СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Христос — наріжний камінь»: Проповідь Блаженнішого Святослава в церкві Святої Софії — Премудрості Божої в селі Петропавлівська Борщагівка у 13-ту неділю після Зіслання Святого Духа
«Господь творить правосуддя і суд усім прибитим»
(Пс. 103 (102), 6)
Всечесні отці!
Достойні брати-семінаристи!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Улюблені діти цієї парафії, яка святкує престольний храмовий празник!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні особливий день, бо ми відчуваємо присутність Бога між нами тут, у цій молодій парафії. Молодій не тільки тому, що вона функціює лише 8 років, як розповіли мені діти, не тільки тому, що маєте молодого священника, але тому, що ми бачимо молоді родини, які є цвітом нашої Церкви й обличчям України. Якось так дивно склалося, що Господь Бог скликав нас тут, у Петропавлівській Борщагівці, на спільну молитву в день, коли місцева громада Бучанського району переживає жалобу за невинно убієнними. Ми обіймаємо в молитві всіх, хто оплакує загиблих, — 37 осіб, переважно старших, які перебували в пансіонаті для людей похилого віку. Село Мила — буквально за кілька кілометрів звідси. Очі всього світу в цей момент звернені на героїчну Київщину. Ось уже майже четвертий день росія безперервно атакує цю багатостраждальну громаду. З різних куточків Земної кулі до мене надходять слова молитви та запевнення солідарності з усіма вами. І тому, очевидно, Господь Бог так повелів, щоби вас, ваших дітей, обличчя цієї громади за допомогою живої трансляції побачив увесь світ. А у ваших очах, на ваших обличчях — світло надії, яке промовляє до сумління людей доброї волі у світі. Тому історичною є ця мить, яку ми переживаємо. Тому сьогодні радість і смуток обіймаються. Ми ж обіймаємо всіх, хто сумує, але й вдивляємося в Боже обличчя, що сяє на обличчі наших діточок, які свідчать про надію на майбутнє.
Слово Святого Євангелія (Мт. 21, 33–42), яке ми почули, — це унікальне світло, що відкриває глибину історичного моменту, про який ми щойно згадали. Ця притча про Божий виноградник — переспів усієї історії спасіння. Тобто цими кількома словами Ісус пояснює всю історію піклування Господа про свій народ, як Бог дбає про своїх людей, дуже часто невірних, що надуживають владою, яку Він їм дає. Ба більше, не хочуть приймати самого Бога, який до них приходить. Але Він творить правосуддя і піклується про всіх, хто голодний і спраглий правди та справедливості. Прислухаймося до того, про що нині нам говорить Святе Євангелія, і побачимо, що кожне слово — це слово про нас, про мене і про вас, дорогі діти.
Ми чуємо, що один чоловік насадив виноградник, вибудував башту, огородив огорожею, побудував чавило, а відтак віддав усе в управління виноградарям, а сам відʼїхав. Той виноградник — це люд Божий. Пророк Ісая каже: «Виноградник Господа сил — то дім Ізраїля, а мужі юдейські — любе його садиво» (5, 7). Управителі, яким Господь Бог доручає плекати виноградник, — це різного роду служіння чи уряди, встановлені серед Божого народу у Старому Завіті. Найперше, ми бачимо тут зміст служіння, взагалі зміст присутності в Божому народі царів Ізраїлю. Цар — це той, хто «сидів на чужому кріслі», бо правдивим царем Ізраїлю був Господь Бог. Коли Бог покликав Давида і його династію сісти на Господньому престолі царів ізраїльських, то це означало, що Бог доручив їм бути управителями в тому винограднику. І щоразу, коли цар грішив, коли надуживав владою, яку йому дав Господь Бог, він спотворював обличчя Боже в народі й ламав союз між Богом і його народом. Тоді Господь знову і знову особисто втручався в історію свого народу, щоб невірність управителів у Домі Господньому не призвела до загибелі самого Божого виноградника.
Особливе слово тут звучить про законовчителів — тих, кому Господь Бог доручив слово Богообʼявленої істини. Цікаво, що святий Іван Золотоустий говорить про те, що Господь Бог не очікує податку від виноградарів, не очікує орендної плати. А що Він тоді шукає через своїх слуг, яких посилає? Плодів у свій час! (Пор.: Гомілія 68 на Євангелія від Матея). Ці плоди — ознаки плідності, життєздатності тої виноградної лози, яку насадив Господь. Ми читаємо у пророка Ісаї: «І ждав він правосуду, — аж тут пролиття крови; ждав правди, — аж тут голосіння» (5, 7). Тобто плоди, які повинен дати цей виноградник, мали би бути плодами Мудрості Божої в житті й учинках Божого народу. Про це чітко нині сказали діти, вітаючи мене на порозі цього храму. Вони — плід всякого доброго діла, плід нашого праведного життя, свідчення того, як Божа істина приносить плід у нашому житті. Отож законoвчителі не є господарями Божої істини і Божого слова, а їхніми слугами й управителями. Вони повинні плекати благочестя і святість, плідність цього Слова в житті людини. І щоразу, коли хтось собі привласнює те, що Боже, чинить кривду!
Дуже глибоким є слово про сина, якого власник виноградника в кінці посилає до виноградарів. Ми розуміємо, що Христос говорить про себе, про свій хресний шлях і Голгофу. Бо це Його виведуть за мури Єрусалиму і вбʼють. Він є тим Сином, спадкоємство якого хочуть привласнити виноградарі.
Можливо, ми до кінця не розуміємо всіх тих тонкощів і натяків усього того, що прочитується між рядками. Погляньте, господар послав одних слуг — їх побили і зневажили, інших узагалі вбили. І тут він посилає свого сина. Мудрий колектор, який вимагає віддати борги, мабуть, послав би з тим сином добре озброєне військо. А він посилав його самого і сказав: «Матимуть пошану до мого сина» (Мт. 21, 37). Тобто шукав справжнього плоду, — плоду пошани до Бога.
Цікаво, що управителі думають привласнити не тільки виноградник, а й право бути Сином Божим. Вони хочуть привласнити не так майно, як саме право на спадкоємство і все те, що з того права синівства випливає. Хочуть привласнити собі Боже Синівство за допомогою насилля. Тобто вони не мають пошани до Сина! І це — найбільший злочин людини проти Бога, який призвів до вбивства Єдинородного Сина Божого, найбільший гріх людини проти Божої любові до людини! Саме в цьому причина того, що влада управління остаточно буде відібрана у виноградарів. Господар забирає виноградник у неправедних управителів і віддає його іншим, які приноситимуть у свій час гідні, достойні плоди праведності.
Дорогі у Христі брати і сестри! Історія про виноградник — це історія про нашу Церкву, наше суспільство, про кожного з нас.
Під час Божественної Літургії є кілька моментів, коли устав наказує єпископові сидіти. Це — видима ікона присутності самого Христа — Царя Слави — посеред Його святої Церкви. Перед тим, як сісти на горному сідалищі, служитель благословляє його словами: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє. Благословенний Ти на престолі слави царства Твого, що сидиш на херувимах, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків». Ця молитва нагадує нам, що священнослужитель «сидить на чужому кріслі», видимо возсідає на престолі Того, хто невидимо сидить на херувимах! Кожен, хто покликаний до цієї служби, повинене мати смирення і свідомість того, що він не є господарем Христової Церкви, а лише її служителем. Ми не є господарями Євангелія, яке вам проповідуємо, але його носіями і слугами. Священник, який уділяє Святі Таїнства, не є їхнім господарем, але управителем та розподілювачем їх благодаті, що має на меті дбати про плідність у духовному житті людей, поручених його опіці.
Те саме можна сказати про інші служіння, відповідальності чи професії, даровані Богом для добра народу. Наприклад, коли ми кажемо до судді «Ваша честь», то звертаємося до того, хто теж «сидить на чужому кріслі». Бо єдиному Боговіналежить всяка слава, честь і поклоніння, а суддя повинен бути носієм правдивого правосуддя, що ґрунтується на Божій істині, на природному законі. І коли суддя судить справедливо, відповідно до Божої волі та Його закону, коли захищає права найслабших, бідних, сиріт, вдів, тоді кажемо: «Є Бог на світі!». А коли надуживає владою, тоді відчуваємо, що зневажено Бога і скривджено гідність людини. Тоді шукаємо отого наріжного каменю, на якому можна й потрібно будувати наше життя, на основі якого можна і потрібно притягувати до відповідальності несправедливих управителів.
І тому наприкінці Христос каже: «Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших» (Мт. 21, 42). Святий Августин нагадує нам, що добрий архітектор розуміє: наріжний камінь у конструкції будівлі є точкою обʼєднання двох несучих стін, де вони знаходять опору, творячи непорушний фундамент. Цим відкинутим каменем, який став наріжним, що об’єднав усе людство у Христову Церкву, який є опорою й основою єдності будь-якого справедливого суспільства та джерелом внутрішньої єдності й незламності Божого народу, є сам Господь Ісус Христос — відкинутий та убитий неправедними управителями, розп’ятий та воскреслий Син Божий! (Пор.: Augustinus, Enarrationes in Psalmos 117, 16–17, PL 36, 1538–1539).
Ми сьогодні так багато говоримо про необхідність єдності в нашому суспільстві, але ця єдність має бути на камені Христових заповідей, Його істини, Його мудрості, Його сили. Йдеться не про мовчазну згоду з корупціонерами і тими, хто надуживає владою, як дехто думає. Аж ніяк! Саме їх нам треба рішуче засудити й відкинути, щоби не було забрано від нас Царство Божого! Тут Христос говорить про єдність із Богом, який дбає про свій народ, навіть незважаючи на невірність, грішність усіх тих, кого посилає як слуг до своїх людей. «Від Господа це сталося і дивне в очах наших» (Мт. 21, 42). Україна перемагає сьогодні не завдяки силі державних інституцій (інколи всупереч їм), а завдяки силі своєї віри в Бога, силі того наріжного каменю-Христа, на який опирається.
Дорогі у Христі брати і сестри! Цієї неділі ми особливо молимося за вчителів, учнів і батьків. Сьогодні у всіх наших храмах благословлятимемо діточок на новий навчальний рік. Ця історія про виноградник — це історія про вас, дорогі вчителі, батьки і діти. Сьогодні, під час війни, російський агресор навмисно нищить освітній простір України. Ми знаємо, що майже чотири з половиною тисячі освітніх закладів було знищено від початку війни, загинуло чимало дітей. Липень цього року був найсмертоноснішим для дітей. Але щоразу, коли учень сідає за парту, а до класу заходить вчитель, — Україна перемагає! У цю мить будується її майбутнє, над яким ворог не має влади.
Тому слово про виноградник — це слово про вчителя. Дорогі учителі, ви не є «господарями знань», а покликані фахово передати їх вашим учням, ви — провідники в широкий світ Божої Премудрості, яка нам відкривається серед глибини людського знання. Ви маєте покликання бути іконою Христа-Учителя, яку ми бачимо на всіх іконостасах. Розгортаючи книжку, впроваджуючи дітей у світ знань, ви ведете їх дорогою пошуку Істини, а Істина — це Господь Бог наш Ісус Христос.
Цього року три з половиною мільйони українських дітей сядуть за шкільні парти. Діти, вчитися та йти до школи під час війни — це особливий Божий дар. Сьогодні маємо в Україні тисячі дітей, які не вміють ні читати, ні писати. За офіційними цифрами, на сьогодні в Україні, вже є 100 підземних шкіл. До кінця року буде збудовано ще 100. Тому йти до школи, мати можливість вчитися — це привілей та особливе завдання, яким ви не маєте права знехтувати.
Особливо звертаюся до батьків, до тата і мами. Ваші діти не є вашою приватною власністю чи бізнес-проєктом, у який ви інвестуєте. Ваші сини і доньки — це Божий виноградник, який ви покликані плекати, робити щоразу більш плідним, щоби він приносив плоди мудрості, доброти, доброчесності і зростав не тільки роками, але і в Божій благодаті й Істині. Забезпечуючи їхнє християнське виховання і добру освіту, ви, насправді, закладаєте наріжний камінь їхнього життя, основи всього їхнього майбутнього. І нехай тим певним, непохитним і наріжним каменем у них буде Господь наш Ісус Христос! Чи ми священнослужителі, чи державні чиновники, чи вчителі, чи батьки, чи діти — саме на Ньому має будуватися наше життя. Якщо ні, то »… Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його» (Мт. 21, 43).
Ми сьогодні молимо Господа за майбутнє нашої країни, за єдність нашого народу і внутрішню здатність протистояти будь-якому злу, яке на нас напосідає. Ми просимо: Боже благослови тих дітей, які йдуть до школи, бо вони є тим поколінням, яке відбудовуватиме Україну. І на світлому, доброму, Божому обличчі наших діточок ми вже бачимо, якою вона буде. «Від Господа це сталось і дивне в очах наших» (Мт. 21, 42). Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
