СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXVII Апостольська подорож Папи Франциска до Канади. День третій
Свята Меса на стадіоні в Едмонтоні та проща до санктурію святої Анни при однойменному озері. Таким був третій день Папи Франциска в Канаді.
Папа Франциск: ми — діти історії, яку треба зберегти, і творці історії, яку треба будувати
Третій день Апостольської подорожі Папи Франциска до Канади розпочався Святою Месою в Едмонтоні. В день літургійного вшанування святих Йоакама та Анни він наголосив на особливостях діалогу між поколіннями, пояснивши, що означає справжня традиція. Про це розповідає українська редакція «VaticanNews».
Ми є дітьми історії, яку потрібно берегти та ремісниками історії, яку потрібно будувати й передати іншим. Ці два аспекти були в центрі уваги роздумів, якими Папа Франциск поділився, проповідуючи під час Святої Меси, яку він відслужив у вівторок, 26 липня 2022 р., вранці на «Стадіоні Співдружності» в Едмонтоні. Саме урочистим Євхаристійним богослужінням в день свята на честь святих Йоакима та Анни, Ісусових дідуся й бабусі, розпочався третій день Апостольської подорожі до Канади. Серед 50 тисяч учасників спільної молитви були також українці, а зі Святішим Отцем співслужили єпископи УГКЦ в Канаді на чолі з Митрополитом Вінніпезьким Лаврентієм Гуцуляком.
Історія, яку ми успадкували
Отож, у контексті літургійного спогадування Ісусових дідуся та бабусі, проповідник заохотив згадати про наших дідусів і бабусь, і замислитися над тим, що ми не є «ізольованими індивідами, островами». Ми не обирали своє коріння, воно є даром, який ми отримали. «Щоби дійсно прийняти те, ким ми є і наскільки ми є цінними, ми потребуємо засвоїти в собі тих, від кого ми походимо, тих, які не думали лише про себе самих, але передали нам скарб життя. Ми тут завдяки батькам, але також завдяки дідусям і бабусям, які дали нам відчути, що ми бажані в світі», — сказав Папа, додаючи, що саме завдяки дідусям і бабусям ми отримали дотик історії, що нас випередила, завдяки їм ми відкрили родинну, домашню віру.
За словами Святішого Отця, це і є наша історія, яку ми успадкували та повинні берегти. Дідусі і бабусі передали нам щось таке, що ніколи не буде скасоване всередині нас, й водночас, дозволили нам бути «унікальними, оригінальними та вільними». Саме від них ми навчилися, що «любов ніколи не є примушуванням, ніколи не позбавляє іншого його внутрішньої свободи». «Стараймося навчитися цього як окремі особи і як Церква: ніколи не утискати сумління іншого, ніколи не заковувати в кайдани свободу того, хто перед нами та, насамперед, ніколи не залишати без любові та пошани тих, хто випередив нас і ввірений нам, цінний скарб, який береже історію, більшу від себе», — закликав проповідник.
У цьому контексті Папа зауважив, що берегти історію, яка нас породила, означає повертатися до «тієї школи, в якій ми засвоїли любов», означає запитувати себе перед тим, як прийняти рішення, що на нашому місці зробили би наймудріші з-поміж похилих віком, яких ми знали, що нам порадили би наші бабусі й дідусі. Тому потрібно замислитися, чи ми є «дітьми і внуками, які вміють зберігати отримане багатство». Тобто, чи пам’ятаємо про добрі успадковані повчання, чи спілкуємося з нашими похилими віком, чи підносимо думку до тих, хто випередив нас, чи молимося за них? «Серед туману забудькуватості, що покриває наші бурхливі часи, фундаментальним є піклуватися про коріння. Саме так росте дерево, саме так будується майбутнє», — наголосив Святіший Отець.
Справжня традиція
Далі проповідник перейшов до другого аспекту своїх роздумів, зупинившись на тому, що ми є «ремісниками історії, яку потрібно побудувати». «Таємниця людського життя наступна: всі ми — чиїсь діти, кимось народжені та сформовані, але стаючи дорослими, також і ми покликані бути генеративними, татами, матерями чи дідусями й бабусями когось іншого», — сказав Папа, підкреслюючи, що ті, які випередили нас, сьогодні запитують: «Яке суспільство ви хочете збудувати?».
Святіший Отець нагадав про рух, який дає життя, який прямує від коріння до гілок і до плодів дерева. «Справжня традиція виражається в цьому вертикальному вимірі: знизу вгору. Тож пильнуймося, щоб не впасти у карикатуру традиції, що рухається не у вертикальному напрямку, від коріння до плодів, а в горизонтальному, вперед-назад, що веде нас до культури „повернення назад“ як шукання егоїстичного пристановища, і не робить нічого іншого, як розкладає теперішнє по поличках і консервує його в логіці „завжди робилося так“», — перестеріг він.
Роздмухати вогонь, а не зберігати попіл
У Євангельському уривкові прозвучали слова Ісуса, Який називає учнів блаженними, бо вони бачили і чули те, що бажали бачити і чути багато пророків і праведників минулого. Як зазначив Папа, було чимало тих, які вірили в Божу обітницю про прихід Месії, які приготували дорогу, провістили Його прихід. А коли Він прийшов, то ті, хто має змогу бачити та чути Його, покликані прийняти та звіщати. Й це, за його словами, стосується також і нас: ті, хто випередив нас, передали нам полум’я, яке ми повинні оживити, не зберігати попіл, але роздмухати вогонь.
«Наші дідусі й бабусі прагнули побачити справедливіший світ, більш братерський і солідарний, вони боролися за те, щоб дати нам майбутнє. Тепер ми повинні не розчарувати їх. Підтримувані ними, що є нашим корінням, ми повинні принести плід», — сказав Святіший Отець, заохочуючи слухачів поставити собі запитання про те, що кожен з нас робить перед обличчям історії спасіння і тих, хто нас випередив.
Мріяти і прямувати вперед разом
Підсумовуючи, Папа побажав, аби святі Йоаким і Анна заступалися за нас, допомагали нам «зберігати історію, яка нас породила і будувати генеративну історію». Щоб вони нагадували нам про важливість «шанувати наших дідусів, бабусь і похилих віком, перетворювати їхню присутність у скарб, щоби будувати краще майбутнє», таке прийдешнє, в якому людину цінуватимуть не з огляду на те, чи вона щось виробляє, яке не є байдужим до тих, хто з огляду на вік потребує більше часу, слухання та уваги. «Таке майбутнє можливе, якщо ми, з Божою допомогою, не розбиваємо зв’язок з тими, хто нас випередив, і підтримуємо діалог з тими, хто прийде після нас: молодь і похилі віком, дідусі й бабусі та внуки разом. Прямуймо вперед разом, мріймо разом», — закликав Святіший Отець.
Папа: Церква потребує зцілення, матері і бабусі допомагають гоїти рани
Проща до санктуарію на березі озера Святої Анни була останнім велелюдним заходом першого етапу Апостольської подорожі Папи Франциска до Канади. Покликаючись на постать Ісусової бабусі Святіший Отець наголосив на тому, що віра передається через рідну мову та культуру.
В устрої спільнот корінних народів Канади важливе місце займає бабуся, тож не дивно, що особливою пошаною серед християн втішається постать святої Анни, матері Пресвятої Богородиці та бабусі Ісуса. Одним із проявів цієї набожності є щорічна проща до озера Святої Анни, розташованого 70 кілометрів на захід від Едмонтона, яка відбувається з нагоди літургійного свята на честь святих Йоакима та Анни, що припадає 26 липня. Тож саме до цього відпустового осередку вирушив Папа Франциск на завершення третього дня свого перебування у Канаді.
Прибувши на місце молитовної зустрічі, Святіший Отець зробив згідно зі звичаєм корінних народів знак святого хреста на чотири сторони світу та поблагословив воду з озера, якою окропив вірних. Далі розпочалася літургія слова, під час якої Папа виголосив проповідь.
Серцебиття паломників і матері-землі
На початку своєї проповіді Святіший Отець порівняв звук бубнів, який супроводжує його під час зустрічей з корінними мешканцями Канади, із серцебиттям численних паломників, які протягом століть приходили до «Божого озера», щоб звернутися «до Господа і відчути на собі Його зцілення».
Серед природи, звук бубнів, як зазначив Папа, нагадує також про серцебиття матері-землі. «І подібно до того, як серцебиття немовлят, вже починаючи з утроби, узгоджується з серцебиттям матерів, так само і ми, для того, щоб зростати як людські істоти, повинні узгоджувати ритми життя з ритмами створіння, яке дає нам життя, — наголосив він. — Тож повернімося сьогодні до наших джерел життя: до Бога, до батьків і, в день і в домі святої Анни, повернімося до дідусів та бабусь, яких хочу щиро привітати».
Джерела віри на берегах Галилейського озера
Перебуваючи біля озера Святої Анни, Єпископ Риму пригадав про Галилейське озеро, з яким пов’язано багато подій з життя Христа: «на його берегах Він обрав і покликав апостолів, проголосив блаженства, розповів найбільшу кількість притч, чинив чуда і зцілення». Папа зауважив, що це озеро було периферійним, торгівельним районом, куди прибували представники різних традицій, культур і соціального становища. «Це було найвіддаленіше місце, географічно і культурно, від релігійної чистоти, яка була зосереджена в Єрусалимі, поблизу храму», — підкреслив проповідник, додаючи, що саме там Ісус проповідував Боже Царство. «Бог вибрав цей багатогранний і різнорідний контекст, щоб оголосити світові щось революційне: „Підставте іншу щоку, любіть своїх ворогів, живіть як брати і сестри, щоб бути дітьми Бога, Отця, який велить сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних“ (пор. Мт. 5, 38–48).
Папа Франциск додав, що «братерство є правдивим, якщо воно об’єднує віддалених, а звіщення єдності, яке Небо посилає на землю, не боїться відмінностей і запрошує нас до сопричастя, щоб разом заново розпочати шлях, бо всі ми є паломниками в дорозі».
Живі води, які дають життя і зціляють
Продовжуючи тему води, Святіший Отець пригадав, що старозавітній пророк Езекиїл у главі 47 говорить про води, що течуть з під храму: ці води «дарують життя» і «зцілюють» (пор. Ез 47, 8–9)
Пояснюючи словосполучення «дарують життя», він згадав про бабусь: «Дорогенькі, ваші серця — це джерела, з яких витекла жива вода віри, якою ви напоїли своїх дітей і онуків, — підкреслив він. — Мене вражає важлива роль жінок у громадах корінних народів: вони займають чільне місце як благословенні джерела не лише фізичного, а й духовного життя». Папа пригадав також свою бабусю, від якої «отримав перше звіщення віри».
Води, що «зцілюють», за словами Папи, нагадують нам про те, що на берегах Галилейського озера Ісус «оздоровлював чимало недужих на різні хвороби» (Мк 1, 34). «Ісус прийшов і знову приходить, щоб дбати про нас, — підкреслив він, — щоб утішати і зцілювати наше самотнє і виснажене людство. До всіх, також і до нас, Він звертається з тим самим запрошенням: „Прийдіть до Мене, усі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас“ (Мт 11, 28)».
Далі Папа Франциск проказав наступну молитву: «Господи, так само, як люди на берегах Галілейського моря не боялися вигукувати до Тебе про свої потреби, так само і ми приходимо до Тебе сьогодні ввечері з болем, який ми відчуваємо всередині. Ми приносимо Тобі наші обмеження і труднощі, травми від насильства, яких зазнали наші брати і сестри з корінного населення. У цьому благословенному місці, де панують гармонія та мир, ми приходимо до тебе з дисгармонією наших історій, з жахливими наслідками колонізації, незгладимим болем багатьох сімей, дідусів і бабусь та дітей. Господи, допоможи нам залікувати наші рани. Ми знаємо, що це вимагає наших зусиль, уважності та конкретних дій; але ми також знаємо, Господи, що самі не можемо зробити цього. Уповаємо на Тебе і на заступництво Твоєї матері і Твоєї бабусі».
«Усі ми, як Церква, потребуємо зцілення»
Наступник святого Петра зазначив, що матері і бабусі допомагають гоїти рани. «Церква — це теж жінка, вона — мати, — підкреслив він. — Власне, не було такого моменту в її історії, щоб віра не передавалася рідною мовою, матерями та бабусями. Частина болючої спадщини, з якою ми стикаємося, пов’язана з тим, що бабусям з корінного населення перешкоджали передавати віру своєю мовою та через свою культуру. Ця втрата, безумовно, є трагедією, але ваша присутність тут є свідченням стійкості та нового початку, паломництва до зцілення, відкритості серця на Бога, Який зцілює нас як спільноту. Тепер усі ми, як Церква, потребуємо зцілення: зцілення від спокуси замкнутися в собі, обрати захист інституції, а не пошуки правди, від спокуси віддати перевагу могутності цього світу, аніж євангельському служінню. Допоможімо одні одним, дорогі брати і сестри, з Божою допомогою робити свій внесок у розбудову Церкви-матері, такої, яка Йому до вподоби: здатної обійняти кожного сина і дочку; відкритої для всіх і яка би промовляла до всіх; яка б не йшла проти когось, а назустріч усім».
Починати від бідних і маргіналізованих
Єпископ Риму зауважив, що натовп який юрмився навколо Ісуса на березі Галилейського озера, складався переважно з простих людей, які приходили до Нього зі своїми потребами та ранами. «Так само і ми, — підкреслив він, — якщо хочемо дбати про життя наших громад і зцілювати його, то мусимо починати від бідних, найбільш маргіналізованих». Папа закликав не дбати лише про інтереси небагатьох, які живуть у благополуччі, а «більше звертати увагу на периферії і прислухатися до волання останніх; а також бути здатними прислухатися до болю тих, хто часто мовчки волає в наших багатолюдних і знеособлених містах: „Не залишайте нас самих!“». Ці слова лунають також з уст людей похилого віку, „які ризикують померти наодинці вдома чи покинутих у закладах, або незручних пацієнтів, яким замість любові призначають смерть“. „Не залишайте нас самих!“ — це крик душі також хлопців і дівчат, з якими не спілкуються і які стають жертвами залежностей.
Допомогти відкрити власні ріки живої води
Посилаючись на євангельський уривок з літургійного читання, Папа Франциск зазначив, що Христос, Який зцілює і втішає нас живою водою Свого Духа, просить, щоб і з нас, із утроби віруючих, «текли ріки живої води». В цьому контексті Папа закликав вірних замислитися над тим, чи ми вміємо втамовувати спрагу братів і сестер, чи вміємо давати розраду, чи ми здатні почати любити інших безкорисливо. «У нашій самотності та нетерпимості Ісус закликає нас виходити назовні, віддавати, любити», — наголосив він, заохочуючи також замислитися над тим, що конкретно ми робимо для корінних народів.
«І, дивлячись на себе, якщо я перебуваю в стражданні, чи я слухаю Ісуса, Який хоче вивести мене з огорожі моєї нетерпеливості й запрошує прямувати далі, любити?» — зазначив він, додаючи, що іноді допомога іншій людині полягає в тому, щоб супроводити її, запросити її любити, дарувати себе. «Бо саме таким чином, через добро, яке вона може чинити іншим, вона відкриє свої ріки живої води, відкриє унікальний і дорогоцінний скарб, яким вона є».
«Дорогі брати і сестри індіанці, — наголосив Папа на завершення — я прибув як паломник, також щоб сказати вам, наскільки ви дорогі для мене і для Церкви. Я хочу, щоб Церква була переплетена між нами так, як тісно поєднаними є нитки кольорових стрічок, які багато з вас носять. Нехай Господь допоможе нам прямувати вперед у процесі зцілення, до ще більш зціленого та оновленого майбутнього. Я думаю, що це також бажання ваших бабусь і ваших дідусів, наших бабусь і наших дідусів. Нехай Ісусові дідусь і бабуся, святі Йоаким і Анна, благословлять нашу дорогу».
