СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Бог любить нас незмінною і беззастережною любов’ю. Бог чекає нас із відкритими обіймами», — владика Богдан Дзюрах
Можна сказати, що у притчі про блудного сина Боже милосердя неначе тріумфує над Божою справедливістю. Німецький богослов Романо Гвардіні одного разу розповідав, що його в молодому віці дуже бентежили деякі парадокси та нелогічності Євангелія. Чому у Бога милосердя переважає над справедливістю? Де ж тут логіка? Коли він спитав про це старенького священика, той відказав: «Такі речі може робити велика любов — вона не питає про логіку, а просто любить». І справді, головною прикметою справжньої любові є те, що вона не думає про себе саму, а шукає добра для улюбленої особи. Вона не звертає уваги на справедливість, а керується милосердям.
Повернення до Божої любові
Нинішня притча показує безмежну любов, яку Бог має до нас — своїх дітей. Вона пригадує, що можна втратити всі Божі дари внаслідок грішного життя, але ніколи ми не втратимо Божої любові до нас — любові безкорисливої, беззастережної та безумовної. Саме усвідомлення цієї любові дозволило блудному синові не впасти в остаточну розпуку. Він розумів, що наробив помилок, багато втратив, та все ж повернувся додому. Був настільки мудрим, що знав, в якому напрямку потрібно повертатися, аби врятувати своє життя. Він знав, що існує дім, в якому б’ється любляче серце батька. Це був його скарб, який він ще зберіг. Все інше втратив назавжди. І повертався бідним, але мудрішим. Бо знав, щó можна втратити поза домом Отця. Знав, щó то значить мати люблячого батька, і знав, щó то значить пасти чужі свині.
Кожен грішник, який навертається по-справжньому, переживає те саме. Як і блудний син, він відкриває, що можна втратити всі дари, отримані від Бога, але ніколи не можна втратити права на любов, якою Бог нас постійно обдаровує. Ми ніколи не втрачаємо права повернутися до Бога, навіть з найбільшого зіпсуття і моральної нужди. І все це можливе завдяки силі прощаючої та милосердної Божої любові.
Ця Божа прощаюча любов представлена кількома словами, над якими варто застановитися: «І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його». Кілька слів, які виражають усю глибину і зворушливу силу любові Отця: побачив — змилосердився — побіг назустріч — кинувся на шию і поцілував.
Побачив. Бог бачить усі наші вчинки, але передовсім Бог бачить нас, бачить нас як своїх дітей, своїх улюблених дітей. Тому цей Божий погляд є поглядом люблячого батька, який з болем серця бачить, як дитина себе нищить. Божий погляд супроводжує нас завжди. І це є погляд милосердної любові. Погляд, відкрившись на який, ми знайдемо не осуд чи відкинення, а любов та тихий заклик до навернення. Цей погляд колись спонукав до навернення Петра, що тричі відрікся свого Божественного Вчителя. Цей погляд перемінив грошолюбну душу митаря Закхея, як ми це чули позаминулої неділі. Цей погляд виправдав розкаяного митаря, що, не сміючи піднести очі до неба, припав на коліна і покірно бив себе в груди, кажучи: «Боже, милостивий будь мені, грішному!» Христос і нас прагне привести до себе, а Його погляд кличе нас до навернення. Ми знаємо, що діти, зробивши щось погане, бояться подивитись мамі чи татові в очі. Те саме діється і з дорослими. Але нам не треба боятися подивитися Богові в очі, бо Бог дивиться по-доброму, в Божому погляді ми знайдемо співчуття, безмірний біль через наше загублення та заохоту до повернення. Господь ось так звернувся до пророка Єзекиїла, який мав закликати народ до покаяння: «Сину чоловічий, скажи домові Ізраїля: Ви все говорите: Проступки наші і гріхи наші тяжать над нами, і ми через них гинемо. Як нам жити? Скажи їм: Клянусь, як ото живу я — слово Господа Бога, — я не бажаю смерти грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїлів?» (Єз. 33, 10–11).
Змилосердився. Отець глибоко зворушений. Він побачив сина, коли той був іще далеко. Це означає, що Отець постійно виглядав його, очікував, надіявся на зустріч. Як мило є повертатися додому, особливо тоді, коли знаєш, що там тебе чекає любляча особа.
Побіг назустріч. Бог, коли бачить, що ми вирушаємо до Нього, сам перший вибігає нам назустріч зі своєю благодаттю. Він робить так, щоб ми не чулися впокореними визнанням своїх провин, а радше, щоб мали відвагу сказати слово правди та визволення. Що більше, саме наше рішення «встати і піти до батька» вже було наслідком невидимої присутності Бога, який кликав, пробуджував з летаргічного гріховного стану і давав охоту й бажання встати і піти.
Кинувся на шию і поцілував. Тут виявляється вся ніжність Божої любові. Ніжність — це любов, виражена більше жестами, ніж словами. На відомій картині Рембрандта «Повернення блудного сина» видніються дві руки, що спочивають на раменах сина, який повернувся. Цікаво те, що ці дві руки є різними — одна рука, широка і масивна, — рука чоловіка, а друга, тендітна та ніжна, — рука жінки. Цим художник дуже вдало явив суть Божої прощаючої любові. Бог приймає грішника з ніжністю жінки-матері і запевняє йому безпеку та захорону як мужній і люблячий отець.
Можна сказати, що у притчі про блудного сина Боже милосердя неначе тріумфує над Божою справедливістю. Німецький богослов Романо Гвардіні одного разу розповідав, що його в молодому віці дуже бентежили деякі парадокси та нелогічності Євангелія. Чому у Бога милосердя переважає над справедливістю? Де ж тут логіка? Коли він спитав про це старенького священика, той відказав: «Такі речі може робити велика любов — вона не питає про логіку, а просто любить». І справді, головною прикметою справжньої любові є те, що вона не думає про себе саму, а шукає добра для улюбленої особи. Вона не звертає уваги на справедливість, а керується милосердям.
Саме таку любов описує нинішня притча, яку зі зворушенням читали і слухали люди всіх часів, а особливо ті, що перебували здалека від Бога. Так переживав її відомий письменник Федір Достоєвський, котрий у молодому віці ходив далеко від Бога, але потім став глибоко віруючою людиною. Ось як дочка Достоєвського описує останні хвилини його життя: «Мій батько попросив покликати священика, висповідався і прийняв св. Причастя. Потім закликав усіх нас до кімнати і, взявши наші малі руки у свої долоні, попросив маму прочитати притчу про блудного сина. Вислухав її із закритими очима та в глибокій задумі. Потім звернувся до нас слабким голосом: „Діти, ніколи не забувайте того, що ви щойно почули. Майте беззастережну довіру до Бога і ніколи не сумнівайтеся в Його прощенні. Я дуже люблю вас, але моя любов є нічим у порівнянні з цією безмірною любов’ю, що її має Бог до тих, кого сотворив. Якщо на нещастя трапиться вам зробити в житті щось погане, ніколи не втрачайте до Нього довіри. Ви — Його діти. Просіть у Нього прощення, а Він радітиме вашим жалем так, як колись тішився з повернення блудного сина“. Потім поцілував нас і поблагословив. Ми з плачем покинули кімнату вмираючого».
Дорогі у Христі, і ми ніколи не забуваймо того, що сьогодні чули в Божому Слові. Бог любить нас незмінною і беззастережною любов’ю. Бог чекає нас із відкритими обіймами. Наближається час Великого посту, коли ми будемо осмислювати всі випадки нашого відходу від Бога. Нехай тоді згадка про милосердну і прощаючу Божу любов додасть нам довіри до Бога та скерує нас на дорогу справжнього навернення. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ
(За матеріалами книги владики Богдана Дзюраха «Трапеза милосердя», ст. 29–32)
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
