СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиДжордж Вайґель: «Еклезіоцид» по-російськи: часи інші, мета незмінна
Публіцист і ватиканіст Джордж Вайґель, посилаючись на українську історію ХХ століття, розмірковує, що прагнення росії залишається незмінним: знищення української Церкви як важливий етап на шляху до знищення цілого українського народу.
Пробачте мені цей латинський неологізм, але якщо термін «патрицид» використовується стосовно вбивства батька, а «реґіцид» — стосовно царевбивства, то чому б не вжити «еклезіоцид» на позначення спроби вбивства цілої Церкви?
Саме це сталося 80 років тому, 8–10 березня 1946 року, у соборі святого Юра у Львові. Тоді те, що назвали «церковним собором», проголосувало за анулювання Берестейської унії 1596 року і, отже, за «возз’єднання» Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) з російською православною церквою (РПЦ). Один високопоставлений представник РПЦ якось сказав мені, нібито цей акт був цілком, так би мовити, законним, оскільки «коли уніати повертаються до своєї [православної] домівки, це завжди легітимно».
Проте зараз ми достеменно знаємо з першоджерел в українських державних архівах, що Львівський псевдособор 1946 року був організований радянськими спецслужбами і мав не більше моральної, духовної чи юридичної легітимності, ніж будь-який інший акт, здійснений під дулом пістолета. Безумовно, цей псевдособор став стратегічним провалом, як невдовзі визнало Міністерство державної безпеки СРСР у директиві, надісланій своїм агентам на території нинішніх західних областей України:
«Формальна ліквідація Греко-Католицької Уніатської Церкви, що випливає з рішень Собору 8–10 березня, та формальне возз’єднання з РПЦ не означають завершення фактичної ліквідації тих ворожих прагнень, носіями яких було греко-католицьке уніатське духовенство».
Почалися масові, часто летальні репресії. Проте кінцевим результатом цієї спроби «еклезіоциду» стало створення найбільшої у світі підпільної релігійної спільноти. УГКЦ виживала протягом 45 років через таємні богослужіння, підпільну релігійну освіту, підготовку священників і єпископські хіротонії, поки у 1991 році Церква не вийшла з-під руїн розваленої радянської імперії.
Сьогодні успішна УГКЦ зростає чисельно та впливово. Її перший лідер пострадянського періоду, кардинал Любомир Гузар, був найбільш шанованим моральним авторитетом в Україні. Його гідний наступник, Блаженніший Святослав Шевчук, став національним натхненником після російського вторгнення в лютому 2022 року, а також важливою світовою постаттю як зразок єпископа XXI століття. УГКЦ очолює найбільш високорейтинговий вищий навчальний заклад в Україні (УКУ), а її широкі благодійні, освітні, соціальні й культурні ініціативи допомогли розбудувати українське громадянське суспільство, яке зараз підтримує політичну, військову і дипломатичну боротьбу нації проти варварства царя путіна.
Той факт, що Шевчук був одним із перших у списку українських лідерів, які підлягали ліквідації, якби путінські орди досягли своєї мети завоювати Київ за три-чотири дні, свідчить про те, що «еклезіоцид» УГКЦ досі є метою Росії. Про це також свідчить захоплення росіянами греко-католицького храму Святих апостолів Петра і Павла в окупованому Токмаку на Великдень цього року.
У 1946 році ієрархія РПЦ, відновлена Сталіним у 1943 році для згуртування й народної підтримки у війні з Німеччиною, вступила в змову з радянськими спецслужбами під час Львівського псевдособору. Вісімдесят років по тому патріарх московський Кіріл намагається надати релігійного забарвлення путінській агресії, єретично заявляючи, що будь-якому російському солдату, вбитому на війні, автоматично прощаються всі його гріхи. Не можна сумніватися в тому, що Кіріл, який у молодості був щонайменше наближеним до КДБ священником, вітав би ліквідацію УГКЦ; інакше навіщо б він благословляв війну, в якій духовенство УГКЦ вбивають, викрадають і катують у російському полоні?
Попри все це, єпископи, священники і диякони УГКЦ залишаються зі своїм народом, щодня ризикуючи життям. На конференції 27–28 березня в Католицькому університеті Америки досліджували як історію російської спроби українського «екклезіоциду» середини XX століття (яка фактично розпочалася у вересні 1939 року, коли радянський союз окупував нинішні західні області України завдяки ганебному пакту Молотова-Ріббентропа), так і сьогоднішню російську антиукраїнську кампанію під егідою відновлення «русского міра».
Конференція пройшла на високому науковому рівні. Одну з найцікавіших доповідей виголосив доктор Сергій Чапнін, колишній співробітник московського патріархату РПЦ, який пояснив, як ідея «русского міра» перетворилася на зброю: на теополітичну ідеологію, одним із намірів якої залишається ліквідація УГКЦ (і, власне, ліквідація окремої української нації). Це означає, що у відносинах росії та України через 80 років усе залишається незмінним. Політикам і дипломатам, які думають, що релігійні переконання — щирі чи спотворені — не відіграють ролі у світових справах, варто замислитися ще раз.
Джерело: Джордж Вайґель для інтернет-ресурсу «First Things»Переклад: католицький суспільно-релігійний інтернет-часопис «Credo»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
