але водночас воно просвітлює і очищає, дає силу та надію, є цінним підкріпленням на нашій дорозі віри. Зі стола Євхаристії Ісус живить нас своїм життям і постійно, як могутнім засобом, таємничим чином відновлює благодать нашого хрещення. Приступаючи до Євхаристії, ми живимося Тілом і Кров’ю Ісуса, але це Ісус приходить до нас і єднає нас з собою.
Ніколас Пуссен, Краєвид з апостолом Матвієм, 1640 рік
Заклик до переміни
Ісус закінчує свій діалог з фарисеями, словами пророка Осії: «Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви». Слова: «милосердя хочу», відсилають до «метаної», відданості серця, яке визнає свої гріхи, виправляється і відновлює свою вірність завіту з Богом. «Не жертви» означає, що без упокореного серця всі релігійні дії є фальшивими. Фарисеї формально були дуже побожними та вірними хранителями Закону, однак життям свідчили, що не знали Божого серця! Це ніби отримавши пакунок з подарунком, замість того, щоб відкрити подарунок, дивитися лише на обгортковий папір, зовнішній вигляд і форму, а не на суть дару! Ми всі маємо запрошення до Господнього столу, маємо можливість сісти поруч зі Спасителем і його учнями. Дозвольмо, щоб це запрошення визначало зміст нашого життя. Ми всі є учнями, які покликані Божим милосердям жити Ісусовим словом, бо з цього джерела походить наше спасіння. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
