Звернення до старших членів УГКЦ з нагоди завершення Патріаршого Собору «Молодь у Церкві третього тисячоліття» 2007 року

ЗВЕРНЕННЯ

до старших членів Української Греко-Католицької Церкви
з нагоди завершення Патріаршого Собору
«Молодь у Церкві третього тисячоліття»

Всечеснішим, преподобним священнослужителям, душпастирям!
Преподобним ченцям і черницям!
Дорогим мирянам, братам і сестрам!
Благодать і мир у Господі!

Дорогі у Христі!

Від імені Синоду Єпископів, який проходив у Філадельфії, США, 26 вересня — 6 жовтня 2007 року, звертаюся до вас, старших членів Української Греко-Католицької Церкви серед духовенства, монашества й мирян, щоби повідомити про діяння нашого Синоду стосовно проведеного в 2007 році Патріаршого Собору на тему «Молодь у Церкві третього тисячоліття». Над цією дуже важливою подією в житті нашої Церкви та над плодами його праці ми дуже уважно застановлялися і у зв’язку з цим хочемо передати вам наші рішення в ділянці душпастирства молоді.

1. Задум провести такий Собор з’явився більше ніж десять років тому. Вже на першій сесії Патріаршого Собору в 1996 році було стверджено, що Церква мусить присвятити багато уваги молоді. Відтак вирішено, щоб темою четвертої сесії Патріаршого Собору, запланованого на 2007 рік, була тема «Молодь у Церкві третього тисячоліття». Ця сесія проходила від 14 до 17 серпня 2007 року в Києві. У ній взяли участь 200 делегатів всіх єпархій УГКЦ як з України, так і з поселень. А після Собору відбувся форум молоді, на якому було зареєстровано 12 тисяч осіб, також представників всіх єпархій.

Ці дві події: сесія Собору і форум — мають свою особливу історію. Вирішивши провести Собор, єпископи, поставили Комісії у справах молоді дуже особливе щодо змісту завдання. Ми бажали зрозуміти, пізнати, чого потребують наші молоді люди, намагаючись почути від них самих, що вони самі скажуть про себе, про свої потреби. На підставі такого бажання проходила підготовка, під час якого молоді люди в кожній єпархії УГКЦ мали нагоду висловитися. Йдеться про єпархіальні Собори, які відбулися в кожній єпархії та кожному екзархаті УГКЦ в Україні та на поселеннях впродовж 2006 року. Крім того, проходили ще єпархіальні з’їзди, на яких молодим людям ставили питання: що ви скажете про себе? що ми маємо зробити, щоб вам допомогти? Зроблено було також опитування серед молодих людей, два з них — професійні, щоб ще краще пізнати внутрішній світ, зацікавлення нашої молоді. Всі ці матеріали були зібрані, опрацьовані Комісією у справах молоді для розгляду на сесії Патріаршого Собору 2007 року. На завершення цієї сесії було видано документ під назвою «Напрямки молодіжного душпастирства УГКЦ», в якому вміщені пропозиції делегатів до Синоду Єпископів, запланованого на вересень-жовтень 2007 року. Синод Єпископів 2007 року, який з нагоди святкування 100-ліття прибуття першого єпископа до США, відбувався у Філадельфії, з вдячністю прийняв цей документ. На основі цього документа, широких дискусій, а також матеріалу, зібраного під час підготовки до сесії Патріаршого Собору, бажаємо, дорогі у Христі, сьогодні звернутися до вас. Крім цього звернення до старших членів нашої Церкви, буде ще окреме синодальне звернення до молоді, а в наступних місяцях Комісія у справах молоді під опікою Владик Давида (Мотюка) та Ярослава (Приріза) на підставі зібраних на Соборі матеріалів приготує низку публікацій, призначених для розгляду різними молодіжними групами у місцях їхнього проживання і діяльності.

2. Звертаємося до вас, людей вже не молодих, що займають у суспільстві певні становища, несуть відповідальність перед Церквою і українською громадою, бо йдеться про ваших дітей, про сучасну молодь, якій Свята Церква як добра мати хоче допомогти. Прагнемо, щоб ви пізнали ситуацію і зробили зі свого боку все можливе, щоб підтримати молодих людей. Без вашої співпраці і допомоги Патріарший собор, який відбувся, може залишитися тільки подією або документом. А ми хочемо, щоб він знайшов дуже живий відгук у нашій Церкві, пожвавив діяльність молоді, збагатив її духовне життя, щоб справді наші діти відчули, що вся ця підготовка і праця не була марною і старші члени Церкви справді зацікавлені в тому, щоб їм допомогти.

3. Аналізуючи доробок Собору та молодіжного форуму, хочу застановитися над самим поняттям молодості. Молодість — це не тільки певне число прожитих років, а стан душі, який починається після дитинства й ранньої юності (приблизно з 15 років) і закінчується, коли людина стає вповні самостійною на свій життєвий шлях. Втім, важливим є не вік людини, а ставлення до життя, бо це період, коли звичайно закінчується повна залежність від батьків і робляться перші кроки в самостійне життя. Отже, молодість є дуже відповідальним і критичним періодом: відповідальним, бо молодій людині треба прийняти важливі рішення, — рішення, які матимуть вплив на ціле життя, а критичним, бо молоді люди, з одного боку, мають дуже сильне бажання чинити добро, шукають ідеалів, а, з іншого — можуть легко ставати жертвами цілком не ідеальних, чи, радше, різного роду нищівних течій. Саме тому на батьках і наставниках зокрема і на всьому суспільстві взагалі лежить велика відповідальність допомогти молодим людям успішно пройти цей період їхнього становлення. Церква ж вбачає одним з найважливіших своїх завдань духовний супровід молодих людей у їхній життєвій мандрівці, пропонуючи їм ідеали та засоби зростання, які дає нам Христос Господь у своєму Євангелії.

4. Період життя, який називаємо молодістю, представляє нам людей, які з, одного боку, різні, а з іншого — дуже подібні. Для підтвердження цього згадаймо історію нашого народу останніх 70 років. Молоді люди 30-х років минулого століття були готові віддати своє життя за волю, свободу свого народу, багато з них починали своє активне громадське життя в різних організаціях, і, бувало, остаточно гуртувалися навіть у збройних силах, наприклад УПА, і готові були пожертвувати власним життям. Відтак, два чи три покоління молодих людей жило в Радянському Союзі, коли були інші життєві обставини. Ті молоді люди, які одержали через своїх батьків дар активної віри, глибоко усвідомлювали свою релігійну приналежність, були готові прийняти наслідки своєї життєвої позиції в умовах переслідування, навіть тою мірою, що ставали ісповідниками чи мучениками за святу віру. Однак були й інші, які не мали релігійної формації, а тому більшою чи меншою мірою піддавалися виховному процесові комуністичного режиму, який, на перший погляд, дуже дбав про молодь, намагаючись задовольнити її побажання, але насправді, її морально нищив, перетворюючи на слухняних рабів. Після цього прийшло нове покоління молодих людей, які є молодими сьогодні. Вони вже не дуже пам’ятають той комуністичний режим, бо більшість виросли в інших обставинах, вони вже не знають, що таке переслідування, для них, з одного боку, характерний дух критицизму супроти суспільного безладу, в якому живуть, а з іншого — ці люди нерідко піддаються духові споживацтва, прагненню задовольняти усі свої пристрасті. Отже, незважаючи на усю різноманітність обставин та характерних прикмет різних поколінь молодих людей, всі вони дуже між собою подібні. Бо кожна молода людина, незалежно від обставин, в яких живе, відкриває світ, відкриває саму себе, відкриває своє покликання і можливі завдання в житті.

5. На Патріаршому Соборі і на форумі молоді ми зустріли молодих людей, хлопців і дівчат, які бажають бути добрими, хочуть служити Богові та своїм ближнім і бачити свою Церкву живучою, а свій народ — квітучим. Однак ми були б наївними, якщо б вважали, що вся наша молодь так налаштована. Є багато, які живуть немовби в іншому світі, шукаючи себе, шукаючи виявлення своєї особистості, шукаючи якоїсь безпеки в житті, шукаючи самореалізації. Через несприятливі обставини, брак моральної атмосфери, часто вони блукають і стають жертвою бажання споживацтва і задоволення власних пристрастей, — бажання служити тільки собі, незважаючи на інших. Такі люди вважають свою щойно осягнену автономію життям, скерованим на самозадоволення, а не відкритим до служіння ближнім. Ці люди також є нашою молоддю, і їм ми повинні допомогти.

6. Ми, старші, які більше чи менше успішно зуміли знайти своє місце в житті, часто займаємо супроти молоді негативно критичну позицію, кажучи: «Вони не такі, як були ми». Таким чином ми робимо, здебільшого несправедливо, себе самих мірилом успіху в житті, замість того, щоб вказати молоді на вищі ідеали, на які вона повинна орієнтуватися для осягнення справжнього успіху. Через це молода людина часто позбавлена чітких життєвих орієнтирів, і внаслідок цього — розгублена. Перша наука для нас усіх, яку ми повинні пам’ятати, — це те, що ми повинні цих молодих людей, чи ідеалістів, чи тих загублених, любити і не критикувати. Ми маємо прийняти їх такими, якими вони є, і думати, щó ми можемо зробити для них, щоб їм допомогти. Вони перебувають ще на початку свого життєвого шляху, здебільшого не мали нагоди зробити щось таке, за що ми могли б їх шанувати, тому ми, старші, повинні їх просто любити, бо любов є відкрита, бачить потребу і щиро бажає допомогти пізнати те, що може зробити їх щасливими.

7. Дорогі у Христі! Будьмо щирі супроти себе. Чи справді ми були в житті дуже успішними? Що ми зробили, щоби передати належний світ тим молодим людям, які бажають правди, добра й світла і хочуть віддати себе високій ідеї? Такий іспит сумління допоможе нам застановитися, виправити не одну хибу в нашому житті, бо тут йдеться не про чужих, а про наших дітей, яким ми хочемо передати щось добре, не тільки якісь матеріальні речі, багатство, — передати впорядкований світ, в якому людина може знайти справжнє, а не поверхове задоволення, може почуватися щасливою і справді такою бути.

8. Молодь дивиться на нас критичним оком, засуджує нас за те, що ми готові передати їй такий світ. Але було б неправильно думати, що ті молоді люди не потребують нашої допомоги. Патріарший Собор та його заключні документи переконують нас, що ці сучасні молоді люди просять у нас підтримки. Вони хочуть бачити Церкву не якоюсь холодною ритуальною інституцією, а спільнотою віруючих людей, тобто, людей, які живуть тим, у щó вірять. Вони звертаються до нас, владик, з проханням, щоб ми більше звертали уваги на їхні потреби. І ми намагатимемося бути близько до нашої молоді, якнайкраще пізнавати їхні потреби, щоб могти відповісти на їхні труднощі, на їхні питання. Цих питань є багато, бо ми живемо в різних країнах, у різних обставинах. Однак кожен з нас у своєму середовищі старатиметься допомогти їм відповідно до місцевих потреб.

9. Молоді люди звернулися до Синоду Єпископів з проханням готувати духівників, Богом обдарованих до цього людей, які б допомагали їм розв’язувати основні проблеми їхнього особистого чи спільнотного життя. Ми, зі свого боку, намагатимемося задовольнити це їхнє оправдане прохання. Але душпастирство молоді не є лише завданням висококваліфікованих спеціалістів. Родинний дім, здорова церковна та світська громада, добре упорядковане суспільство, наукові та культурні установи, законопослушна влада залишаються важливими виховними чинниками, які створюють сприятливе довкілля для збереження і розвитку з покоління в покоління притаманного молоді ентузіазму та ідеалізму, що відроджує надію на краще майбутнє. Ми заохочуватимемо також різні комісії в наших єпархіях та митрополіях, щоб допомагали молодим людям знаходити своє покликання, свій шлях до Бога. Існує, крім того, багато церковних організацій з різними специфічними цілями, свого роду мозаїка, яка віддзеркалює цілісність людських потреб. Просимо всіх працівників тих прицерковних організацій звернути увагу на молодь, дати їй широке поле для діяльності.

Звертаємося не тільки до зазначених вище спеціалізованих груп, а й до всіх вас, дорогі в Христі, старші члени нашої Церкви, дати молоді змогу бути собою, використати золотий час цього формаційного періоду життя, щоб могти таким чином підготувати себе стати на повноцінний життєвий шлях. Це — завдання усіх нас. Передаємо вам голос ваших дітей, голос нашої молоді, голос тих ще чистих душ, які шукають правди, добра, світу, щоби був подібним до того первовзору. Не будьте байдужими до них, не судіть, а любіть їх, бо це ще дуже ніжні, не загартовані життям душі. Старайтеся підтримати їх у доброму, вкажіть їм шлях своїм живим прикладом, навчіть їх жити по-Божому — цього просимо у вас.

10. Дорогі у Христі! Ми не представляємо сьогодні вам якихось дуже конкретних планів чи програм, щó і як маєте робити. Але сподіваємося, що ви зрозуміли ці наші слова, нашу турботу і хочете допомогти молодим членам нашої спільноти йти до справжнього доброго майбутнього.

11. Вашому серцю залишаємо вибір засобів та способів, як поводитися супроти молодих членів Церкви. Нехай їхній шлях буде шляхом священицького чи монашого служіння, нехай це буде шлях відповідального мирянина, який бажає освятити світ. Ми ж намагатимемося, щоб наша Церква дуже свідомо, задіюючи всі свої засоби, дбала про наступні покоління. Вас, старше покоління, старших людей у нашій Церкві, сердечно запрошуємо до співпраці: дбати, працювати, старатися. Молодь — це великий скарб народу, молодість — неповторна нагода. Хочемо, з Божою допомогою, щоб в нашій Церкві молодь почувалася любленою, захищеною, потрібною, щоби з неї виростало покоління, яким ми будемо пишатися і яке належно та гідно заступить нас.

12. Хочу закінчити це звернення до вас тим, що мене вразило під час Патріаршого Собору. Я почув з уст молодих людей бажання йти до тих своїх ровесників, які дуже мало або взагалі не знають про Бога, щоб донести їм, що Бог усіх любить, що Він своїми благодатями обдаровує всіх, і що Він є єдиним джерелом справжнього щастя для людей. Таку апостольську працю наші добрі діти готові виконувати з великою самопожертвою. Дорогі в Христі, чи для такої ідейної, натхненної Богом молоді не хочеться працювати?

Благословення Господнє на вас!

Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви

† ЛЮБОМИР

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового
31 грудня 2007 року Божого