СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиІсус Христос став убогим задля вас. Послання Папи на VI Всесвітній день бідних
У Ватикані представлено послання Папи Франциска на VI Всесвітній день бідних, який відзначатиметься 13 листопада 2022 року. У ньому Папа, зокрема, вказує на трагічні наслідки безглуздя війни, що породжує бідність.
1. «Ісус Христос задля вас став бідним» (пор. 2 Кор 8,9). Цими словами святий апостол Павло звертається до перших християн Коринту, щоби закласти основи їхніх зусиль на користь солідарності з потребуючими братами й сестрами. Всесвітній день бідних повертається також і цього року як здорова спонука, щоби допомогти нам замислитися над нашим стилем життя та над численними проявами бідності нашого часу.
Кілька місяців тому світ виходив із бурі пандемії, показуючи ознаки економічного відновлення, яке б принесло полегшення мільйонам людей, зубожілих через втрату праці. Відкривався проблиск спокою, який, не забуваючи про біль від втрати близьких, заповідав можливість нарешті повернутися до прямих міжособових стосунків, знову зустрічатися без обмежень і спеціальних приписів. Як раптом на горизонті з’явилася нова катастрофа, якій судилося нав’язати світові інший сценарій.
Прийшла війна в Україні, додаючись до регіональних війн, які протягом цих років пожинають смерть і руйнування. Але тут картина представляється складнішою через пряме вторгнення «наддержави», що має намір нав’язувати свою волю всупереч принципові самовизначення народів. Знову повторюються картини з трагічної пам’яті, в черговий раз взаємний шантаж деяких могутніх перекрикує голос людства, що закликає до миру.
2. Як же багато бідних породжує безглуздя війни! Куди не глянути, констатуємо, як насильство вражає беззахисних і найслабших. Депортація тисяч людей, особливо дітей, щоб викорінити їх і нав’язати їм іншу ідентичність. Знову актуальними стають слова псалмоспівця перед обличчям зруйнування Єрусалиму та виселення молодих євреїв: «Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. На вербах, серед нього, повісили ми наші гусла. Бо там пісень у нас просили ті, що в неволю нас забрали, просили радості у нас ті, що мук нам завдавали […]. Як нам пісень Господніх на чужій землі співати?» (Пс 137,1–4).
Мільйони жінок, дітей і похилих віком змушені кинути виклик небезпеці бомбардувань, щоб врятуватися, шукаючи притулку як біженці в сусідніх країнах. Ті, які залишаються в зоні бойових дій, кожного дня співіснують зі страхом, з нестачею їжі, води, лікування, і, насамперед, людського тепла. В таких важких ситуаціях тьмяніє розум, а наслідки цього відчувають багато простих людей, які поповнюють і без того величезну кількість злиденних. Яким чином дати належну відповідь, яка принесе полегшення та мир багатьом людям, залишених на поталу невизначеності та нестабільності?
3. У цьому настільки суперечливому контексті відзначатиметься VI Всесвітній день бідних із заохоченням, запозиченим від апостола Павла, тримати погляд зосередженим на Ісусі, Який «задля вас став бідним, бувши багатим, щоб ви його вбожеством розбагатіли» (2 Кор 8,9). Відвідуючи Єрусалим, святий Павло зустрівся зі святими Петром, Яковом та Іваном, які просили його не забувати про вбогих. Єрусалимська спільнота переживала великі труднощі через голод, який уразив країну. Й Апостол народів відразу перейнявся тим, щоб організувати велику збірку на підтримку цих бідних. Християни Коринту виявилися дуже чутливими й готовими. За вказівкою святого Павла вони кожного першого дня тижня збирали те, що вдалося заощадити, й усі були дуже щедрими.
І відтоді ніби час й не минув, бо також і ми кожної неділі під час служіння Пресвятої Євхаристії чинимо таким самий жест, збираючи наші пожертви, щоби громада могла подбати про потреби найубогіших. Це знак, який християни завжди чинили з радістю та почуттям відповідальності, бо жодному братові, жодній сестрі не повинно бракувати необхідного. Про це свідчить звіт святого Юстина, який у другому столітті, описуючи імператорові Антонієві Пієві недільні богослужіння християн, писав: «У день, званий „Днем сонця“, всі збираються разом, жителі міст чи сіл, і читають спомини апостолів чи писання пророків, скільки дозволяє час. […] Далі розділяються та кожному роздаються освячені частинки, а через дияконів їх передають відсутнім. Багаті й ті, що цього бажають, добровільно дають, кожен те, що хоче, й усе зібране передають священикові. Він же допомагає сиротам, вдовам, тому, хто злидарює через хворобу або іншу причину, в’язням, чужинцям, що перебувають між нами: словом, опікується кожним, хто перебуває в потребі» (Перша Апологія, LXVII, 1–6).
4. Повернімося до спільноти Коринту. Після початкового ентузіазму їхні зусилля почали зменшуватися, запропонована апостолом ініціатива втратила запал. І це спонукало святого Павла у палкий спосіб написати про перезапуск збірки, «щоб і так, як гаряче бажали, так і довершили за своєю спроможністю» (2 Кор 8,11).
Маю на думці готовність, яка протягом останніх років спонукала цілі народи відчинити свої двері, щоби прийняти мільйони біженців, які втікають від війни на Близькому Сході, в центральній Африці, а тепер в Україні. Сім’ї навстіж відчинили двері своїх домівок, щоби прийняти інші сім’ї, а спільноти гостинно прийняли численних жінок і дітей, щоби надати їм гідність, на яку вони заслуговують. Однак, чим більше затягується конфлікт, тим більше загострюються його наслідки. Приймаючі народи відчувають дедалі більше труднощів у тому, щоби забезпечити безперервність підтримки; сім’ї та спільноти починають відчувати тягар ситуації, що виходить за рамки надзвичайної ситуації. Настав час не піддатися та оновити початкову мотивацію. Те, що ми розпочали, потрібно довести до кінця з такою ж відповідальністю.
5. Солідарність, у дійсності, полягає саме в цьому: ділитися тим трохи, що маємо, з тими, хто нічого не має, щоб ніхто не страждав. Чим більше зростає відчуття спільноти та спільності як стилю життя, тим більше розвивається солідарність. З іншого боку, потрібно враховувати, що існують країни, де протягом останніх десятиріч відбулося значуще для багатьох сімей зростання добробуту, завдяки чому вони досягнули безпечного стану життя. Йдеться про позитивні плоди приватної ініціативи та законодавства, що підтримувало економічне зростання, в поєднанні з конкретною підтримкою сімейної політики та соціальною відповідальністю. Спадком досягнутої безпеки та стабільності тепер можна ділитися з тими, хто змушений залишити свою домівку та свою країну, щоби врятуватися та вижити. Як члени громадянського суспільства, зберігаймо живим заклик до цінностей свободи, відповідальності, братерства та солідарності. А як християни, завжди шукаймо у любові, вірі та надії підвалини нашого буття та діяння.
6. Цікаво зауважити, що Апостол не хоче зобов’язувати християн, примушуючи їх до діла милосердя. Він пише: «Я не кажу як наказ» (2 Кор 8,8); він, радше, має намір «випробувати щирість» їхньої любові через уважність і турботу про бідних. В основі прохання святого Павла лежить, без сумніву, необхідність конкретної допомоги, але її намір виходить за межі цього. Він заохочує провести збірку, щоби вона була знаком любові, так само, як її засвідчив сам Ісус. Словом, щедрість щодо бідних знаходить свою мотивацію в рішенні Божого Сина, Який Сам захотів стати вбогим.
Апостол, в дійсності, не боїться ствердити, що це Христове рішення, що це його «пониження» є «благодаттю», більше того, «благодаттю Господа нашого Ісуса Христа» (2 Кор 8,9), і лише прийнявши її, можемо дати конкретне і послідовне вираження нашої віри. Навчання всього Нового Завіту єдине навколо цієї теми, що відображена також у словах святого апостола Якова: «Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи. Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи: ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він. Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм» (Як 1,22–25).
7. Перед обличчям бідних не потрібно розводити риторику, але закотити рукави та впроваджувати віру в життя через безпосереднє залучення, яке неможливо делегувати іншим. Іноді, натомість, може закрастися певна форма розслаблення, що веде до непослідовної поведінки, якою є байдужість щодо бідних. Трапляється і таке, що деякі християни через надмірну прив’язаність до грошей, загрузають у невластивому використанні благ і майна. Це ситуації, які виявляють слабку віру та в’ялу і короткозору надію.
Відомо, що проблемою не є гроші самі в собі, бо вони є частиною щоденного життя людей і соціальних стосунків. Тим, над чим ми повинні замислитися, є цінність, якої гроші набувають для нас: вони не можуть перетворитися в абсолют, ніби вони є головним завданням. Схожа прив’язаність заважає дивитися на щоденне життя з реалізмом та притемнює погляд, заважаючи побачити потреби інших. Нічого більш загрозливого не може трапитися з християнином та зі спільнотою, як бути засліпленими ідолом багатства, що, врешті-решт, приковує до скороминучого та невдалого бачення життя.
Не йдеться про те, щоби наш підхід щодо бідних полягав лише в «соціальній допомозі», як, як це часто трапляється; необхідно, натомість, докладати зусилля для того, щоби нікому не бракувало необхідного. Бо спасає не активізм, а щира та великодушна уважність, яка сприяє наближенню до бідного як до брата, що простягає руку, щоб пробудити мене із заціпеніння, в яке я потрапив. Тому, «ніхто не повинен казати, що тримається здаля від бідних, бо його життєві рішення вимагають приділяти більше уваги іншим завданням. Це виправдання часто зустрічається у академічних, ділових, професійних, а навіть і церковних колах. […] Ніхто ніколи не повинен почуватися звільненим від турботи про бідних і про соціальну справедливість» (Evangelii gaudium, 201). Нагальним є пошук нових шляхів, які можуть вийти за межі соціальної політики, задуманої як «політика щодо бідних, але ніколи як політика з бідними чи політика бідних, ні, тим паче, включена у проект, що поєднує народи» (Fratelli tutti, 169). Потрібно, натомість, прийняти ставлення Апостола, який міг написати коринтянам: «Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність» (2 Кор 8,13).
8. Існує парадокс, який сьогодні, подібно як у минулому, важко прийняти, бо він суперечить людській логіці: існує така бідність, яка вчиняє нас багатими. Покликаючись на «благодать» Ісуса Христа, святий Павло бажає підтвердити те, що Він сам проповідував, тобто, що справжнє багатство не полягає в нагромаджуванні «скарбів на землі, де хробаки і міль точать і де злодії підкопують і викрадають» (Мт 6,19), але у взаємній любові, що дає нам нести тягарі одні одних, щоби ніхто не був покинутим чи відкиненим. Досвід слабкості та обмеженості, який ми пережили протягом цих останніх років, а тепер і війна з наслідками на глобальному рівні, повинні навчити нас чогось вирішального: ми у світі не для того, щоби виживати, але щоб усім була дана можливість гідного та щасливого життя. Ісусове послання показує нам дорогу й допомагає нам відкривати, що існує бідність, яка принижує та вбиває, але існує також інша вбогість, Його вбогість, що визволяє та приносить спокій.
Бідністю, що вбиває, є злидні, дитина несправедливості та експлуатації, насильства та несправедливого розподілення ресурсів. Це відчайдушна бідність, позбавлена майбутнього, бо нав’язана культурою відкинення мов непотребу, що не надає ні перспектив, ні виходу. Це злидні, що натискаючи в умовах крайньої нужди, заторкують також духовний вимір, який часто не беруть до уваги, але він через це не перестає існувати, не втрачає значення. Коли єдиним законом стає обрахунок прибутку наприкінці дня, то вже не існує гальм для застосування логіки експлуатації людей: інші — це лише засоби. Тоді вже більше немає справедливої зарплати, справедливого робочого графіку, створюються нові форми рабства, яких зазнають люди, що не мають альтернативи й мусять миритися з отруйною несправедливістю, щоб лише наскребти мінімум для утримання.
Бідність яка визволяє — це, навпаки, та, що постає перед нами як відповідальний вибір, щоби полегшити баласт і зосередитися на суттєвому. У дійсності, можемо легко зустрітися з почуттям невдоволення, яке переживають багато людей, бо відчувають, що їм не вистачає чогось важливого, й вони вирушають у пошуки як мандрівники, що не мають мети. Прагнучи знайти щось, що могло би вдовольнити їх, вони потребують спрямування до найменших, слабких, убогих, аби нарешті зрозуміти те, чого вони дійсно потребували. Зустріч з бідними дозволяє нам покласти край багатьом тривогам і безпідставним побоюванням, щоби причалити до того, що дійсно є вартісним у житті, що ніхто не може в нас викрасти: до справжньої і безкорисливої любові. Бідні, перше ніж бути адресатами нашої милостині, є тими, хто допомагає нам визволитися з пут неспокою та поверховності.
Отець і Вчитель Церкви святий Іван Золотоустий, в писаннях якого зустрічаються суворі заяви проти поведінки християн щодо бідних, писав: «Якщо не можеш повірити в те, що бідність робить тебе багатим, згадай про Господа твого й перестань сумніватися. Якщо б Він не був убогим, ти не був би багатим; це щось надзвичайного, що з бідності випливає рясне багатство. Павло під цим „багатством“ розуміє пізнання побожності, очищення від гріхів, справедливість, освячення та тисячі інших речей, даних зараз і назавжди. Все це ми маємо завдяки бідності» (Проповіді про II Послання до Коринтян, 17,1).
9. Апостольський текст, на який посилається цей VI Всесвітній день бідних, представляє великий парадокс життя віри: бідність Христа робить нас багатими. Якщо Павло міг залишити таке повчання, а Церква поширити його та засвідчити через віки, то це тому що Бог, у Своєму Сині Ісусі, обрав цю дорогу та пройшов нею. Якщо Він став убогим задля нас, то наше життя також є просвіченим та перетвореним і набирає цінності, якої світ не знає і не може дати. Багатством Ісуса є Його любов, яка ні перед ким не закривається та виходить всім назустріч, насамперед, марґіналізованим і позбавленим необхідного. Він з любові понизився та прийняв людський стан. З любові Він став слухняним слугою, аж до смерті, і то смерті хресної (пор Фил 2,6–8). З любові Він став «хлібом життя» (Ів 6,35), щоб нікому не бракувало необхідного, щоб він міг знайти хліб, який живить на вічне життя. Також і в наші дні, як і тоді Господнім учням, нам важко прийняти це повчання (пор. Ів 6,60); але Ісусове слово чітке. Якщо хочемо, щоб життя перемогло над смертю, а гідність була викуплена з несправедливості, потрібно йти Його дорогою: це означає наслідувати вбогість Ісуса Христа, ділячись своїм життям з любові, розламуючи хліб свого існування разом з братами й сестрами, починаючи з найостанніших, яким бракує необхідного, щоб була досягнутою рівність, бідні визволилися від злиднів, а багаті — від марноти, бо обоє не мають надії.
10. Нещодавно, 15 травня, я канонізував брата Шарля де Фуко, мужа, що народився багатим, зрікся всього, щоби йти за Ісусом і разом з Ним стати вбогим і братом для всіх. Його пустельницьке життя, спочатку в Назареті, а потім у сахарській пустелі, що складалося з мовчання, молитви та взаємоподілу, є зразковим свідченням християнської вбогості. Нам буде корисно замислитися над цими його словами: «Не зневажаймо бідних, незначних, робітників. Вони не тільки є нашими братами в Бозі, але є також тими, хто найдосконаліше наслідують Ісуса в Його зовнішньому житті. Вони досконало уособлюють Ісуса, назаретського робітника. Вони є первістками між обраними, першими запрошеними до колиски Спасителя. Вони були звичним товариством Ісуса, від Його народження до смерті […]. Шануймо їх, а в них вшановуймо образ Ісуса та Його святих батьків […]. Оберімо для себе [становище], яке Він узяв для Себе […]. Ніколи не перестаймо бути в усьому вбогими, братами вбогих, товаришами вбогих, будьмо найубогішими з-поміж вбогих як Ісус, і подібно до Нього любімо вбогих, оточуймо себе ними» (Коментар до Євангелії від Луки, Роздуми 263). Для брата Шарля це не були лише слова, але конкретний стиль життя, що привів його до того, щоб розділити з Ісусом дар життя.
Нехай же цей VI Всесвітній день бідних стане нагодою благодаті, щоби зробити особистий та спільнотний іспит сумління, запитуючи себе, чи убогість Ісуса Христа є вірною товаришкою нашого життя.
† ФРАНЦИСК
базиліка Святого Івана на Латерані,
13 червня 2022 року,
Спомин святого Антонія Падуанського
