«Зростати у відповідальності та свободі»: проповідь Блаженнішого Святослава у 16 неділю після Зіслання Святого Духа на острові Патмос у Греції

26 вересня 2023

У шістнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа, 24 вересня 2023 року, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у співлужінні із кількома єпископами мав нагоду молитися у каплиці на о. Патмос, де було написано книгу Одкровення Йоана Богослова. Під час цієї молитви Предстоятель УГКЦ роздумував над притчею про таланти та зростанням людини у відповідальності та свободі.

«Зростати у відповідальності та свободі»: проповідь Блаженнішого Святослава у 16 неділю після Зіслання Святого Духа на острові Патмос у Греції
«Я — Альфа і Омега, початок і кінець,
перший і останній»

(Одкр. 22,13)

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі!

Цієї неділі ми чуємо Боже слово, у якому євангелист Матей малює ікону Бога, що обдаровує людину талантами. Ті таланти, які Господь Бог дав своїм слугам за їхніми здібностями, мають певні особливості. Запрошую вас приглянутися до них.

Особливості талантів від господаря

Перша особливість таланту полягає в тому, що він залишається власністю господаря, не переходить до людини. Друга прикмета — таланти даються для того, щоб їх примножити. Цікаво, що вони начебто мають внутрішню силу множитися, над якою сам слуга не панує, а лише повинен створити належні обставини, докласти зусиль, щоб розкрити всю глибину їх здатності розвиватися. Третя прикмета — дар передбачає відповідальність. З контексту цієї притчі стає зрозумілим, що для господаря не так важливі його таланти, як зріст слуги, якому він ці таланти дає. Можливо, найбільшим скарбом господаря є сам слуга.


Зростання слуги у відповідальності

Той, хто прийняв відповідальність за талант, — розвиває, розмножує його і водночас зростає у своїй відповідальності. Навіть більше, зростає у своїй свободі, яка завжди пов’язана з відповідальністю. Лише той, хто справді є вільною людиною на образ найвищого рівня свободи — свободи синів Божих, хто росте до свободи свого Творця, може вповні розділити з Ним Його вічну радість: був вірним у малому, став здатним до великого! Лише той, хто не просто примножив кошти чи віддав із лихвою господарю все, що отримав, і виріс до його [господаря] свободи і відповідальності, — може ввійти у радість свого господаря, почути слова: «Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана» (Мт. 25, 23).

Щоб бути здатним увійти у велике, треба вирости у свободі й відповідальності і стати великим. Хто боїться відповідальності, відкидає дар, який Бог йому дає, той не росте, залишається таким, яким був, — не росте у здатності отримувати більше дарів. Тому наприкінці господар каже: «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має» (Мт. 25, 28–29). Адже той, хто мав один талант, не зданий мати більше. Він закопав один, тож закопає і десять, тому що боїться відповідальності за них, не має бажання рости і здобувати більше. Господь Бог хоче, щоб ми примножили всі дари, які отримали, щоб виросли у свободі, відповідальності й увійшли в Його радість.


Одкровення Йоана Богослова на о. Патмос

Ми слухаємо цю притчу про таланти в особливому місці — на острові Патмос, де згідно з церковним переданням у 95 році після Христа, за свідчення Божого слова, був засланий святий апостол Іван Богослов, улюблений Господній учень, який сказав про себе так: «Я, Йоан, брат ваш і спільник у скорботі й у царстві, і в терпінні Ісуса, був на острові, званому Патмос, — за слово Боже і за свідчення Ісуса. Я був у дусі в неділю і почув за собою голос гучний, як від сурми» (Одкр. 1, 9–10). Маємо унікальну нагоду, особливий дар від Бога стати на тому самому місці, де він отримав одкровення, яке увійшло Нового Завіту як його остання книга. Апостол євангелист Іван отримав одкровення Божого задуму не тільки про те, що буде в кінці світу, що станеться колись, а й про створення і спасіння світу. Цікаво, що ми перебуваємо тут у той самий день, у який, як пише сам Іван, він отримав це об’явлення, — у день Господній (Ημέρα του Κυρίου). Ми бачили цікаву фреску, яка каже нам про те, що слово «Апокаліпсис» означає здатність заглянути за покривало часу. Одкровення подібне до того, як хтось відкриває перед очима заслону і бачить повноту Божого задуму про створення та спасіння світу. Отож Іван побачив зміст усіх речей. Побачив глибину дійсності на небі і на землі. Побачив, де є він і християни того часу в Божому задумі про світ. Побачив, що кінець світу, Апокаліпсис — це не катастрофа, не знищення всього, що існує, а радше його здійснення, — остаточне сповнення задуму Бога, який діє в історії людини та світу. Побачив, що єдиною рушійною силою історії Всесвіту, його початком і кінцем, є померлий і воскреслий Христос, який каже до Івана: «Я — Альфа і Омега, початок і кінець — говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель» (Одкр. 1, 8).

Україна була, є і буде!

Мабуть, кожен із нас, хто йшов на цю святу гору в монастир та спускався в печеру, ніс у своєму серці молитву за Україну. Це також був особливий Божий дар, що в цій печері Апокаліпсису ми могли заспівати Акафіст до Івана Богослова, помолитися за перемогу Батьківщини над несправедливим нападником духовний гімн: «Боже, великий, єдиний». Стоячи на тому місці, що й святий Іван, ми питали себе: Боже, де у Твоєму задумі є слово про Україну в контексті війни, яку ми зараз переживаємо, бачачи спалені міста і села? Якою є Твоя дія зараз в історії нашого народу? Чому ми переживаємо такі болючі, страшні моменти?

Думаю, ми отримали унікальну відповідь — одкровення про долю України. Тут, на острові Патмос, чуємо, що наша Церква-мучениця і Батьківщина є даром Господа Бога для українського народу, тим талантом, який Він дає кожному з нас і який належить Йому. Ми усвідомили: через те що ми маємо місце в Божому задумі про Всесвіт, Україна була, є і буде! Наша свята Церква, яка пережила страждання, смерть і воскресіння, є в Божому задумі про Україну і світ. Наше завдання — цю Церкву-мученицю розбудовувати, розвивати і віддати назад Богові у великому розквіті, який для неї Він хоче здійснити. Наша Церква є особливим дорогоцінним камінням в короні воскреслого Господа, у Його задумі про спасіння світу. Проте кожен із нас мусить взяти на себе відповідальність за наше майбутнє, у якому бачимо перемогу добра над злом, життя над смертю, — перемогу, яку прагне звершити воскреслий Христос нашими руками на нашій українській землі!


Молитва за Україну

Часто з уст наших людей лунає такий вислів: рабів до неба не пускають. Ми тут, на острові Патмос, чуємо, що Господь хоче з нас зробити вільних людей, здатних до великої відповідальності за свою Церкву, за Батьківщину і за рідний народ. У тому просторі й часі, у якому ми маємо діяти, розвинути і примножити ці дари непросто. Нехай Господь Бог дасть нам силу і благодать Духа Святого здійснити цей Його великий задум про нашу Церкву і Україну. Бо це Він сказав Іванові: «… хто єсть і хто був і хто приходить, Вседержитель». Цього воскреслого Христа ми проповідуємо як єдину надію і силу для того, щоб Україна перемогла і розвивалася. Цей великий задум про велике для Батьківщини ми тут сьогодні почули і про це хочемо проповідувати українському народові. Недаремно патріарх Йосиф Сліпий, який пережив гоніння і мучеництва, закликав свій народ: «Великого бажайте!». І нині нам каже Господь: «Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана!». Амінь.

† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви

Локації

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae