Чернівецька єпархія

Чернівецька єпархія належить до Івано-Франківської Митрополії УГКЦ та охоплює терени Чернівецької області. Загальна площа становить 8 099 км², а кількість населення — 909 893 особи, згідно із статистичними даними за 2015 рік. Кількість населених пунктів сягає 417 адміністративних одиниць. Осідком єпархіального єпископа є місто Чернівці. Межує Чернівецька єпархія із наступними церковними структурами: Коломийська єпархія — на заході, Бучацька єпархія — на північному заході, Кам’янець-Подільська єпархія — на півночі та Київська архиєпархія — на північному сході. Окрім цього, на південному заході Чернівецька єпархія межує із Марамурешською єпархією (Румунія), Архиєпархією Фаґараша та Альба-Юлії (Румунія) та Єдинецькою єпархією Молдавської Митрополії Російської Православної Церкви — на півдні.

Поділ на протопресвітерства

Чернівецька єпархія складається із двох деканатів:

Чернівецького (9 парафіяльних громад);
Вижницького (8 парафіяльних громад).

Духовенство

Названі деканати об’єднують 17 парафій, на яких здійснюють душпастирське служіння 13 священиків. Окрім цього, владика Йосафат Мощич стверджує: «На даний час вдалося сформувати і зробити основні призначення отців до праці в єпископській курії, а тепер приготовляємо приміщення, меблі і офісну техніку і очікуємо, що Блаженніший освятить нам також єпархіальне управління. Крім того, варто зазначити, в Чернівцях ми вже започаткували єпархіальний Карітас».

Правлячий Архиєрей

Правлячим архиєреєм Чернівецької єпархії від 12 вересня 2017 року є владика Йосафат Мощич.

Катедральний храм

Катедральним храмом Чернівецької єпархії є собор Успення Пресвятої Богородиці (вулиця Руська, 28, м. Чернівці).

Культурні пам’ятки

До культурних пам’яток регіону, на який простягається Чернівецька єпархія, можна віднести: архітектурний ансамбль резиденції Митрополитів Буковини і Далмації (сьогодні — Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) із 1863–1878 рр. у м. Чернівці, Миколаївська церква із 1607 року у м. Чернівці, Успенська церква із 1783 року у м. Чернівці, Спиридонівська церква із 1715 року у м. Чернівці, вірменська церква свв. апп. Петра і Павла із 1875 року у м. Чернівці, церква Йоана Сучавського із 1792 року у с. Виженка (Вижницький район, Чернівецька область), церква Різдва Пресвятої Богородиці із 1646 року у с. Байраки (Герцаївський район, Чернівецька область), Благовіщенська церква із 1772 року у с. Круп’янське (Герцаївський район, Чернівецька область), Хрестовоздвиженська церква із 1561 року у с. Підвальне (Герцаївський район, Чернівецька область), Михайлівська церква із 1663 року у с. Петрашівка (Герцаївський район, Чернівецька область), Миколаївська церква із 1618 року у с. Поляна (Глибоцький район, Чернівецька область), Успенська церква із 1794 року у с. Веренчанка (Заставнівський район, Чернівецька область), Миколаївська церква із 1786 року у с. Берегомет (Кіцманський район, Чернівецька область), Вознесенська церква із 1453–1455 рр. у смт. Лужани (Кіцманський район, Чернівецька область), Успенська церква із 1778 року у с. Валява (Кіцманський район, Чернівецька область), Іллінська церква із 1560 року у с. Топорівці (Новоселицький район, Чернівецька область), Іллінська церква із 1898 року у с. Шепіт (Путильський район, Чернівецька область), Василівська церква із 1877 року у с. Конятин (Путильський район, Чернівецька область), Успенська церква із 1846 року у с. Розтоки (Путильський район, Чернівецька область) та інші.

Відпустові місця та чудотворні ікони

Говорячи про відпустові місця та чудотворні ікони цієї єпархії, неможливо оминути увагою Чудотворну ікону Матері Божої Чернівецької «Надія Безнадійним», що знаходиться у першому греко-католицького храмі на Буковині, а сьогодні — катедальному соборі Успіння Пресвятої Богородиці, що у м. Чернівці. Владика Йосафат Мощич, єпарх Чернівецький каже: «Спочатку я потурбувався про те, щоб надати чудотворній іконі Матері Божої „Надія безнадійних“ в Чернівцях особливий статус від Папи. Ми відразу почали нічні чування, які відбуваються кожної третьої суботи місяця, тобто почали розвивати душпастирство, але біля цієї ікони. Згодом, у березні ми написали листа до Рима, а в червні отримали відповідь про те, що Понтифік надає нашій іконі повний відпуст на 7 років на всі Богородичні свята та кожну третю суботу місяця (нічні чування). Окрім цього, ми прагнемо повернути цю ікону на автентичне місце — на бічний престол, який починаємо реставровувати. Таким чином ми хочемо відкрити ікону для міста. Плануємо це зробити до 18 листопада, тобто до першої річниці проголошення єпархії та інтронізації».

Покровитель єпархії

Покровителем Чернівецької єпархії, відповідно до їхнього герба та історії першої греко-католицької громади на цих землях, є св. ап. Юда Тадей.

З історії єпархії

З декрету про створення Чернівецької єпархії УГКЦ

За часів Київської Русі терени Буковини належали до Галицької єпархії (а з 1303 року — до Галицької митрополії) та активно християнізувалися за слов’янсько-візантійським обрядом. До монголо-татарської навали місцеві парафії територіально входили до складу Галицького Пониззя, а пізніше — до історичного регіону Карпато-Дністровського межиріччя під назвою «Русо-Влахія» («Молдо-Славія»). Спочатку ці землі канонічно підлягали галицьким владикам, однак у другій половині XIV століття, після розпаду Галицько-Волинського князівства, вони стали територіальним ядром новоутвореної Молдавської держави й основою фундованої наприкінці 1380-х років Молдавської Церкви (у 1401 році отримала статус митрополії), перших ієрархів якої хіротонізував галицький митрополит Антоній. Про тісну інституційну, культурну та еклезіальну пов’язаність Буковини з Київською митрополією свідчить номінація в середині XV століття галицьким митрополитом Йоакима, колишнього глави Молдавської Церкви (з 1447 року) ісповідника Флорентійської унії.

Перші організовані громади вірних греко-католиків на Буковині з’явилися наприкінці XVIII століття, після входження краю в 1774 році до складу монархії Габсбургів та появою тут значного числа переселенців із Галичини і Семигорода. Австрійський уряд ще в 1780 році дозволив католикам східного обряду створити окремі парафії й звести свої храми, однак лише в 1812 році у Чернівцях була офіційно заснована перша на Буковині греко-католицька парафія. У 1814 році Буковина дістає іменованого декана Чернівецького о. Теодора Лаврецького. Спершу богослужіння відбувалися у місцевому латинському храмі, а 1821 року завдяки ктиторству місцевого греко-католика Тадея Туркула було освячено парафіяльну церкву Святих Петра і Павла Апостолів (1937 року їй надано титул Успіння Пресвятої Богородиці). За даними Шематизму Львівської греко-католицької архиєпархії 1832 року, у той час на Буковині проживало 9 тис. 955 католиків східного обряду. Із середини XIX століття і до початку Першої світової війни їх число зросло майже втричі, з понад 9 тис. вірних до понад 26 тисяч.

Для організаційного об’єднання греко-католицьких спільнот і забезпечення душпастирської опіки над ними в середині XIX століття було утворено Чернівецький (16 парафій), а невдовзі (1894) й Сучавський (8 парафій) деканати у складі спочатку Львівської архиєпархії, а від 1885 року — Станиславівської єпархії Галицької греко-католицької митрополії. У 1880 році відбулася канонічна візитація унійних парафій Буковини галицьким митрополитом Йосифом Сембратовичем, що скріпила духовний та інституційний зв’язок місцевих греко-католиків з катедральним центром у Львові. Один із наступних пастирських візитів на Буковину здійснив у 1900 році станиславівський єпископ Андрей Шептицький, який із буковинськими мирянами також відбув паломництво до Риму. Під час зустрічі в Чернівцях з православним митрополитом Аркадієм Чуперковичем у 1900 році владика Шептицький закликав до міжконфесійного діалогу в краї та міжнаціональної злагоди між українцями, румунами й іншими народами.

Під час перебування Буковини у складі Румунії (1918–1940) місцеві громади греко-католиків спочатку були підпорядковані світською адміністрацією Семигородській митрополії в Блажі (1923) як окрема Апостольська адміністратура з осідком у місті Серет. А в 1930 році понад 20 греко-католицьких парафій краю приєднали до Марамороської митрополії з центром у Байя-Маре. На час входження Буковини до Радянського Союзу (1940) тут проживало близько 30 тис. вірних греко-католиків. У 1946 році комуністична влада заборонила греко-католицькі богослужіння на території Чернівецької області, а всі церкви було закрито або ж передано Православній Церкві Московського патріархату.

З падінням тоталітарного режиму і проголошенням незалежності України діяльність Греко-Католицької Церкви на Буковині було відновлено. На початку 1990 року колишній в’язень сумління, єпископ Павло Василик, відправив у Чернівцях першу після Львівського псевдособору публічну греко-католицьку Літургію, а в жовтні наступного року свій пастирський візит до міста здійснив Глава Церкви — кардинал Мирослав Іван Любачівський. Організаційно греко-католицькі громади на території Чернівецької області ввійшли до складу спочатку Івано-Франківської (1990), а згодом Коломийсько-Чернівецької (1993) єпархії УГКЦ. Першим єпископом Коломийсько-Чернівецької єпархії було іменовано владику Павла Василика.

Динамічний розвиток у регіоні структур Української Греко-Католицької Церкви, який відбувався також завдяки старанням і невтомній пастирській праці світлої пам’яті владики Миколи Сімкайла, уможливив створення у 2006 році Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії у складі Вижницького і Чернівецького деканатів. Храм Успіння Пресвятої Богородиці в Чернівцях набув статусу прокатедрального собору єпархії. А 13 грудня 2011 року, у день Святого Андрія Первозванного, у катедральному соборі Воскресіння Христового міста Івано-Франківська проголошено заснування Івано-Франківської митрополії УГКЦ. Івано-Франківську єпархію було піднесено до гідності архиєпархії, а Коломийсько-Чернівецька єпархії увійшла до складу нової митрополії.

Як показав досвід пастирського служіння на теренах Чернівецької області, для кращої духовної опіки вірних і розвитку тривких основ для оновленого життя повіреної пастви та з огляду на нові обставини, необхідно було створити нову єпархію. Взявши до уваги поради Митрополита Івано-Франківської митрополії Володимира Війтишина та Єпархіального єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Василя Івасюка, а особливо зваживши на пастирські потреби і спасіння боголюбивого люду, Глава УГКЦ Блаженніший Патріарх Святослав Шевчук отримав від Синоду Єпископів УГКЦ, що відбувся у Львові-Брюховичах 4–11 вересня 2016 року, згоду на створення нової — Чернівецької єпархії. 12 вересня 2017 року це рішення поблагословив Святіший Отець Франциск, Папа Римський. Першим Правлячим єпископом новоствореної єпархії УГКЦ іменовано єпископа Йосафата Мощича. Інтронізація правлячого архиєрея кир Йосафата відбулась 18 листопада 2017 року Божого.

Герб Чернівецької єпархіїСимволіка та значення герба Чернівецької єпархії

В центрі герба щит. За формою Іспа (іспанський) — одна з дев’яти основних форм щитів, що використовуються в геральдиці. Щит прямокутної форми, з півколом у нижній частині. Українська геральдика традиційно використовує іспанський щит, як основу гербів, тоді як в російській традиції панує французький.

Щит на гербі утворений з трьох частин (триєдиний). У верхній частині на традиційному для ікон золотому фоні — Чудотворна ікона Матері Божої Чернівецької.

Справа — в зеленому полі щита — золотий трираменний хрест, який височіє над Карпатами і над містом, що розкинулося на пагорбах долини річки Прут.

Зліва — в червоному полі щита — символіка Чернівців: біла (срібна) мурована міська брама з восьми цеглинами над нею та золотий тризуб на вході до українського міста. Над брамою золотий (жовтий) буковий горішок, що символізує Буковину. Буковий горішок є також складовим елементом герба Чернівецької області.

Щит традиційно на малиновій мантії (кольору Христового страждання — хітону). Із середини мантія традиційно вказує на Царське священство — монарше хутро горностая. У світських гербах мантія спадає з корони, а в єпархіальних гербах із єпископської митри, що символізує законну владу єпарха.

На митрі герба Чернівецької єпархії — три овальні ікони. По центру Сам Господь, по лівиці святий Юда Тадей — покровитель першої греко-католицької спільноти в Чернівцях. По лівиці ікона святого апостола Андрія Первозванного.

На девізній золотій (жовтій) стрічці напис: «Боже, нам єдність подай». Крилате гасло — це клич до християнської спільноти про єдність. Це біблійний клич «Щоб усі були одно» (Йо 17:18–26). Це голос доброго пастиря, який приходить зібрати буковинську кошару розкиданих овець в єдину церковну паству Чернівецької єпархії.

Герб розробив Орест Іва́нович Кривору́чко — український художник (живопис, графіка, художня фотографія). Заслужений художник України (2005). 2015 р. — обласна мистецька премія імені Одарки Киселиці (графіка) 2016 р. — Ювілейна медаль 25 років Незалежності України (відзнака президента України) 2016 р. — Міжнародна літературно — мистецька премія імені Ольги Кобилянської (живопис, графіка). Лауреат «Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича», Лауреат десяти міжнародних конкурсів екслібриса. Автор герба міста Чернівці та автор герба Чернівецької області.

З історії катедрального собору

Парафія собору Успення Пресвятої Богородиці Чернівців має свою давню історію, їй понад два столітті. Ще в 80-х роках 18 століття, були зроблені перші кроки до організування в Чернівцях Української греко-католицької парафії. На жаль, в ті часи, цю справу розпочати так і не вдалося. Проте, важливі зміни таки сталися в 1811–1814 роках, коли на Буковині розпочались перші регулярні богослужіння. Обслуговували першу спільноту священики Студницький, В. Терлецький, Г. Дубовіцький, С. Лижогубський. Саме ці душпастирі зробили не тільки чимало для того, щоб повернути людей до духовних джерел, але й подбали про дух національного відродження українців Буковини.

Першого жовтня 1914 року парохом і деканом для Чернівецької губернії було призначено отця Теодора Лаврецького, який підпорядковувався Митрополиту Львова. Тут варто пригадати, що декану Т. Лаврецькому також підпорядковувались громади Садгора, Заставна, Погорилівки, Великий Кучурів, Серет, Глибока.

Перші греко-католицькі священики у нашому місті відправляли службу Божу в римо-католицькому костелі при вівтарі Успення Пресвятої Богородиці. Існувала домовленість між двома конфесіями про те, що русини (українці) користуються храмом вранці до восьмої години, а відтак відправлятимуть римо-католики. З часом, громада католиків візантійського обряду Чернівців збільшилась і такий розподіл часу вже не підходив. У 1820 році наш городянин Тадей Туркул подарував невеличку земельну ділянку та пожертвував власні кошти на будівництво нової церкви для греко—католиків міста Чернівці.

31 травня 1820 року було освячено наріжний камінь фундаменту майбутньої церкви. І вже 10 червня 1821 року в Неділю Зіслання Святого Духа, новозбудована церква отримала благословення. Першу назву церква отримала на честь святих Петра і Павла. У зв’язку з цією великою подією, наступного дня буковинські українці здійснили процесійний хід — перенесення осідку від латинського костелу до новозбудованої церкви. В святочній ході також взяли участь римо-католики, вони щиро вітали братів по вірі з новобудовою.

Теодор Лаврецький був парохом до 1835 року, а потім 46 років душпастирював отець Теодор Максимович. Під опікою отця Теодора ведеться розбудова церковного господарства. У Відні замовляють іконостас та два бічні вівтарі. Італійські майстри-різьбярі доклали багато таланту та фантазії, щоб виготовити не тільки духовну пам’ятку, але й пам’ятку майбутнім поколінням. Іконостас Успенського храму і сьогодні залишається однією з кращих духовних прикрас нашого краю. У розписі ікон іконостасу та вівтаря, брав участь відомий польський іконописець Адам Отеховський (сьогодні можна побачити його автограф на іконі Ісуса Христа). Іконостас та два вівтарі були розмальовані в 1840 році. Не збереглася до сьогодні історія походження Чудотворної ікони храму, однак відомо про замовлення копій ікони у Краківській друкарні 1879 року. На копіях ікони був надпис про те, що зроблена копія Чудотворної ікони, оригінал зберігається в храмі Русько-католицькому (греко-католицькому) в Чернівцях. Також на друкованих копіях вказується, що вони призначені для жертводавців на будівництво храму в Чернівцях. За фундаторів обіцялася в храмі довічна молитва.

У 1880 році на канонічну візитацію до Чернівців приїжджає митрополит Йосиф Сембратович. При церкві засновується перше Братство святого апостола Юди Тадея. В той час, коли деканом був Юліан Сембратович, Товариство святого Юди Тадея розгорнуло свою діяльність також і в культурно-просвітницьких справах, чим високо піднесло авторитет української Церкви. В 1885 році буковинську родину греко-католиків очолив Келестин Костецький. На той час парафія вже належала до станіславівського Єпископа.

Приємно пригадати, що в тому часі до української громади Успенського храму належали відомі культурно-політичні діячі — професор Чернівецького університету Ігнатій Онишкевич, Степан Смаль-Стоцький, Омелян Калужницький, І. Темінський. А. Шанковський, С. Виницький, І. Окупевський, також видатні буковинські письменники — Юрій Федькович та Ольга Кобилянська. Важливим явищем у духовному житті церкви стало заснування при церкві першого жіночого товариства Буковини «Мироносиці».

У 1900 році, вперше як єпископ Станіславівський до Чернівців прибув Андрей Шептицький. В тому часі митрополит Андрей відвідав всі парафії Буковини — Садгору, Вашківці, Кіцмань, Заставну, Путилу, Вижницю, Сторожинець та інші менші громади. Шептицький проповідував, навчав, зустрічався з молоддю, оглядав школи та культурні українські товариства, підносив авторитет греко-католицьких парафій, відстоював справи громад та українців перед місцевою владою. Ці візити митрополита Андрея Шептицького залишили добрий плід в нашому краю.

У 1918 році Буковину насильно приєднують до Румунії. В 1923 році громада та парох були підпорядковані Блажі-Семигородській митрополії. До 1930 року громада УГКЦ Буковини існувала як окрема апостольська адміністратура на чолі з прелатом Климентієм Злепком, який мав свій осідок у Сереті. У 1930 році на підставі нового конкордату було створено Мармароську єпархію з центром у Бая-Маре. До цієї митрополії передано також понад 20 громад УГКЦ Буковини. На той час на Буковині проживали 18 тисяч українських греко-католиків. Вже в скорому часі виявилось, що новозбудована церква замала для вірян. Відомий в краю архітектор Володимир Залозецький розробив проект розбудови (добудови) новішої частини храму. Мало хто нині здогадується, стоячи на молитві в храмі, що стоїть або в старій церкві, або в храмі, який збудували пізніше. До речі, архітектор Володимир Залозецький виріс неподалік храму — на вулиці Руській, в родині відомого українського громадського діяча. Серед інших відомих жителів вулиці — письменниця Ірина Вільде. В її книзі «Неповнолітні діти» описано вид з рідного балкону на Руську церкву, прихожанкою котрої вона була.

До 1937 року у храмі урочисто святкують празник апостола Юди Тадея. Цей святий був патроном фундатора старої церкви Тадея Туркула. Принагідно в цій хвилі потрібно пригадати, що українець Тадей Туркул — буковинський боярин. Протягом століть боярський рід Туркулів належав до т. зв. руської партії бояр Молдавського князівства, які виступали проти підпорядкування цієї землі Османській імперії. 1570 року один з Туркулів займав посаду Хотинського паркалаба, одну з найвищих у Молдавському князівстві. У 17 столітті Туркули брали участь у війнах на боці антитурецької коаліції. В Галичині цей рід оселився в 1670 році, отримавши нобілітацію польської корони, герб «Остоя». Це був час, коли з наказу Яна ІІІ Собеського відновлено козацькі полки, і Костянтину Туркулу довелося протягом якогось часу стояти на чолі козацького війська.

Його нащадок Тадей був одним з найбагатших людей Буковини, в родині були славні традиції благодійництва. Оскільки Туркули щедро давали жертви монастирям в Сучаві, Путні, Вижницькому скиту, то й нащадок Тадей на храми гроші не шкодував. Тадей Туркул володів селами Погорилівці, Глибока, Петрівці на Сереті, Буденець, Опаєць, Кошцюя, Путила, Боянчук.

Вінцем життя боярина став його заповіт, укладений 11 березня 1813 року в Глибоці за два тижні до смерті Туркула. Все своє майно, в тому числі й чернівецьку корчму, він заповів греко-католицькій парохіяльній громаді з тим, щоб вона мала за що побудувати собі церкву — перший на Буковині греко-католицький храм. Величезну на той час суму в 4000 флоринів за заповітом отримав також заклад для бідних. Ще частина коштів пішла на побудову дерев’яного храму греко-католицької парохії в Глибоці.

Тому з вдячності до Тадея Туркула та його жертовності, храм в Чернівцях протягом кількох десятиліть (як вище вже зазначалось до 1937 р.) носив ім’я святого Тадея, цим же іменем називалося і церковне братство, засноване 1834 року — перша українська громадська організація на Буковині. Стара частина церкви (передня частина сучасного храму) має гостромодний вигляд: адже у 1821-році, коли завершили її побудову, та кілька років до того, в світі царював в архітектурі стиль ампір. І лише після добудови храму архітектура святині набирає відбиток українського бароко. У 1937 році храм отримує назву Успіння Пресвятої Богородиці.

В 1940 році кількість греко-католиків Буковини зросло й налічувало вже 28 тисяч.

З приходом більшовицької влади на Буковину церква зазнала нечуваного гоніння та переслідування. Вже у 1946 році на Буковині було заборонено богослужіння в українських греко-католицьких церквах. Священики та громада були змушені йти в підпілля. Собор Успення Пресвятої Богородиці забрали в підпорядкування Православної Церкви Московського Патріархату. Частина вірних УГКЦ перейшли до римо-католицького костелу, а частина до сусідньої православної Миколаївської церкви. Довгий час вірні УГКЦ збирались у підпіллі, богослужіння відправляв священик Кость Демитро, декан Стефко. А в соборі Успення Пресвятої Богородиці таки зорганізувалась двадцятка вірних УГКЦ та громада, але вона була невелика, і тому, навіть не в змозі була платити податки. У 1961 році Собор було закрито на замок. Згодом, безбожники у святині організували промисловий склад. При закритті вірні УГКЦ та церковний комітет перенесли церковний іконостас, що був прикрасою всієї Буковини та вівтар Пресвятої Діви й вівтар Ісуса Христа до церкви святого Миколая, що поруч на вулиці Руській (чи міг хтось собі тоді подумати, що іконостас та вівтарі будуть знову через 30 років повернені на своє історичне місце?).

Лише вкінці 80-х років ХХ століття розпочалась реабілітація УГКЦ та її вірних в Україні. У вересні 1989 року рух за легалізацію Української Греко-Католицької Церкви на Буковині набрав організованих форм. Ініціативний комітет, який до того часу збирався в помешканні пані Мирослави Мельничук, у листопаді 1989 року отримав від міської ради дозвіл на проведення Богослужіння перед зачиненими дверима рідної церкви.

8 січня 1990 року чернівецькі греко-католики провели першу легальну відправу біля дверей собору Успення Пресвятої Богородиці. Першим, хто провів богослужіння був отець Микола Сімкайло з Івано-Франківська. Згодом зорганізувалось і братство громади. Вістка про молільників під «уніатським храмом» швидко рознеслася містом. Під двері храму йшли старші люди із слізьми на очах, це вони колись дітьми із своїми родичами ходили до батьківського храму. Повернулись українці греко-католики до своєї святині. У богослужіннях під дверима храму були священики Микола Сімкайло, Тарас Сеньків, диякон Віктор Фролов. Завдяки організованим діям громади та при допомозі демократичних сил Буковини собор офіційно було відчинено 6 жовтня 1991 року. Впродовж перших трьох років організації церковного життя громади до Чернівців були направленні найкращі проповідники для духовної опіки вірних, а саме отець Іван Качанюк, отець Тарас Сеньків, а його наступником був призначений ректор підпільної семінарії УГКЦ отець Михайло Косило.

В 1990-их Чернівецька громада УГКЦ входила до складу Івано-Франківські єпархії УГКЦ. Знівечений храм ще довго показував молільникам свої рани, адже в ньому господарювали великі безбожники. У жовтні 1991 року Буковину відвідує кардинал Мирослав-Іван Любачівський. 31 жовтня 1993 року в місті Коломиї відбулась інтронізація ісповідника віри владики Павла Василика — Єпископа-Ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії. Чернівці стають другим престольним містом єпископа Коломийсько-Чернівецького. Святої пам’яті єпископ Василик прийняв буковинців, як своїх рідних дітей. До Чернівців були запрошені молоді душпастері, які неподільним серцем взялися до праці. У Чернівецькому соборі Успення Пресвятої Богородиці проводиться активна реставраційно-відновлювана робота. Після складних перемовин із братами сусіднього православного Святомиколаївського храму та при допомозі народного депутата України Тараса Кияка іконостас та два вівтарі повертаються 25 січня 1995 року до свого храму. Духовна святиня та архітектурна пам’ятка зайняли своє первинне місце в соборі Успення Пресвятої Богородиці.

В 2011 році буковинці греко-католики святкують 190 років першого та головного храму УГКЦ на Буковині, а разом з ними у душпастирській молитві перед престолом храму моляться преподобні отці Василь Гасинець, Володимир Боровий, Дмитро Винник, Роман Заморський та парох громади отець Валерій Сиротюк.

17 квітня 2006 року правлячий єпископ Коломийсько-Чернівецької єпархії владика Микола Сімкайло «з огляду на великий територіальний обсяг Коломийсько-Чернівецької єпархії і для покращення адміністративної і душпастирської праці в єпархії» декретом № 27/2 проголосив створення Буковинського вікаріату Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви з осідком у місті Чернівці. До складу Буковинського Вікаріату входили два деканати єпархії: Чернівецький та Вижницький.

12 вересня 2017 року утворилася Чернівецька єпархія УГКЦ, а собор Успення Пресвятої Богородиці набув статусу катедрального собору. Чернівецька єпархія заснована шляхом виокремлення її території з Коломийсько-Чернівецької єпархії згідно рішення Синоду Єпископів УГКЦ та потвердження Папою Франциском. Чернівецька єпархія входить до складу Івано-Фраківської митрополії.

Преосвященний Йосафат Мощич, єпарх Чернівецький, підсумовує: «Як на мене, наш катедральний собор в Чернівцях повинен стати прикладом та взірцем для наслідування іншими парафіями. Наприклад, в понеділок ми запровадили молитовне читання Святого Письма (Lectio Divina), у вівторок і четвер після Літургії проводимо катехизацію для дорослих, а в неділю — для дітей у трьох вікових групах. Також наша „Обнова“ організовує фестиваль „Обнова-фест“ на Зелені свята. Зараз активно при катедрі розвиваємо соціальне служіння, а також прагнемо розвинути студентське і в’язничне капеланство. Тобто ми стараємося виконувати своє служіння по максимуму, а результат не залежить вже від нас, а від Господа».

У лютому 2020 року, після ретельної реставрації, до катедрального собору Успіння Богородиці повернулася чудотворна ікона Матері Божої Чернівецької «Надія безнадійних», яку називають покровителькою єпархії. Команда фахівців під керівництвом п. Ірини Гірної, провівши реставраційно-дослідницьку роботу, зробили неочікуваний висновок: ікона написана у другій половині XVII ст., припустимо для домашнього вжитку або до невеличкої церкви, і є реплікою славної в той час Ченстоховської Божої Матері. Оскільки відомості про походження ікони практично відсутні, то така міні-сенсація спонукала авторів книги «Нарис історії УГКЦ на Буковині» дослідити, як ікона потрапила до храму?

Вивчивши і проаналізувавши доступні джерела, можна зробити певні логічні співставлення. Припускаємо, що ікона Матері Божої Чернівецької належала сім’ї доброчинця і ктитора греко-католицьких церков на Буковині Тадея Туркула. Його родина відзначалася побожністю, жертовністю і відданістю нашій церкві. В особливий спосіб Туркули глибоко шанували і почитали Божу Матір. Підтвердженням цього служить запис про батька Тадея – Констянтина Туркула, чернівецького старости, у пом’янику Гошівського монастиря. Як відомо, заслужити згадку про себе у пом’янику можна через велику працю, допомогу монашеству та через ревне служіння Небесній Богоматері. (До речі, Гошівська чудотворна ікона Божої Матері вважається копією чудотворної ікони Ченстоховської Матері Божої).

Ймовірно, що родина Туркулів замовили собі у невідомого нам автора копію (репліку) Ченстоховської чудотворної ікони Божої Матері. Переживаючи певні труднощі, молилися біля ікони і просили про заступництво, про чудо в безнадійних ситуаціях. Очевидно, що їхні благання були почуті, і в чудесний спосіб сповнені. Будучи патріотами і глибоко віруючими людьми, вони досвідчили силу і велич, якою була наділена родинна реліквія. На знак великої вдячності вони вирішили передати цю чудесну ікону до церкви рідної парафії, щоб Богородиця стала Надією і Покровителькою не лише їхньої родини, але й усього краю.