Глава УГКЦ до Дня Незалежності: «Ми можемо нарікати на нашу державу, але вона наша і ми за неї відповідаємо»

26 серпня 2019

Подаємо кілька тез Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава про державність із нагоди Дня Незалежності України, які напередодні прозвучали в інтерв’ю «Живому ТБ».

Глава УГКЦ до Дня Незалежності: «Ми можемо нарікати на нашу державу, але вона наша і ми за неї відповідаємо»

Ми справді є незалежною державою, але мусимо щораз більше свою незалежність розбудовувати й утверджувати. Як і кожен із нас є особою, людиною, але мусимо щораз, то більше ставати людиною, бути собою, як про це говорив Патріарх Йосиф.
28 років тому Україна як незалежна держава, як суб’єкт міжнародного права заіснувала на мапі світу. Але, очевидно, Україна як мрія, як тотожність народу, Україна як те, що жило в серці та рухало поколіннями українців у боротьбі за свою державу, існувала однозначно швидше. Існувала також Церква… Якби не було Української Греко-Католицької Церкви, важко було б говорити про глибший фундамент української державності.
Так, перед нами ще багато праці. Ми мусимо бути незалежні не лише юридично, мусимо перестати жити в колоніальній свідомості, як уламок колишньої імперії. Ми повинні ставати собою, будувати свою економіку, свою національну громадську тотожність. Ми справді повинні з об’єкта міжнародної політики ставати її суб’єктом.
Можливо, ми недооцінюємо те, що маємо. Щоби зрозуміти ціну того, що маємо, потрібно подивитися трошки на історичні факти, які були певними етапами приготування, були каменями будівництва цієї незалежної держави.
Ми повинні так реформувати державні інституції, щоби зміна влади в Україні не спричиняла небезпеки зміни державності. Ми повинні так сьогодні усвідомлювати і будувати наше громадське життя, щоби зміна політичних еліт, не несла небезпеки для самого існування суверенної вільної Української держави.
Упродовж історії ми справді не мали своєї держави, часто жили в чужих, навіть на своїй рідній землі. У тих чужих державах ми були людьми другого сорту і наші громадяни сьогодні часами не відчувають, що сьогодні ця держава є таки нашою, не чужою. Ця держава — єдина на сьогодні гарантія, що наша національна громадянська гідність може бути захищена.
Ми часто хочемо втекти в інші держави і користатися їхніми благами, але будьте певні, ніколи не матимемо таких прав і гідностей, як на своїй Богом даній землі. Ще наш Шевченко говорив: «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля».
Нам так важливо зрозуміти, що та держава, яка сьогодні в нас є, вона наша! Ми можемо на неї нарікати, можемо казати, що, можливо, вона не така, яку ми ще б хотіли мати. Але мусимо взяти за неї відповідальність. Це відчуття, що це — моя держава, відчуття моєї за неї відповідальності має бути одним із важливих елементів виховання державницької свідомості в кожного громадянина.
Часто чую фрази: «Треба так зробити, аби держава і громадянин між собою не перетиналися, треба так зробити, щоби держава не втручалася в життя громадянина, а громадянин до кінця не втручався у справи держави». Це абсолютно безвідповідальна позиція. Треба брати активну участь у житті своєї держави і відчути, що держава — спільне благо.
Якщо будемо жити в обмеженому світогляді власного егоїзму, то нищитимемо все те, що спільне. Тоді, будьте певні, ваше особисте егоїстичне щастя, ваша зона комфорту буде знищена.
Скажімо собі правду, що хто не хоче будувати свою державу, завжди буде людиною другого сорту в чужих.