«Іскра Божої любові»: проповідь архиєпископа Ґінтараса Ґрушаса на Літургії з нагоди 400-річчя мученицької смерті святого Йосафата

ПРОПОВІДЬ

архиєпископа Ґінтараса Ґрушаса
на Літургії з нагоди 400-річчя мученицької смерті святого Йосафата

Ми зібралися тут сьогодні з нагоди 400-річчя від дня народження на небесах святого Йосафата. Його земне життя було пов’язане з багатьма народами Речі Посполитої, зокрема України, Литви, Польщі та Білорусі. Його життя почалося у Володимирі, він вступив до Віленського монастиря, де сформувалося його життя у вірі. Рівно за 6 років до своєї мученицької смерті він був рукоположений архиєпископом-помічником Полоцьким і відійшов на небеса з міста Вітебська. Його життя торкнулося багатьох народів і націй, адже він прагнув привести всіх до єдності у Христі. У труднощах, з якими ми стикаємося сьогодні у світі, Україні й інших країнах, серед війн, міграцій та багатьох інших криз, життя Йосафата дає нам надію, що Господь може використати кожного з нас як знаряддя для встановлення свого Царства тут, на землі, починаючи з наших сердець і діючи в навколишньому світі.

У сьогоднішньому першому читанні апостол Павло описує, як Ісус через хрест зміг возз’єднати людину з Богом. Він розповідає, що Ісус також об’єднав різні народи, язичників і євреїв, в один народ Божий у своєму тілі. Саме через хрест Він врятував людство від наслідків первородного гріха і відновив мир. Це був наслідок зла, яке відокремило людину від Бога і розділило народи між собою. Бог далі приносить мир людству, але просить людину брати участь у цій справі. Це Бог багатий на милосердя, Він закликає людину не тільки приймати Його милосердя, а й бути милосердною, як милосердний її Небесний Отець.

Святий Йосафат був людиною, яка прийняла Божий заклик до співпраці в досягненні єдності та миру. Своїм єпископським девізом і місією обрав слова «Ut unum sint» («Щоб усі були одно»), взяті з молитви Господа за своїх учнів на Тайній вечері. Він також прийняв це як місію свого служіння.

Святий Йосафат був людиною глибокої молитви. Випадок, який визначив перебіг його життя, стався в ранньому віці. Як розповів, цитуючи слова самого святого, архиєпископ Леон Кройц, його давній друг і товариш по місії, під час проповіді на Літургії на честь Йосафата, що відбулася в катедральному соборі в Полоцьку за 2 роки після мученицької смерті святого: «Слуга Божий сказав про себе: „Коли… я досягнув віку розуміння, якось ми з мамою пішли до православного храму, я розглядав святі ікони і побачив зображення розп’ятого чоловіка. Я запитав маму, хто це, і вона відповіла, що це — Син Божий, який став чоловіком за наші гріхи і як чоловік переніс найбільші страждання. Тоді я відчув, як у моєму серці запалала іскра Божої любові, і відтоді найбільшою втіхою для мене стало ходити до православної церкви і, вивчивши обряди й пісні, читати, молитися і розмірковувати про Божі благодаті й милості, так що я не пам’ятаю, щоб будь-коли знехтував службою у православній церкві“».

Ця іскра Божественної любові запалила його життя Божою любов’ю. У міру того, як він зростав, ця любов до Бога зростала в ньому, він вступив до монастиря, де проводив життя в молитві до Ісуса, любові до Його Пресвятої Матері та Божої Церкви. Через його молитовне життя, яке охоплювало багато постів і аскези, його віра в Господа зростала й переросла у віру, яку необхідно втілювати в життя. Про таку віру ми почули в сьогоднішньому Євангелії. Адже Яір мав віру, щоб попросити Ісуса прийти і зцілити його вмираючу дочку, і жінка з кровотечею, яку намагалися вилікувати багато лікарів, мала віру, що якщо доторкнеться до одежі Ісуса, то буде зцілена. Вони вірили, що Ісус може творити чудеса, як і святий Йосафат вірив, що Ісус може використати його, щоби принести більше єдності в Церкву та спасти багатьох людей, які все ще перебувають поза нею.

Як душпастир, Йосафат ревно дбав про спасіння душ. Він використовував таїнства передовсім для того, щоб навернути людей до Бога і зміцнити їх на шляху до неба. Він часто закликав вірних частіше приступати до Таїнств Сповіді та Примирення, і сам проводив довгі години, вислуховуючи сповіді та відпускаючи людям гріхи. Він вислуховував сповіді в будь-який час і майже в будь-якому місці: чи то в монастирі, чи в міській церкві, чи в дорозі, чи у в’язницях і лікарнях. Чекаючи на човен, який мав перевезти людей через річку, він вислухав сповіді всіх тих, хто чекав на переправу. Іноді навіть платив каяникам за сповідь, особливо бідним. Коли хтось ображав його, єдиною його умовою відшкодування була сповідь провинного. І більшість бесід, завдяки яким Йосафат повертав до Церкви православних і протестантів, закінчувалися їхньою сповіддю.

Він також був потужним проповідником, завдяки його проповідям багато хто каявся і багато хто ввійшов у лоно Католицької Церкви. Він опублікував свій катехизм, щоб поширювати і навчати віри свій народ. Він був таким ефективним євангелізатором, що його називали крадієм душ. Але то був добрий крадій, який крав душі, щоби спасти їх.

Мученицька смерть святого Йосафата не була несподіванкою, адже й раніше на його життя було вчинено чимало замахів. Можна сказати, що в нього було прагнення до мучеництва. Якось він сказав: «Я знаю, що мене хочуть вбити, але отців Церкви також вбивали за правду». У цьому він справді був дуже схожий на отців Церкви, які прагнули долучитися до страждань Христа і бачили у смерті можливість остаточного єднання із Христом.

Сьогодні, коли ми зібралися тут, у базиліці Святого Петра, біля його гробу, у 400-ті роковини його мученицької смерті й народження на небесах, звертаємося до святого Йосафата як до нашого заступника, учителя і прикладу для нас у житті. Благаймо Бога, щоб наших сердець торкнулася та божественна іскра, яка запалила його серце божественною любов’ю, і щоб вона зростала в нас разом із нашою вірою, спрямованою на примирення з Богом і ближніми у прагненні до спасіння душ. Ця любов до ворогів настільки велика, що хочеться навернути їх і повністю занурити в Божу любов, щоб усі стали одним цілим.

† Ґінтарас Ґрушас,