СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиХрам УГКЦ в Міссіссазі, як і більшість парафій у США та Канаді, був споруджений завдяки вареникам
У парафії Української Греко-Католицької Церкви у Міссіссазі зберігають віру, ліплять вареники, танцюють, співають українських пісень і грають на бандурі.
Парафія собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ знаходиться у місті Міссіссазі (Міссіссага — місто в провінції Онтаріо, шосте за величиною в Канаді). Як розповідає новий фільм «Живого ТБ» у рамках серії «Жива парафія», вона налічує 1300 родин і вважається найбільшою парафією УГКЦ в Канаді.
За пароха тут служить з 2000 року о. мітрат д-р Роман Паньків.
Зведення собору почалося у 1952 році.
Парафіянка Дар’я Соханівська пригадує:
«Я була одна з тих, хто будували ту церкву. Люди останній долар давали на церкву».
Рома Ганівська додає:
«Ми виросли в тому дусі, що потрібно допомагати».
Дружина священника Ольга Паньків розповідає, як вони з чоловіком приїхали сюди, то побачили дуже імпульсивну живу парафію, адже тут дуже багато молоді, дітей.
При парафії діє школа Святої Софії. Священники теж беруть участь у вихованні. Щотижня вони проходять з дітьми підготовку до першого Святого Причастя. Також вивчають загальні релігійні питання.
Пані Наталя Бабицька, вчителька 8 класу, була ученицею цією школи і однією з перших повернулася сюди, щоби стати учителькою. І вчителює вже 17 років.
«Нам дуже важливо зберігати цю віру. І плекати її для наших дітей», — ділиться вона.
Іван Дмитраш, директор школи Святої Софії розповідає, що 95 відсотків учнів школи Святої Софії — це греко-католики з українським корінням:
«Ми шануємо свої традиції. Сподіваємося, що діти, завершуючи нашу школу, матимуть не лише якісну освіту, але і глибоку віру. А ще пам’ять про те, ким вони є».
У фільмі показано, як діти готуються до свята Шевченка, яке має відбутися в школі.
Дітям змалку починають розповідати, чому саме святкують ті чи інші свята, хто такі українці і ким є Бог.
Учень Тимофій вважає, що ця школа не дає йому забути, звідки він приїхав і як йому було в Україні.
Для парафіянки Любові Матвійчук Церква в Канаді — це серце, це життя.
Ірина Гурська:
«Богу дякувати, що є церква. Коли я сюди прийшла, то одразу відчула себе вдома».
Наталя Морозовська:
«У церкві ми черпаємо багато сил і натхнення. Завжди, коли погано, молитва допомагає».
Часто Церква справляє враження на людей крізь призму особи священника. Для пані Лариси Савицької саме той випадок:
«Нас тут отець Роман приютив. Я завжди знаю, якщо мені буде важко, він мені допоможе. І він був першою людиною, яка мені запропонувала допомогу в Канаді».
Отець Роман відзначає, що серед парафіян — багато бізнесменів:
«Зараз маємо три українських ресторани, які відкрили українці з четвертої хвилі. Також маємо українські магазини».
Один з таких магазинів знаходиться одразу біля церкви. І люди, які приходять до храму, після Служби заходять у магазин за чимось українським. Найбільш ходовим товаром вважається ковбаса лікарська та гречка.
Як і практично на кожній парафії УГКЦ у США, Австралії та Канаді тут при парафії ліплять вареники на продаж.
Парафіянка Дар’я Соханівська каже:
«Чому ми ліпимо вареники? Бо це є добрий заробіток для церкви. Усі церкви в Канаді і Америці були споруджені на тих варениках».
Отець Роман додає:
«Особливо у Різдвяний і Великодній час неможливо наліпити тих вареників. Люди стоять за ними в черзі. Вареники дуже смачні».
При парафії уже п’ятий рік діє молитовна група Матері в молитві. Також тут готують до подружнього життя.
Юрій Паньків запевняє:
«Для нас дуже важливо підготувати цих людей, аби вони розуміли, що таке Церква і що таке церковний шлюб. Ми готуємо подружжя до різних частин життя. Такі як фінансові, медичні справи».
Діє тут і танцювальна група «Барвінок». Це найбільша група в Канаді.
Федір Даниляк, художній керівник школи танцю «Барвінок» розповідає:
«Це є церковна організація. Її створили любителі 50 років тому. Ми вивчаємо гуцульські, волинські, подільські, поліські танці. Тобто чим багата Україна, усе в нас є».
А ще при парафії співають українських пісень.
Володимир Коханівський, художній керівник студії «Резонанс» ділиться:
«До нас приходять діти від 3 до 14 років. Співаємо українських народних пісень у сучасній обробці. Велику увагу приділяємо розвитку української мови через вивчення пісень».
Не мовою єдиною. Як о. Роман приїхав у парафію, то створив капелу бандуристів «Золоті струни». На початках капела налічувала 40–45 дітей. Як тут вважають, бандура — душа українського народу.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
