Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 30. Християнська надія в годині смерті

3 листопада 2025

У час, коли сучасне суспільство уникає розмов про смерть, сприймаючи її як щось далеке й небажане, Церква нагадує: смерть — не кінець, а вершина людського життя. Про це роздумує апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії Богдан Дзюрах, закликаючи вірних сприймати момент відходу не як трагедію, а як духовне завершення шляху, сповнене надії на вічне життя. У своїх роздумах владика ділиться особистими спогадами про втрату рідних і вказує на джерело християнської втіхи — воскреслого Христа, Який «освітив таємницю смерті» та дарував людині непохитну надію на життя після смерті.

Єпископ Богдан Дзюрах у #ДорогоюНадії: 30. Християнська надія в годині смерті

Смерть для людини — не кінець, а завершення, і в цьому слові є важливий корінь: «вершина». Справді, смерть — це кульмінаційний момент нашого життя. Вона підсумовує і вінчає все, що ми дотепер зробили.

Водночас у західних суспільствах є намагання усунути згадку про смерть, про нашу тлінність і минущість у цьому світі. Навіть у додатку для вивчення мов Duolingo пропонується така фраза для перекладу: «Ці люди не хочуть говорити про смерть». Люди не хочуть говорити про смерть, проте смерть, як тінь, супроводжує їх упродовж усього земного шляху і неминуче — раніше чи пізніше — кожна людина, що народилася, постане перед нею віч-на-віч.

Згадка про смерть неминуче викликає в душі питання про сенс, про вічне життя, про ту надію, на яку людина може опертися в таких обставинах. Пригадую, як у середині 90-х років я повернувся на канікули з-за кордону, де навчався, а мій тато, який незадовго до цього пішов на пенсію, раптом різко постарів. Усвідомлення скінченності життя, яке раптом постало так виразно й безпосередньо у моїй свідомості, водночас спонукало мене ще раз поставити собі суттєві запитання: що для мене означає вірити у вічне життя? що означає бути з’єднаним із Воскреслим Христом? вірити в Нього? Відповіді на ці запитання, які я дав собі в серці, принесли мені внутрішній спокій, довіру до Бога і надію.

Інший момент, який став для мене великим опертям, трапився тоді, коли відійшла у вічність моя мама. Несподівано на порозі нашого дому, огорненого жалобою, з’явився св. п. Блаженніший Любомир, який вирішив приїхати до нашого села, щоб помолитися за упокій душі нашої покійної мами Катерини. Ніколи не забуду його слів після відправи Панахиди: «Ви сумуєте і плачете — і добре робите, бо відійшла найближча і найдорожча вам людина. Проте сумуйте не як ті, що не мають надії, а як віруючі люди, пам’ятаючи, що ваша мама зараз перебуває в руках Ісуса».

Справді, перед лицем смерті — чи то наших ближніх, чи власної — єдиний, хто може дати вичерпну і задовільну відповідь та відкрити найглибшу таємницю смерті, — це Він, Господь Ісус, наш Воскреслий Спаситель, Який «освітив таємницю нашої смерті. Своєю поведінкою Він дозволяє нам відчувати біль, коли відходить близька людина. Він „глибоко засмутився“ перед могилою свого друга Лазаря і „розплакався“ (Ів. 11, 35). У цій Його поведінці ми відчуваємо Ісуса дуже близьким, нашим братом…» (Папа Франциск).

Не раз відчуваю глибоку вдячність Ісусові за цей Його божественний і водночас глибоко людський жест — плач над могилою Лазаря, яким Він освячує наші сльози, що їх ми проливаємо за нашими рідними і близькими, які відійшли від нас.

Втім, Ісус — також Господь, «істинний Бог наш, що живими і мертвими володіє», «Воскресіння і Життя». Тож у єднанні з Ним кожен, хто вірує і помирає в Господі, має в собі непомильну обітницю життя: «Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!» (Йо. 11, 25). І в цьому — джерело нашої найбільшої й остаточної надії!

Молитва

Ісусе, наше Воскресіння, Надіє і Життя,
у годину, коли наближається темрява смерті,
нехай Твоє світло огорне нас.
Дай нам мир у серці і довіру дітей,
які віддаються в руки Отця.

Господи, прийми наші сльози за нашими померлими і загиблими,
що їх ми поєднуємо з Твоїми, пролитими на могилі Лазаря.
Нехай у них розквітне впевненість у воскресінні
і радість тих, хто вірить у вічне життя.

Пресвята Діво Маріє, Мати Милосердя,
перед лицем смерті і в час відходу до дому Небесного Отця
зроби нас непохитними в надії, спокійними у вірі
і веди нас до Серця Твого Сина, де кожна сльоза буде витерта
і залишиться лише любов, яка ніколи не вмирає. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії