«З Воскреслим жодна ніч не є нескінченною». Великодня проповідь Папи Франциска

ВЕЛИКОДНЯ ПРОПОВІДЬ

Святішого Отця Папи Франциска

Численні письменники описували красу ночей, осяяних зорями. Натомість, ночі війни проорані освіченими слідами смерті. В цю ніч, браття й сестри, дозвольмо євангельським жінкам узяти нас за руку, щоби разом з ними відкрити джерело Божого світла, що сяє в пітьмі світу. В той час, як ніч розсіювалася й беззвучно пробивалися перші промені світанку, ці жінки пішли до гробу, щоби намастити тіло Ісуса. Й там вони пережили вражаючий досвід: спочатку вони відкривають, що гріб порожній; далі бачать дві постаті в сяючій одежі, які кажуть їм, що Ісус воскрес; тож відразу біжать, аби звістити цю новину іншим учням (пор Лк 24,1–10). Бачать, слухають, звіщають: через три ці чинності також і ми ввійдімо в Господню Пасху.

Жінки бачать. Перше звіщення про Воскресіння довірене не формулі, яку потрібно зрозуміти, а жестові, який слід споглядати. На цвинтарі, поблизу гробу, де все повинно би бути впорядкованим і спокійним, жінки «знайшли камінь, відвалений від гробу, й увійшовши, не знайшли тіло Господа Ісуса» (в. 2–3). Пасха, отже, розпочинається, перевертаючи наші схеми. Приходить із даром вражаючої надії. Але не є легко її прийняти. Іноді, мусимо це визнати, в нашому серці не знаходиться місця для цієї надії. Як і в євангельських жінок, також і в нас переважають запитання й сумніви, і першою реакцією перед обличчям непередбачуваного знаку є страх, «обличчя, схилене до землі» (пор в. 4–5).

Надто часто ми дивимося на життя та на дійсність з опущеними очима; зосереджуємося лише на сьогоденні, що проминає, ми розчаровані майбутнім, закриваємося в своїх потребах, вмощуємося в полоні апатії, не припиняючи нарікати та думати, що речі ніколи не зміняться. І так залишаємося незрушними перед гробом зневіри та фаталізму, хоронимо радість життя. Однак Господь у цю ніч хоче подарувати нам інші очі, запалені надією на те, що страх, біль і смерть не матимуть над нами останнього слова. Завдяки Ісусовій Пасці можемо зробити стрибок із небуття до життя, «й смерть вже більше не зможе підступом позбавити нас нашого існування» (K. Rahner, Cosa significa la Pasqua, Брешя 2021, 28): вона повністю та назавжди огорнута безмежною Божою любов’ю. Це правда, що вона може лякати й паралізувати нас. Але Господь воскрес! Підведімо погляд, усуньмо завісу гіркоти та смутку зі своїх очей, відкриймося на Божу надію!

По-друге, жінки слухають. Після того, як вони побачили порожній гріб, двоє чоловіків у сяючій одежі сказали їм: «Чому шукаєте живого між померлими? Його немає тут, Він воскрес» (в. 5–6). Варто прислухатися до цих слів і повторити їх: Його тут немає! Кожного разу, коли вважаємо, що ми зрозуміли все про Бога, що можемо вкласти Його в наші схеми, повторюймо собі самим: Його немає тут! Щоразу, коли шукаємо Його тільки в проминаючих емоціях або в моментах потреби, щоби потім відкласти вбік і забувати про Нього в конкретних щоденних ситуаціях і рішеннях, повторюймо: Його немає тут! І коли думаємо ув’язнити Його нашими словами, формулами та звичками, забуваючи шукати Його в найтемніших закутинах життя, де перебувають ті, що плачуть, страждають і надіються, повторюймо: Його немає тут!

Прислухаймося також і до запитання, поставленого жінкам: «Чому шукаєте живого між померлими?». Ми не можемо звершувати Пасху, якщо залишаємося в смерті; якщо залишаємося в’язнями минулого; якщо в житті не маємо відваги дозволити Богові простити нам, а Він прощає все, відваги змінити нас, розірвати стосунки з ділами зла, прийняти рішення на користь Ісуса та Його любові; якщо применшуємо віру до оберега, зробивши з Бога гарний спогад про минулі часи, замість того, щоби зустрічати Його сьогодні як живого Бога, Який хоче перемінювати нас і світ. Християнство, що шукає Бога між реліктами минулого та закриває Його в гробниці звички — це християнство без Пасхи. Але Господь воскрес! Не затримуймося навколо гробниць, але ходімо наново відкривати Його, Живущого! І не біймося шукати Його також в обличчях братів і сестер, нашої історії, що надіється і мріє, в болю того, хто плаче та страждає: там є Бог!

Врешті, жінки звіщають. Що саме вони звіщають? Радість Воскресіння. Пасха не відбувається для того, щоби внутрішньо втішити того, хто оплакує смерть Ісуса, але щоби навстіж відчинити серця на надзвичайне звіщення Божої перемоги над злом і над смертю. Світло Воскресіння, отже, не має на меті тримати жінок у захваті особистого задоволення, воно не терпить малорухливого стилю, але породжує учнів-місіонерів, які «повертаються від гробу» (пор в. 9) і несуть усім Євангеліє Воскреслого. Ось чому, побачивши і почувши, жінки поспішають звістити радість Воскресіння учням. Вони знають, що їх можуть сприйняти як божевільних, зрештою, Євангелія каже, що їхні слова здавалися «пустою вигадкою» (в. 11), але вони не переймаються своєю репутацією, захисту свого образу; вони не розмірюють почуття, не обраховують слова. Вони мали лише вогонь у серці, щоб нести новину, вістку: «Господь воскрес!».

Якою ж прекрасною є та Церква, що саме так біжить вулицями світу! Без страху, без тактик і опортунізму; лише з бажанням нести всім радість Євангелія. До цього ми покликані: отримати досвід Воскреслого та ділитися ним з іншими; відкотити цей камінь від гробу, в якому ми часто запечатуємо Господа, щоби поширювати Його радість у світі. Зробімо так, щоби Ісус, Живущий, воскрес із гробів, у яких ми Його зачинили; визвольмо Його від формальностей, у яких ми часто Його ув’язнюємо; пробудімося зі сну спокійного життя, в якому ми Його іноді покладали так, щоби Він не турбував нас і не спричиняв незручності. Внесімо Його у щоденне життя: за посередництвом жестів миру в цей час, позначений жахіттями війни; ділами примирення в розбитих стосунках і співчуття до потребуючих; учинками справедливості серед проявів нерівності та істини серед брехні. І, насамперед, ділами любові та братерства.

Браття і сестри, наша надія називається Ісус. Він увійшов до гробу нашого гріха, Він досяг найглибшої точки, в якій ми загубилися, Він перейшов через сплетіння нашого страху, Він ніс тягар нашого гніту та з найглибшої прірви нашої смерті він пробудив нас до життя та перемінив нашу жалобу в танець. Звершуймо Пасху з Христом! Він живий і також сьогодні проходить біля нас, перетворює, визволяє. З Ним зло втрачає могутність, падіння не стає на заваді тому, щоби розпочати наново, смерть стає переходом до початку нового життя. Бо з Ісусом, Воскреслим, жодна ніч не є нескінченною; і навіть серед найгустішої пітьми сяє ранкова зоря.

† ФРАНЦИСК