СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Багатство, яке спрямоване тільки на себе, є зубожінням у Бозі», — владика Ярослав Приріз
«У сьогоднішній притчі Господь звертає нашу увагу на поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, але те, як він впорядковує своє життя, розподіляє блага та будує плани на майбутнє, демонструє, що він жив так, ніби Бога не має». Про це роздумував преосвященний владика Ярослав Приріз, єпарх Самбірсько-Дрогобицький, у XXVI Неділю по Зісланні Святого Духа.
«Не від надміру того, що хто має, залежить його життя»
(Лк. 12, 16)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
У сьогоднішньому євангельському читанні знаходимо слова, які промовив Господь наш Ісус Христос у відповідь на прохання когось з народу напоумити його брата, щоб той поділився спадщиною. У Старому Завіті містяться закони про спадщину (пор. Числа 27, 1–11; 36, 1–12; Втор. 21, 15–17) й учителі Закону мали б їх знати. З огляду на це, якийсь чоловік попросив Ісуса, щоб той, знаючи Писання/Закон, переконав його брата, поділитися з ним частиною майна. Ісус відповідає, що Він не є суддею над ними, але додає, що не від надміру того, що хто має, залежить його життя. Христос таким чином говорить, що Він не прийшов дати готові присуди, які й так не вирішують суті проблем людини у ставленні до матеріальних благ. Господь пропонує поглянути глибше, щоб побачити корінь проблеми та розповідає притчу, яку ми називаємо «Про нерозумного багача», щоб показати і нам, на які небезпеки наражається той, хто покладає свою надію на багатство.
Багатство людини як знак Божого благословення
Ця притча представляє нам багатого чоловіка, який на перший погляд мислить стратегічно, дбає про свій завтрашній день, хоче забезпечити своє майбутнє, будує плани на життя, за що люди називають його успішним. Але в очах Господніх він виглядає не успішним, а безумним. Така оцінка Господа викликає здивування і запитання у людей, що злого він зробив, адже він зібрав багатий урожай.
У Старому Завіті багатство було своєрідним знаком Божого благословення. Бог привів Ізраїля у землю, що йому не належала, дав йому все необхідне для життя: виноградники, оливкові сади та інше (пор. Втор 6, 10–13). Ці всі дари мали б дати зрозуміти, що все, що має людина — вона має як дарунок, тому необхідно цим ділитися, щоб дар залишався даром.
Тому про яку б ділянку нашого життя у ширшому значенні не йшлося, все, що ми маємо, є Божим даром, навіть, якщо те чи інше благо ми здобули власною працею. Наслідуючи Ісуса, апостол Павло нагадує нам, що отримуємо життя не власними зусиллями: «Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (пор. Еф. 2, 8).
Неприйняття дару Божого
І те, що багатому чоловікові вродила земля — це був Божий дар. Однак він не усвідомлював цього. Не відчував потреби Богові подякувати, не відчував потреби, можливо, з кимось поділитися зі свого надлишку. Він тільки бажає використати все це для себе. Крім того він, отримавши щедрий урожай, все приписує собі, кажучи: що мені робити, мій урожай, мої стодоли, мій достаток, тощо.
Часто в душі людини виникає питання про власну долю: «Що буде зі мною в майбутньому». При цьому існує ризик того, що неправильні відповіді можуть призвести до фаталізму і розпачу чи гордині і сліпої впевненості в собі. «Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе», — застерігає Господь (пор. Лк. 12, 20). Саме тут розкривається Боже Провидіння. Ісус сюди вносить правдиве світло, бо, ведучи в Нагірній проповіді мовупро Боже Провидіння, закінчує її закликом: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6, 33).
Однак багатій чоловік, прив’язаний до свого безмірного багатства, впевнений, що йому вдасться запанувати також і над смертю, подібно до того, як він підпорядкував собі все і всіх завдяки грошам. Втім, якою б великою не була сума, яку він готовий віддати, його кінцева доля неминуча. Бо, як і всі люди, багаті або бідні, кожен опиниться в могилі, де знаходяться і вельможі, та залишить на землі возлюблене золото і блага, які він обожнював і яким поклонявся як ідолам. Ісус задає слухачам тривожне питання: «Що може людина дати взамін за власну душу» (Мт. 16, 26). Жодний обмін не є можливий, тому що життя є даром Божим, а «в Його руці душа всього живого, і дихання кожного людського тіла» (пор. Йов. 12, 10).
В’язень матеріальних благ
У сьогоднішній притчі Господь звертає нашу увагу на поведінку людини, яка не відчуває і не визнає Божого батьківства та благословення. Багач може протестувати, що ціле життя вірив у Бога, але те, як він впорядковує своє життя, розподіляє блага та будує плани на майбутнє, демонструє, що він жив так, ніби Бога не має. У притчі багач розмовляє сам зі собою, тут немає діалогу, бо діалог потребує двох і більше осіб. Багач, зазвичай, хоче мати все більше і більше, і таким чином скеровує все своє життя у напрямку пожадання. Ідучи цією дорогою, він відокремлюється і, чим раз сильніше віддаляючись від Бога, потрапляє у клітку самотності. Багатство, яке спрямоване тільки на себе, є зубожінням у Бозі.
Таким чином Ісус Христос у притчі представляє нам людину, горизонти мислення якої обмежуються виключно до матеріального світу. Він називає її немудрою, бо вона є в’язнем матеріальних благ. Причиною такого ув’язнення матеріальним світом є втрата основної мети життя — бути з Богом. Метою життя нерозумного багача стало власне задоволення, джерелом якого він вважав матеріальний достаток, щедрий урожай. Але людина — створена на образ і подобу Бога, тому найвища її мета — прийти до Бога, спілкуватись з Ним, увійти у життя вічне. Однак часто вона не прагне цієї високої мети, обмежує себе матеріальними речами, які є тільки замінником, дешевою приманою прагнення людського серця і справжнього блага.
Довіра до Бога навіть у найважчі моменти життя
Ми покликані співпрацювати з Богом, маючи велику довіру до Нього. Ісус навчає нас просити у Отця Небесного хліба насущного (пор. Мт. 6, 11). Якщо ми приймемо його з вдячністю, то пам’ятатимемо і про те, що ми не маємо нічого у власності і що ми повинні бути готові все пожертвувати: «Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся» (Лк. 6, 30). Впевненість у тому, що Бог любить нас, допомагає нам також у найважчі моменти довіряти Його батьківському Провидінню. Про це Святе Письмо дає нам наочний приклад повної довіри до Бога, коли розповідає про Авраама, який вирішив принести в жертву сина Ісаака. Справді, Бог не бажав смерті сина, але віри батька. І Авраам засвідчує її у всій повноті, тому що на питання Ісаака, де знаходиться ягня для цілопалення, він відповідає, що «Бог подбає собі» (пор. Бут. 22, 8). Відразу після цього він досвідчує благодать Божого Провидіння, яке рятує хлопчика і нагороджує його віру даруючи благословення.
Таким чином, нам слід розуміти Священне Писання у світлі всього Божого Об’явлення, яке досягає своєї повноти у Христі Господі. Він вчить нас виявляти Богові безмежну довіру навіть у найважчі моменти. Прибитий до хреста Ісус повністю віддав себе Отцю: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23, 46). Тут Господь дає нам найдосконаліший приклад постави, яку праведний Йов коротко виразив у відомих словах: «Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне!» (пор. Йов. 1, 21). Не раз те, що, за людськими мірками, є нещастям в наших очах, може бути великим планом безмежної любові, якою Бог піклується про наше спасіння.
Не забувати про Бога у бідності та зубожінні
Для нас в Україні сьогодні більше актуальна проблема не багатства, а бідність, зубожіння народу. Але й у цій ситуації, якщо забудемо про Бога, ближнього, закриємося в собі, будемо вести діалог лише зі собою, як цей багач, то є ризик впасти в іншу, ніж самовпевнений багач, крайність — відчай. Ісус через сьогоднішню притчу, закликає нас до розсудливості та мудрого підходу, до великого дару життя. Якщо намагаємося все вирішувати власними силами, особистими планами, не покладаючи надії на Бога, то повторюємо помилку нерозумного багача.
Тому Церква, як мати і наставниця, кличе нас сьогодні устами свого пророка Ісаї «кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата свого не ховатись» (пор. Іс. 58, 6–7). Тож закликаю Вас братів і сестер у вірі активно долучатися до ініціативи «Нагодуй убогого!», яка надалі діятиме у нашій єпархії при наших парафіяльних спільнотах і церковних організаціях на постійній основі. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
у XXVI Неділю по Зісланні Святого Духа
катедральний собор Пресвятої Трійці,
м. Дрогобич
