СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви#Ісповідники віри. Підпільний єпископ Григорій Балагурак, який залишився вірним своєму народові і Церкві
56 років тому, 2 жовтня 1965 року, відійшов до вічності Слуга Божий, підпільний єпископ-помічник Станіславівської єпархії Григорій (Володимир) Балагурак, ЧСВВ.
Народився майбутній владика у м. Станіславові, у сім’ї Іллі та Кароліни Балагурак. 1 серпня 1909 року Святі Таїнства Хрещення і Миропомазання Володимиру у катедральному соборі Воскресіння Христового уділив катедральний вікарій о. Євгеній Савчинський. Родина в місті проживала по вул. Голуховського, 136 (тепер — вул. Чорновола). 16 лютого 1911 року у подружжя Балагураків народилася донька Марія-Анна, а 12 жовтня 1913 року — донька Стефанія. Під час Першої світової війни сім’я пережила тяжку втрату, адже 22 жовтня 1914 року померла молодша донька Стефанія, а через рік — старша донька Марія-Анна.
.jpg)
У 1919 році сім’я переїжджає до Косова, на батьківщину батька, у с. Москалівку, що біля Косова (з 1932 року село увійшло до складу м. Косова). Батько Ілля був професійним ткачем, закінчив промислову ткацьку школу, а дідусь дякувáв у церкві св. Василія Великого. Вже тут у подружжі Балагураків народився молодший син Роман. Початкову освіту Володимир здобуває спочатку у вселюдній школі у Станіславові і завершує її вже у Косові.
З 1921 року юнак навчався у Бучацькому місійному інституті ім. св. Йосафата, а 6 вересня 1925 року вступив до Василіянського монастиря у Крехові. 27 лютого 1926 року йому був наданий дозвіл на облечини; 1 травня 1927 року складає перші тимчасові обіти у Крехові. З вересня 1927 по червень 1929 рр. він навчається на вищих гімназійних студіях гуманістики у Лаврові. З вересня 1929 по червень 1930 рр. у Лаврові відбуває студії риторики, а з вересня 1930 по червень1932 рр. студіює філософію у Добромилі.
В 1933 році бр. Григорій Балагурак, ЧСВВ, як здібніший студент, викладав у Бучацькому місійному інституті ім. Святого Йосафата українську (3-й клас), німецьку, латинську та грецьку мови (4-й клас), спів та музику (2–4 класи).
З вересня 1933 до червня 1935 рр. відвідує богословські студії у Кристинополі. На другому році навчання бр. Григорій, ЧСВВ, отримав дияконські свячення. Був диригентом і навчав ченців церковному співу. 16 грудня 1934 року о. д. Григорій, ЧСВВ, склав вічні обіти у Василіянському Чині. Протягом 1935–1936 рр. у Жовкві приготовлявся до загального іспиту з богослов’я. В цьому часі був катехитом у с. Воля-Висоцька (Жовківський район, Львівська область). Рукоположений на священника єпископом Йосафатом Коциловським 21 травня 1936 року у Жовкві. Приміційну Службу Божу відправив у рідній Москалівці в храмі св. Василія Великого.
З 1936 по 1938 рр. о. Григорій, ЧСВВ, перебував у монастирі Отців Василіян у Станиславові. У 1937 році був помічником адміністратора парафії, управителем парафіяльної канцелярії, писав монастирську хроніку, завідував бібліотекою, був проповідником а також сповідником; провадив церковний хор. У 1938 році виконував ті ж уряди, окрім написання хроніки. Від 1 січня 1937 року о. Григорій, ЧСВВ, був сотрудником в с. Угорниках, Станиславівського деканату (тепер село підпорядковане Івано-Франківській міськраді).
У 1939 році він у Кристинопольському монастирі Отців Василіян. Тут він був вікарієм, прокуратором, сотрудником адміністратора парафії, управителем канцелярії, провідником «Апостольства молитви», еклезіархом, проповідником, сповідником у храмі, консультором дому і місіонером. В 1940–1941 рр. о. Григорій, ЧСВВ, — адміністратор парафії у с. Пархач (нині с. Межиріччя) Сокальського району Львівської області.
З 1941 по 1945 рр. о. Григорій, ЧСВВ, — ігумен монастиря Отців Василіян у Станиславові. Від 17 січня 1941 року він виконує також уряд завідателя у с. Угорники. Від 5 грудня 1944 року душпастирює у церкві СС. Василіянок у Станиславові.
м. Станіслав, 30 травня 1937 року
Зі спогадів парафіян «отець Григорій, ЧСВВ, був ревний священник, знаменитий проповідник, добрий організатор, а його прекрасний дзвінкий і милозвучний тенор заповнював чудовим тембром цілу церкву й губився в її високих оригінальних банях».
В березні-квітні 1945 року єпископ Григорій Хомишин таємно хіротонізував ігумена о. Григорія Балагурака, ЧСВВ, на єпископа і призначає генеральним вікарієм Станиславівської єпархії. Після закриття монастиря Отців Василіян у Станіславові вл. Григорій, ЧСВВ, перебував до 1946 року у Гошівському і Погінському монастирях Станиславівської єпархії. Від 1946 року по 1948 рік проживав у м. Станиславові та у с. Погоні (Станиславівська область).
У 1948 році владика Григорій влаштувався на роботу слюсарем-механіком в артілі ім. Горького в Станиславові, де працював до свого арешту. 15 жовтня 1949 року заарештований на вул. Вигнутій, 18 о 17 год. Причиною арешту стало, зокрема те, що він: «Является нелегальним греко-католическим епископом Станиславовской епархии и руководит антисоветской деятельностью униатской оппозиции» («Постановление на арест» від 13 жовтня 1949 р.).
На першому ж допиті 15 жовтня 1949 року на запитання, яку він особисту зайняв позицію в 1945 року після створення ініціативної групи священиків по «Возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою», владика Григорій Балагурак відповів: «Я був і зостаюсь переконаним греко-католиком. Тому в 1945 році, коли була створена ініціативна група по возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою, я відмовився від возз’єднання, як і всі монахи, які находилися при монастирі в моєму підпорядкуванні». На 23 березня 1945 року у Станиславівськім монастирі були о. Ісидор Луб, ЧСВВ, о. Іларіон Колодій, ЧСВВ, о. Маркіян Глібчук, ЧСВВ, бр. Гліб Бойко, ЧСВВ та бр. Яким Маїк, ЧСВВ.
В Постанові на пред’явлення звинувачення владиці Григорію, ЧСВВ, від 25 жовтня 1949 року сказано: «Будучи враждебно настроенным по отношению к Советсткой власти, во главе униатской оппозиции, вел активную антисоветсткую деятельность, используя религиозные предрассудки граждан. Являлся одним з организаторов установления преступных связей с враждебными по отношению к Советскому Союзу государствами» («Постановление на предьявления обвинения» від 25 жовтня 1949 р., м. Київ).
Вже 25 жовтня 1949 року справа владики Григорія розглядалась у слідчій частині МДБ УРСР у м. Києві. Справи арештованих: 10 серпня о. Ярослава Сов’яка, 17 вересня 1949 р. ігумена о. Романа Бахталовського, ЧНІ, та 15 жовтня 1949 р. владики Григорія Балагурака, ЧСВВ, були об’єднані в одну і кваліфіковано як групову кримінальну справу. 8 червня 1950 року у Києві слідство було завершене і 14 червня 1950 року видано «Обвинувачувальний висновок» у слідчій справі по звинуваченню Балагурака В. І, Бахталовського Р. Д. та Сов’яка Я. М.
В цьому документі владиці Григорію Балагураку, зокрема, інкримінувалося те, що в травні 1945 року, після арешту Станіславівського єпископа Хомишина, він, як нелегальний єпископ, очолив Станіславівську єпархію Греко-Католицької Церкви (ГКЦ) і, ставши на чолі «уніатської опозиції», проводив активну діяльність, направлену проти ініціативної групи по возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви з Російською Православною Церквою. З закриттям у місті монастирів, він перейшов на нелегальне становище і як нелегальний єпископ продовжував антирадянську і церковну діяльність до дня свого арешту. Вів переписку з раніше засудженими митрополитом Йосипом Сліпим, ректором Станіславівської семінарії Авксентієм Бойчуком, єпископом-помічником Іваном Лятишевським та іншими. Отримав і поширив серед вірних і духовенства послання митрополита Йосипа Сліпого.
На нелегальному зібранні у 1949 році з активними учасниками «уніатського підпілля» о. Олексієм Надрагою і о. Йосипом Гірняком вл. Григорій Балагурак обговорював питання про активну антирадянську діяльність греко-католицького духовенства. Крім того, в 1947 році прийняв «присягу», вірогідно облечини чи обіти, у шістьох Сестер Служебниць, і систематично проводив нелегальні богослужіння у греко-католицькому обряді.
Владика Григорій Балагурак разом з ігуменом Отців Редемптористів о. Романом Бахталовським, ЧНІ розвернули активну боротьбу проти ініціативної групи по возз’єднанню Української Греко-Католицької Церкви і Російської Православної Церкви. Вони намагались передати нелегальним шляхом через кордон до Ватикану інформацію антирадянського змісту про положення в західних областях УРСР. Таку ж інформацію про стан справ у Станиславівській єпархії вл. Григорій Балагурак передав о. Ярославу Сов’яку для керівництва «уніатської опозиції» у Львові. Також вл. Григорій спільно з о. Р. Бахталовським, ЧНІ передали о. Я. Сов’яку 10 тис. рублів у фонд допомоги арештованим з вищого духовенства ГКЦ.
З санкції вл. Григорія Балагурака, ЧСВВ, о. Романом Бахталовським, ЧНІ було написано і розмножено та розіслано греко-католицькими священиками лист антирадянського характеру. Під впливом владики Григорія Балагурака, ЧСВВ і о. Романа Бахталовського, ЧНІ, більше 35 священиків, які раніше приєдналися до ініціативної групи, повернулися до Греко-Католицької Церкви.
В «Обвинувачувальному висновку» було запропоновано: «применить к обвиняемым Балагураку В. И., Бахталовскому Р. Д., Совяку Я. М. меру наказания 25 лет ИТЛ каждому». Звинувачення їм були висунуті по ст. ст. 16-54-1 «а», ст.54–10 ч.2 і 54–11 КК УРСР.
Після розгляду справи на «Особливій нараді» при МДБ СРСР згідно з випискою з протоколу від 11 жовтня 1950 року було прийнято рішення: «Балагурак Владимира Ільича за изменнические намерения и антисоветскую агитацию заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на десять лет, считая срок с 14 октября 1949 г. Имущество конфисковать». Покарання він відбував у «Карлазі» у виправно-трудовому таборі № 9 в с. Долинському. Згідно з іншим документом він мав бути направлений у табір «Луговий» МВС СРСР. Звільнений з місць позбавлення волі в Карагандинській області 31 травня 1956 року.
Після звільнення владика Григорій Балагурак, ЧСВВ, повернувся до Станіславова. Зі спогадів Володимири Кандюк (інтерв’ю 30.11.1993 р. для ІІЦ УКУ), владика проживав на Каспрівці, 37, теперішній вул. Миру. На квартирі довго він не пробув, бо «прийшло, щоби він покинув Станислав. Його виселили звідси». Владика від’їхав на Урал, у селище Роза (Коркінського району Челябінської області, Росія) до свого товариша з ув’язнення Айхлера Мартина.
З спогадів п. Володимири Кандюк (інтерв’ю для ІІЦ УКУ), у підпіллі Сестри Василіянки жили у її хаті по вул. Суворова (тепер вул. Софрона Мудрого). Владика Григорій, ЧСВВ, часто приходив і відправляв у цій хаті для сестер богослужіння. У 1965 році, коли він приїжджав літом до Станіславова, теж часто приходив і відправляв тут підпільні Служби Божі. Зі спогадів п. Володимири про владику: «То була надзвичайна людина. Такий був надзвичайно добрий… дуже ввічливий».
Зі спогадів академіка Юрія Балагурака (батько Юрія — Василь Балагурак — двоюрідний брат Іллі Балагурака), владика Григорій жив дуже скромно. Мав золоті руки, якими заробляв собі на життя. Мав прекрасний тенор. Коли був у монастирі в Станіславові, організував церковний хор, хоча не мав музичної освіти. Був дуже людяний, начитаний, володів енциклопедичними знаннями. Його любили і поважали. Юрій з дітьми приїжджав до Косова на Різдвяні свята і літом 1963 року, коли там був владика Григорій, ЧСВВ. Пам’ятає, що розпитувався його, чи вони моляться, чи ходять до церкви. Один раз в рік владика міг приїжджати до Косова і був під контролем органів. Хворів на гіпертонічну хворобу, тиск бував більше 200 од., а ніякого догляду не було.
Помер владика Григорій Балагурак, ЧСВВ 2 жовтня 1965 року в опінії святості. Зі свідчення владики Софрона Дмитерка, ЧСВВ, ігумен о. Григорій Балагурак, ЧСВВ, до останніх днів був генеральним вікарієм Станіславівської єпархії. В м. Коркіно, Челябінської області, в Росії він працював на меблевій фабриці. За тілом владики поїхав о. Ігнатій Янтух, ЧСВВ, який на місці представився його племінником. Зі свідчення владики Софрона, ЧСВВ, він «довідався, що причиною смерті став сердечний приступ, мабуть інфаркт, який наступив внаслідок довготривалого терміну ув’язнення, важких умов праці, фізичних та моральних навантажень. Григорій Балагурак помер під час примусової праці, впав біля верстата і помер на місці. Він користувався такою любов’ю і повагою серед робітників та в’язнів, що керівництво фабрики оплатило літак, виготовлення домовини, дало кошти на дорогу, щоб перевезти тіло в Україну. Покійний мав святу душу, не нарікав на свою долю, допомагав всім, навіть найбільшим кривдникам, а тому його любили і поважали всі».
Зі свідчення с. Ігнатії Васько, ЗСМ, три жінки і двоє мужчин супроводжували тіло владики Григорія, ЧСВВ, в Україну. Люди, які жили з ним, плакали і казали: «Ми не знали, що то за людина. Він усім робив тільки добро, всіх слухав, нікому не відмовляв. Якби ми знали, що він священик, то не змушували б до такої тяжкої роботи».
Зі свідчення Юрія Балагурака, за тілом їздив і його рідний брат Роман. В Івано-Франківську труну з тілом прийняли Сестри Мироносиці у підпільному монастирі по вул. Індустріальній, 8. У похороні взяли участь протоігумен о. Пахомій Борис, ЧСВВ, вл. Софрон Дмитерко, ЧСВВ, і декілька священників. Зі спогадів с. Ігнатії Васько, ЗСМ «похорон був дуже багатолюдний і величавий. Люди молилися біля гробу цілу ніч. Отця Балагурака знало і любило ціле місто. То була свята людина». Похований владика Григорій, ЧСВВ на Івано-Франківському міському кладовищі по вул. Степана Бандери.
31 березня 1992 року єпископ Григорій Балагурак був реабілітований прокуратурою Івано-Франківської області за відсутністю складу злочину.
Молитва
Ісусе Христе, Ти, котрий не мав де прихилити голову, був відкинений людьми. Прибитий до хреста, забрали Твій одяг, поховали в чужому гробі — знаєш долю своїх слуг. Своїм апостолам Ти сказав: «Багато останніх будуть першими». Згадай свого вірного слугу преосвященного єпископа Григорія Балагурака, котрий був відкинений, погорджений і забутий. Нехай він буде належно прославлений, а через його заступництво щоб віднаходились забуті й загублені, а скривджені знаходили розраду і потіху. У Тебе просимо милосердя, Господи, і благословення. Амінь.
Дорогі у Христі! Прохання повідомляти про ласки та чуда, отримані за посередництвом заступництва Слуги Божого єпископа Григорія Балагурака, ЧСВВ. Можливо, хтось його пам’ятає і міг би дати свідчення про святість його життя чи героїчне практикування християнських чеснот. Можливо, хтось чув про святість його життя чи героїчне практикування християнських чеснот від тих, які його особисто знали. Важливо зібрати також основні біографічні відомості про його життя і діяльність, листи, фотографії, проповіді, статті ним написані, відомості про його характер, зацікавлення, взаємини з людьми та інше, задля його беатифікації.
Автор складає особливу подяку Господу Богу за вислухані молитви і зіслані ласки при дослідженні біографії Слуги Божого єпископа Григорія Володимира Балагурака, ЧСВВ. Висловлюю щиру подяку за допомогу віце-ректору Василіянського інституту філософсько-богословських студій імені Йосифа Велямина Рутського історику о. Єроніму Гріму, ЧСВВ, голові Постуляційного центру беатифікаціїй канонізації святих УГКЦ о. Полікарпу Марцелюку, ЧСВВ, ігумену монастиря Христа Царя у м. Івано-Франківську о. Йосафату Хаймику, ЧСВВ, дійсному членові Академії будівництва України Юрію Балагураку, працівникам Державного Архіву Івано-Франківської області і всім, хто допоміг при проведенні дослідження і написанні статті.
На більшу Славу Божу!
За матеріалами с. Християни Марії Голомідової, МЧСВВ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
