«Чому ми не молимося». Відеоблог № 6 владики Венедикта Алексійчука

26 лютого 2019

Владика Венедикт Алексійчук, єпарх Чиказький, щовівторка пропонує своїм глядачам роздумати на Таїнством молитви. Ця своєрідна школа молитви продовжується і цей шостий випуск розповідає про причини нашої знеохоти до молитви.

«Чому ми не молимося». Відеоблог № 6 владики Венедикта Алексійчука

«Чому ми, все таки, не молимося? Чому нам так важко молитися? Чому інколи не хочеться молитися? Інколи забуваємо про молитву чи шукаємо різні причини, щоб не молитися?

Коли подивитися на наше життя, то вже від наших дитячих років, від моменту нашого народження, нас виховували жити та давати собі раду у цьому світі. Справді, коли ми народилися, то відразу батьки взялися вчити нас їсти, ходити, розмовляти. Відтак ми пішли до школи, де ми також виховувалися та формувалися як особистості, здобуваючи дуже багато знань. Опісля, ще десь навчалися чи працювали. Тому, ми можемо сказати, що ми є достатньо добре приготовані, щоб давати собі раду у цьому світі. Погляньмо, кожен із нас добре дає собі раду: я на своєму місці, інші — на своїх місцях.

Однак, згадуючи про цей період виховання, формації, навчання, то це відбувалося на нашому тілесному рівні. Тобто, формувалася наша тілесність. Проте, ми ж знаємо, що людина не складається лише з тіла. Людина складається із тіла, душі і духа. Про тілесність ми знаємо багато. Наша душевність — це сфера емоцій, інтелекту, пережиття тих чи інших речей. У свою чергу, наша духовна сфера — це місце, де ми зустрічаємося з Господом, це наш образ і подоба Божа. Коли ми дивимося на наше життя, то саме цю тілесну сферу, матеріальну сферу у нашій особі ми дуже активно розвиваємо. Але коли говорити про душевну сферу, то тут вже по-іншому, — час від часу ми повинні розвинути інтелектуальні здібності, часом маємо більш-менш впорядковані наші емоції. А якщо подивитися на духовну сферу, то дуже часто у ній ми можемо залишитися дітьми. Якщо тілесно ми можемо мати п’ятдесят років, душевно ж на рівні розвитку — п’ятнадцять-двадцять років, то на рівні духовному ми можемо часто мати один-два роки, або залишитися на рівні приготування до Святого Причастя. Часто ми навіть так кажемо про когось «Він — тілесна людина», що значить, що у ньому домінує тілесне буття. Коли ми говоримо, що хтось душевна людина, це значить, що хтось теплий, милий, приємний у стосунках. Коли ж ми говоримо «духовна людина», значить ця духовна сфера у ній розвинута.

Таким чином, коли ми говоримо, що нам важко молитися, то чому так стається? Це тому, що ми звикли жити і функціонувати в нашій тілесній сфері; ми чуємося у ній комфортно, із самого ранку від моменту прокидання ми працюємо та функціонуємо на тілесному рівні, так би мовити, даємо собі раду. Тоді, дуже часто духовна сфера залишається малорозвинутою. Ми не знаємо своєї духовної сфери. Тому, у цій духовній сфері ми не можемо і не вміємо функціонувати. Це те ж саме, як би нас попросили говорити французькою. Якщо я не знаю цієї мови, то й не зможу розмовляти на ній. Тому, коли ми говоримо про духовне життя людина, то вона не може ним жити тоді, коли вона свою духовну особу не розвинула. Саме через те нам важко молитися, адже тут потрібно вживати нашу духовну сферу».