«Час надії і зцілення»: Душпастирське послання єпископів Української Католицької Церкви у США на Різдвяний піст 2025 року

ДУШПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

єпископів Української Католицької Церкви у США

«Розбитих серцем він ізціляє і перев’язує їх рани»

(Пс. 147, 3)

Слава Ісусу Христу!

Улюблені у Христі сестри і брати!

Різдвяний піст, або Пилипівка, що розпочинається 15 листопада, запрошує нас увійти в глибину величного таїнства Різдва Христового — Воплочення. Передвічний Бог, Який тримає всесвіт у Своїй долоні, умалюється, щоб стати вповні людиною — вразливим, беззахисним дитям. Євангелисти вживають виразні й промовисті образи та слова, що відкривають перед нами зраненість світу, у якому народжується Христос: тягар римської окупації, політичні підступи, що призводять до вбивства невинних дітей, вимушена втеча, брак притулку навіть для вагітної жінки, котра ось-ось має народити.

Саме в цей світ, сповнений страждань, входить Бог, щоб дарувати зцілення й спасіння. Народжений в убогій стаєнці, невдовзі ставши вигнанцем в єгипетській землі, Христос ототожнює Себе з людськими ранами, кривдами й зламаністю. Диво Воплочення — це співстраждання Бога з людиною, Його зустріч із людством у глибині їхнього болю й крихкості. Бог стає людиною, щоб людина могла уподібнитися до Бога.

Переживаючи четверту зиму жорстокої агресії, українці, члени нашої Церкви, споглядають глибоку зраненість людства, а часто й досвідчують її у своєму житті. Жахи руйнувань, втрат і болю вимушеного переселення залишають шрами на землі, на тілах воїнів і мирних мешканців, на серцях десятків мільйонів невинних жертв. Ті з нас, хто живе далеко від безпосередньої лінії фронту, несуть власні тягарі — розлуки, втоми, самотності. Ми тримаємо в собі прихований смуток, глибокі рани. І саме в ці рани приходить Христос, приносячи обітницю, що навіть серед страждання може прорости надія, може розпочатися зцілення.

Цього року Мати-Церква кличе нас зосередитися на надії. Ювілейний Рік Надії — останній дар Папи Франциска світові, стривоженому поділами, страхом і війною, — запрошує нас довіряти Божим обіцянкам навіть серед особистих і глобальних потрясінь. Апостол Павло нагадує: «Надія не осоромить» (Рим. 5,5). Надія — не абстрактне поняття. Вона втілюється, воплочується. У Різдві вона стає видимою: Бог входить у наш крихкий світ, приносячи світло, оновлення і спасіння.

Таїнство Воплочення — делікатне й тонке. Його усвідомлення легко загубити серед метушні передріздвяних приготувань. Тому Церква дарує нам Пилипівку, щоб ми могли зупинитися й віднайти дар тиші. Різдвяний піст заохочує нас постити не лише від їжі, але, що особливо важливо сьогодні, — від галасу соціальних мереж, від гонитви за «лайками» й «поширеннями», які крадуть наш внутрішній спокій, від спокуси споживацтва та безкінечного потоку стимулів, що розпорошують нашу увагу. Створюючи простір для тиші, ми відкриваємося на присутність Бога.

Церква кличе нас повернутися до практик, які налаштовують серце на близькість Бога: особистої молитви, уважного слухання Божого Слова, участі в літургійному житті Церкви, мовчазного споглядання. Коли шум світу стихає, ми починаємо чути лагідний голос Бога, Який приходить, щоб «творити все нове» (пор. Одкр. 21,5).

Брати і сестри! Нехай цьогорічна Пилипівка стане для вас дорогою всередину — тихим паломництвом в глибини вашого серця. Нехай вона буде часом віднайдення глибокого миру Божої присутності, порою зцілення, періодом для відновлення того, що зруйноване у вашому житті й у взаєминах з ближніми.

Крокуємо з вами дорогою Пилипівки, тримаємо вас у наших молитвах і уділяємо наше благословення,

У Христі,

† Борис Ґудзяк,

† Павло Хомницький, ЧСВВ,

† Венедикт Алексійчук,

† Богдан Данило,