СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Дозвольмо Ісусові зцілити нас від сліпоти, щоб побачити себе та світ, очима милосердного та щедрого Бога», — владика Тарас Сеньків
Сліпий сьогодні стає прикладом для усіх нас. Його шлях від фізичної сліпоти до учнівства поруч із Христом повинен стати і нашим шляхом. Про це йдеться у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у 32-гу Неділю по Зісланні Святого Духа, 30 січня 2022 року, виголошеній в часі Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Одного разу Ісус біля міста Єрихон дивним чудесним способом повернув зір сліпому, який просив милостиню при дорозі. Ця подія, як і всі інші події в Євангелії, не є ізольованою, але має свою актуальність і для нас.
Сліпий сидів на узбіччі дороги і жебракував. На той час, така людина навряд чи могла виживати іншим способом, як з милостині. Через своє каліцтво сліпий був позбавлений повноцінного життя у спільноті, був радше для неї тягарем. Він сидів побіч широкого шляху, а довкола нього ходило багато людей, які були зайняті та цілком занурені в свої проблеми і клопоти. Узбіччя дороги, яка є переповнена людьми, може бути місцем зустрічі, але воно стало для нього місцем самотності.
На тлі міста Єрихону
Сумний образ ізгоя, особливо на тлі міста Єрихону, красивого і галасливого оазису життя серед пустелі. Власне до Єрихону спершу підійшов народ Ізраїля після довгого походу через пустелю з єгипетської неволі. Це місто стало брамою, якою ізраїльтяни увійшли в обіцяну землю.
Перед вступом туди Мойсей передав ізраїльтянам як дороговказ Боже слово: «Коли ж у тебе буде убогий, хто-небудь… у якомусь твоєму місті на твоїй землі, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, ти не будеш твердий серцем, ані не буде скудною рука твоя супроти брата… Справді, вбогі ніколи не переведуться на землі, тому-то я тобі даю заповідь: щедро розтулюй свою долоню для нужденного і для вбогого у твоїй землі». Маємо перед очима разюче протиріччя між цією постановою Божого Закону та ситуацією, яку описує нам Євангеліє. Коли сліпий кличе Ісуса, люди намагаються його заткнути, так, ніби він позбавлений права говорити. Натовп проявляє не тільки байдужість, але якусь агресію, ба навіть благання сліпого йому заважає.
На шляху до особистої Пасхи
Між тим хтось із натовпу пояснив сліпому, у чому причина присутності такої кількості людей: «Ісус із Назарету проходить мимо». Особливий зміст слову — «проходить», дано у книзі Виходу, коли єгипетською землею проходив Ангел Губитель, який винищив усіх первородних єгиптян, але врятував від загибелі ізраїльтян завдяки знаку крові пасхального ягняти. Це «проходження» звіщало Пасху, початок визволення. Тому, коли Ісус проходить, завжди є звільнення, завжди є спасіння. Сліпому немовби звіщається про його особисту Пасху. Тому з довірою він кілька разів кличе до Ісуса: «Син Давидів», таким чином, визнаючи в ньому Месію, який, за словами пророка Ісаї, мав відкрити очі сліпим.
На відміну від натовпу, цей сліпий дивився очима віри, чистої віри, яка дала його проханню дієву силу. Тож Ісус, щойно почув його, «зупинився і наказав привести його до нього». Таким чином Христос забирає сліпого з узбіччя дороги і ставить його в центр уваги своїх учнів і всього натовпу. Спочатку байдужі люди сповіщають сліпому, який настирливо кричить, добру новину, а тепер Ісус дав усім зрозуміти, що добра новина ставиться того, хто з неї був вигнаний. Віра дала сліпому можливість опинитися серед тих, хто вийшов на шлях, щоб побачити Христа.
Від жебрака до учня — це і наш шлях
Ісус запитує сліпого: «Що ти хочеш, щоб я тобі зробив?». Ці слова Ісуса звучать особливим значенням: Син Божий стоїть перед сліпим, як покірний слуга. Він каже: «Чим я можу тобі послужити?» Бог стає слугою грішної людини. І сліпий називає Ісуса вже не «Сину Давидів», але каже: «Господи», вживає титул, який Церква від початку вживала для найменування Воскреслого Христа. Сліпий просить, щоб міг знову бачити і є почутий. Каже Христос: «Прозри! Віра твоя спасла тебе». Той, хто засвідчив свою віру, закликаючи Ісуса та бажаючи зустрітися з ним будь-якою ціною, отримав не тільки очікуване — зір, але і відкрив своє життя на дар спасіння, бо визнав у Христі Бога.
Завдяки вірі тепер він може бачити і, передовсім відчувати, що Ісус любить його. Тому як тільки сліпий прозрів, «почав прославляти Бога і пішов за Христом», став його учнем. Від жебрака до учня. Це теж наш шлях, бо всі ми є жебраками і потребуємо порятунку. Такими мають бути наші кроки щодня: від жебраків до учнів.
Ми можемо вважати себе видющими, але чи то насправді є так?
Той, що був сліпим, рушає за Ісусом і стає частиною його спільноти. На кого недавно кричали, щоб замовчав, зараз вголос свідчить про Ісуса з Назарету, «і всі люди, які бачили це, віддавали хвалу Богу». Відбувається інше диво: те, що трапилося зі сліпим, зрештою змусило цілий натовп прозріти. Те саме світло просвічує всіх і єднає їх похвалу в єдину молитву. Таким чином Ісус обіймає милосердям всіх, кого зустрічає: кличе їх до себе, збирає, зцілює, просвітлює і створює новий народ, який прославляє чудеса його милосердної любові.
Ми можемо вважати себе видющими, але чи то насправді є так? Скільки є в нашому житті речей та подій, на які не маємо відповіді, які роблять нас безпорадними і самотніми. Хіба це не сліпота, яку не маємо відваги собі визнати? Тому дозвольмо собі крихту відваги признатися перед Богом, що ми жебраки, які потребують прозріння. З довірою відкриймося своїм життям на слово Ісуса, яким він кличе нас до чогось, що ми досі, можливо, вважали безглуздим для особистого комфорту чи успіху. Дозвольмо йому зцілити нас від сліпоти, щоб побачити себе та світ, у якому ми живемо, очима милосердного та щедрого Бога. Бачити та пізнавати Правду, якою вона є; та стати Божим знаряддям, щоб її пізнавали інші, та прославляли Бога, бо в цьому є увесь сенс життя. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
