СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВислуженому Папі Венедиктові XVI виповнилося 92 роки
Дев’яносто два роки тому, 16 квітня 1927 році у маленькому містечку на півдні Німеччини народився майбутній Святіший Отець Венедикт XVI, Папа Римський — Йозеф Алоїз Ратцінгер.
У Велику Суботу, 16 квітня 1927 року, в маленькому баварському містечку Марктль-ам-Інн на півдні Німеччини, в родині офіцера поліції Йозефа Ратцінґера народився син, який того ж самого дня був охрещений та отримав ім’я Йозеф Алоїз. Через 78 років, 19 квітня 2005 року, його обрано Наступником святого Петра і він взяв ім’я Венедикт XVI. Сьогодні, передавши кермо Петрового човна своєму наступникові, він присвятив решту свого життя молитві за Церкву, за кожного з нас.
Після закінчення семінарії у Фрайзінгу, 29 червня 1951 року Йозеф отримав священиче рукоположення. Через чверть сторіччя, 25 березня 1977 року, святий Папа Павло VI призначив професора богослов’я о. Йозефа Ратцінгера архиєпископом Мюнхена і Фрайзінга, 28 травня того ж року він прийняв єпископські свячення, а через місяць Папа підніс його до кардинальської гідності. 1981 року святий Іван Павло ІІ призначив його префектом Конгрегації Віровчення, яку він очолював до 2005 року, тобто, до обрання на Наступника святого Петра.
Проминуло шість років відтоді, як тепер вже вислужений Папа зрікся Петрового служіння та пообіцяв безумовний послух та шану своєму наступникові, вірно дотримуючись свого слова. Папа Франциск також глибоко шанує свого попередника, що неодноразово засвідчив як у своїх промовах, так і особистими жестами, відвідуючи його при різних нагодах.
Також і вчора, 15 квітня, ввечері, з нагоди початку Великого Тижня, Папа Франциск відвідав Венедикта XVI в монастирі «Mater Ecclesiae», щоб особисто скласти йому великодні побажання. Зустріч також стала нагодою для Святішого Отця скласти своєму попередникові щирі привітання з нагоди 92-річчя.
Що можемо побажати Венедиктові XVI у цьому контексті? Мабуть, того, щоб він і надалі міг у спокої переживати цей час, з усіма плодами й радощами, які випливають із близькості з Богом. І щоб це послання радості й миру в приготуванні до зустрічі з Господом було сприйняте спільнотою Церкви як багатство. Щоб всі ми відчували плоди його молитви за нас, щоб збагнули його духовне служіння для Церкви.
Вісім років понтифікату Папи Венедикта XVI
2005
19 квітня. Обраний Папою, менше, ніж через 24 години від початку найчисленнішого в історії Церкви Конклаву (115 виборців) та взяв ім’я Венедикт XVI.
24 квітня. Урочистий початок понтифікату.
28 квітня. Звільнення від приписаних термінів для відкриття беатифікаційного процесу Івана Павла ІІ, якого особисто беатифікує 1 травня 2011 р.
14 травня. Перші беатифікації з відновленням звичаю, діючого до 1971 року, згідно з яким Папа очолює не беатифікації, які відбуваються в дієцезіях, а лише канонізації на площі Святого Петра для проголошення святих. Такі канонізації відбулися 23 жовтня 2005 р., 15 жовтня 2006 р., 11 травня 2007 р. (Сан-Паоло, Бразилія), 3 червня 2007 р., 12 жовтня 2008 р., 26 квітня 2009, р. 11 жовтня 2009 р., 17 жовтня 2010 р., 23 жовтня 2011 р., 21 жовтня 2012 р.
29 травня. Візит до італійського міста Барі з нагоди завершення 24-го Національного Євхаристійного Конгресу.
24 червня. Офіційний візит до Президента Італії Карло Чампі.
28 червня. Motu proprio про затвердження Компендіуму Катехизму Католицької Церкви
18–21 серпня. Подорож до Кельну, Німеччина, на ХХ Всесвітній День Молоді.
2–23 жовтня. Очолює ХІ Загальну Асамблею Синоду Єпископів про Пресвяту Євхаристію. Вперше впроваджено вільні дебати. За її підсумками опубліковане Апостольське Повчання Sacramentum caritatis (22 лютого 2007 р.).
18 грудня. Перші відвідини римської парафії з нагоди Адвенту. Інші відвідини парафій з нагоди Великого Посту чи Адвенту відбулися: 26 березня і 10 грудня 2006 р., 25 березня і 16 грудня 2007 р., 24 лютого і 30 листопада 2008 р., 29 березня 2009 р., 7 березня і 12 грудня 2010 р., 20 березня і 11 грудня 2011 р., 4 березня і 16 грудня 2012 р.
22 грудня. Промова до Римської Курії про Другий Ватиканський Собор.
25 грудня. Енцикліка Deus caritas est
2006
24 березня. Перша консисторія з проголошенням 15 кардиналів. Інші чотири: 24 листопада 2007 р. (23 кардинали), 20 листопада 2010 р. (24 кардинали), 18 лютого 2012 р. (22 кардинали) і 4 листопада 2012 р. (6 кардиналів).
25–28 травня. Подорож до Польщі.
8–9 липня. Подорож до Валенсії, Іспанія, на 5-ту Всесвітню зустріч сімей.
1 вересня. Візит до Маноппелло (Італія).
9–14 вересня. Подорож до Баварії, Німеччина, де 12 вересня читає лекцію в Реґенсбурґському університеті.
19 жовтня. Відвідини Верони (Італія) з нагоди Четвертого Національного конгресу Італійської Церкви.
28 листопада — 1 грудня. Подорож до Туреччини.
2007
16 квітня. Публікація першого тому праці «Ісус з Назарету». Другий побачив світ 10 березня 2011 р. а третій — 21 листопада 2012 р.
21–22 квітня. Визит до Віджевано і Павії (Італія) Молитва біля мощей святого Августина.
9–14 травня. Подорож до Бразилії. 13 травня — відкриття в Апаресіді П’ятої Загальної Конференції латиноамериканського єпископату.
27 травня. Лист до китайських католиків.
11 червня. Motu proprio про відновлення традиційної більшості двох третіх голосів для вибору Папи.
17 червня. Візит до Ассізі (Італія).
7 липня. Motu proprio Summorum pontificum про служіння римської літургії, що служилася перед реформою 1970 року.
1–2 вересня. Візит до Лорето (Італія).
7–9 вересня. Подорож до Австрії.
23 вересня. Візит до Веллетрі (Італія).
21 жовтня. Візит до Неаполя (Італія).
30 листопада. Енцикліка Spe salvi.
2008
5 лютого. Публікація нової молитви Oremus et pro Iudaeis для видання Missale Romanum 1962 р.
15–21 квітня. Подорож до США. 18 квітня — виступ під час Генеральної Асамблеї ООН.
17–18 травня. Візит до Савони і Ґенуї (Італія).
14–15 червня. Візит до Санта-Марія-ді-Леука та Бріндізі (Італія).
28 червня. Відкриття Року святого Павла, який завершився 28 червня 2009 р.
12–21 липня. Подорож до Сіднею, Австралія, на ХХІІІ Всесвітній День Молоді.
7 вересня. Візит до Кальярі (Італія).
12–15 вересня. Подорож до Франції, святкування 150-річчя об’явлень у Люрді.
4 жовтня. Офіційний візит до Президента Італії Джорджо Наполітано.
5–26 жовтня. Очолює ХІІ Загальну Асамблею Синоду Єпископів про Боже слово. За її підсумками опубліковане Апостольське Повчання Verbum Domini (30 вересня 2010 р.).
19 жовтня. Візит до Помпеїв (Італія).
2009
21 січня. Відкликання екскомуніки з чотирьох єпископів, висвячених 1988 року архиєпископом Лефевром без мандату Апостольської Столиці. Відповідний лист до єпископів світу (10 березня).
17–23 березня. Подорож до Камеруну та Анголи.
28 квітня. Візит до Абруццо (Італія) після землетрусу.
8–15 травня. Подорож до Святої Землі (Йорданія, Ізраїль, Палестина).
24 травня. Візит до Кассіно і Монтекассіно (Італія).
19 червня. Відкриття Року священства, який закінчився 11 червня 2010 р.
21 червня. Візит до Сан-Джованні-Ротондо (Італія).
29 червня. Енцикліка Caritas in veritate.
2 липня. Motu proprio Ecclesiae unitatem якою Папська Комісія Ecclesia Deiвключена до складу Конгрегації Віровчення.
6 вересня. Візит до Баньореджіо (Італія) Молитва біля мощей святого Бонавентури.
26–28 вересня. Подорож до Чеської Республіки.
4–25 жовтня. Очолює другу спеціальну для Африки Асамблею Синоду Єпископів. За її підсумками оприлюднене Апостольське Повчання Africae munus (19 листопада 2011 р.), вручене африканським єпископатам під час подорожі до Беніну.
4 листопада. Апостольська Конституція Anglicanorum coetibus про встановлення Ординаріятів для англіканців, які приступають до повної єдності з Католицькою Церквою.
8 листопада. Візит до Брешії та Кончесіо (Італія).
21 листопада. Зустріч з митцями в Сикстинській каплиці.
2010
17 січня. Візит до римської синагоги.
15–16 лютого Зустріч з ірландськими єпископами в справі сексуальних зловживань духовенства. Лист до католиків Ірландії 19 березня.
14 березня. Візит до лютеранської парафії Риму.
17–18 квітня. Подорож на Мальту.
2 травня. Візит до Турину (Італія) з нагоди виставлення Туринської плащаниці.
11–14 травня. Подорож до Португалії.
4–6 червня. Подорож на Кіпр.
4 липня. Візит до Сульмони (Італія).
26–31 липня. Інтерв’ю для німецького журналіста Петера Севальда про понтифікат, Церкву, знаки часу для книги «Світло для світу», яка побачила світ 22 листопада 2010 р.
5 вересня. Візит до Карпінето Романо (Італія).
16–19 вересня. Подорож до Сполученого Королівства. 17 вересня — виступ в осідку Парламенту в Лондоні, 19 вересня в Бірмінґемі — беатифікація Джона Генрі Нюмена.
21 вересня. Motu proprio Ubicumque et semper про створення Папської Ради сприяння новій євангелізації.
3 жовтня. Подорож до Палермо (Італія).
10–24 жовтня. Очолює Спеціальну Асамблею Синоду Єпископів для Близького Сходу, за підсумками якої побачить світ Апостольське Повчання Ecclesia in Medio Oriente (14 вересня 2012 р.), вручене єпископатам регіону під час подорожі до Лівану.
18 жовтня. Лист до семінаристів.
6–7 листопада. Подорож до Іспанії, де 7 листопада посвячує храм Пресвятої Родини в Барселоні.
30 грудня. Motu proprio в справі запобіганню відмиванню грошей та фінансовим злочинам.
2011
17 березня. Послання до Президента Італії з нагоди 150-річчя об’єднання Італії.
27 березня. Візит до меморіалу Fosse ardeatine (Рим).
7–8 травня. Візит до Аквілеї та Венеції (Італія).
4–5 червня. Подорож до Хорватії.
19 червня. Візит до дієцезії Сан-Маріно—Монтефельтро.
29 червня. Шістдесятиріччя священства.
18–21 серпня. Подорож до Мадриду (Іспанія) на 26-ий Всесвітній День Молоді.
11 вересня. Візит до Анкони (Італія) з нагоди завершення 25-го Національного Євхаристійного Конгресу.
22–25 вересня. Подорож до Німеччини. 22 вересня — промова в Рейхстазі.
9 жовтня. Візит до Ламеція-Терме і Серра-Сан-Бруно (Італія).
11 жовтня. Через Motu proprio Porta fidei проголосив з нагоди 50-річчя Другого Ватиканського Собору Рік віри, від 11 жовтня 2012 р. до 24 листопада 2013 р.
27 жовтня. Візит до Ассізі (Італія) на День молитви і призадуми з представниками релігій світу в наміренні миру у 25 річницю такої зустрічі, організованої блаженним Іваном Павлом ІІ (27 жовтня 1986 р.).
18–20 листопада. Подорож до Беніну.
18 грудня. Відвідини римської в’язниці Ребіббія.
2012
23–29 березня. Подорож до Мексики та Куби.
10 травня. Канонізація Гільдеґарди Бінґенської, пізніше проголошеної разом з святим Іваном Авільським учителями Церкви (7 жовтня).
13 травня. Візит до Ареццо і Сансеполькро (Італія).
1–3 червня. Візит до Мілану (Італія) на 7-му Всесвітню зустріч сімей.
26 червня. Візит до постраждалих від землетрусу в регіоні Емілья-Романья (Італія).
9 липня. Візит до Отців Вербістів в Немі (Італія).
15 липня. Візит до Фраскаті (Італія).
14–16 вересня. Подорож до Лівану.
4 жовтня. Візит до Лорето (Італія), на згадку 50-річчя візиту блаженного Івана ХХІІІ.
7–28 жовтня. Очолює ХІІІ Загальну Асамблею Синоду Єпископів про нову євангелізацію.
11 жовтня. Відкриття на плоші Святого Петра Року віри.
11 листопада. Motu proprio Intima Ecclesiae natura про харитативне служіння.
12 грудня. Відкриття акаунту в Твіттері 8 мовами, до яких 20 січня додано латинську.
22 грудня. Відвідини у в’язниці колишнього камердинера, засудженого за викрадення конфіденційних документів з повідомленням про помилування.
2013
11 лютого. Наприкінці Консисторії повідомляє кардиналам про своє зречення.
22 лютого. Motu proprio Normas nonnullas про деякі зміни в правила обрання Римського Архиєрея, оприлюднене 25 лютого.
28 лютого о 20:00 Римського часу закінчення понтифікату.
Дороговказ до зустрічі з Христом, яка перемінює. Огляд загальних аудієнцій, проведених Папою Венедиктом XVI
Середа, 6 березня 2013 р., стала першою середою після завершення понтифікату Венедикта XVI, коли не проводилася загальна аудієнція. Ці зустрічі з прочанами з усього світу Венедикт XVI присвячував різним темам. Як ми уже повідомляли, протягом восьми років його служіння відбулося 348 таких аудієнцій, в яких взяли участь понад 5 мільйонів вірних. Зокрема, остання, прощальна аудієнція, що відбулася 27 лютого, зібрала майже двісті тисяч учасників.
Наступник блаженного Івана Павла ІІ у своїх катехизах, виголошених під час загальних аудієнцій, спочатку закінчив розпочатий попередником цикл, присвячений псалмам, а далі навчав про святих апостолів, про Отців Церкви, про вчителів віри та святих жінок, під час Року святого Павла цикл повчань був присвячений постаті Апостола Народів, а також були катехизи про молитву, і, врешті, повчання, присвячені вірі з нагоди Року віри.
Але під час своєї першої загальної аудієнції, що відбулася 27 квітня 2005 року, Венедикт XVI пояснив, чому вибрав собі таке ім’я. Він пригадав постать одного із своїх попередників, Папу Венедикта XV, який був Папою примирення, перед і під час першої світової війни, а також постать святого Венедикта Нурсійського, покровителя свого понтифікату та «фундаментальну точку опори для єдності Європи», який навчав своїх монахів нічого не ставити понад Христа. «На початку свого служіння, як Наступника святого Петра, прошу у святого Венедикта допомогти нам зберігати непохитним центральне місце Христа в нашому житті. Нехай Він завжди займає перше місце в наших думках і в кожній нашій діяльності!» — казав він тоді.
Закінчивши роздуми над псалмами, Венедикт XVI 2006 року розпочав нову серію повчань, яка відображала взаємини між Христом та Церквою, яка, на зважаючи на обмеження та гріхи людей, і надалі випромінює Господнє світло. «А тому, — казав Папа, у другу середу березня, якраз сім років тому, — зовсім не відповідає намірам Христа гасло, яке було в моді кілька років тому: мовляв, Ісусові — так, Церкві — ні! Цей Ісус, сповідуваний в індивідуалістичний спосіб, є сфантазованим Ісусом. Ми не можемо отримати Ісуса без тієї дійсності, яку Він створив і через яку Він Себе передає. І ця Його присутність в спільноті, у якій Він завжди подає Себе нам, є причиною нашої радості. Так, Христос є з нами!».
Завершивши катехизи про апостолів та перших свідків віри, 2007 року Венедикт XVI розпочав повчання про спадщину західних та східних Отців Церкви, а 2008 року розпочався цикл катехиз про святого Павла. Серед 20 глибоких повчань на цю тему, особливо насиченим було присвячене так званому Єрусалимському Соборові, та конфронтації між святими Петром і Павлом в справі обов’язку обрізання навернених з-поміж поган. Це протистояння, як зазначив Венедикт XVI, було на високих тонах, але завжди під проводом Святого Духа у свободі та любові, що і для нас є уроком. «Дозволивши Святому Духові провадити нас, намагаймося жити у свободі, яка знаходить орієнтири у вірі в Христа та конкретне вираження в служінні ближнім. Важливо завжди дедалі більше уподібнюватися до Христа», — навчав він з цієї нагоди.
У 2010 році Венедикт XVI виголосив чудову катехизу про святого Франциска з Ассізі, який відновляє Церкву не «всупереч Папі», а разом із ним, адже зрозумів, що «кожну харизму, даровану Святим Духом, слід ставити на служіння Містичному Тілу, яким є Церква, а тому він діяв завжди у повному сопричасті з церковною владою. В житті святих немає протиріччя між пророчою харизмою та харизмою управління, і якщо створюється якесь напруження, вони вміють терпеливо очікувати на час діяння Святого Духа».
Того ж 2010 року Папа присвятив цикл повчань відомим жіночим постатям християнства, щоб відзначити їхній фундаментальний внесок в історію Церкви. А у 2011 році Венедикт XVI розпочав катехизи про молитву, яка пригадує нам про першість Бога. Адже молитися, за його словами, не є чимось факультативним у житті. «Людина носить в собі, — навчав він 11 травня 2011 року, — спрагу нескінченного, ностальгію за вічністю, пошук прекрасного, прагнення любові, потребу світла та істини, які штовхають її в напрямку до Абсолюту, людина носить в собі прагнення Бога. І людина певним чином знає, що може звертатися до Бога, знає, що може Йому молитися».
У жовтні 2012 року розпочався останній цикл середових катехиз Папи Венедикта XVI. Цього разу — присвячений Рокові віри, з метою допомогти слухачам оновити ентузіазм віри в Ісуса. «Зустріч з Ісусом, — сказав він 17 жовтня, — оновлює наші людські взаємини, з дня на день націлюючи їх на більшу солідарність та братерство, в логіці любові… це — переміна, яка заторкує життя, усе наше єство: почуття, серце, розум, волю, тіло, емоції, людські стосунки».
І ось, 27 лютого 2013 року, прийшов час на прощальну загальну аудієнцію. Ось останні слова Венедикта XVI: «Дорогі друзі! Бог провадить Свою Церкву, завжди підтримує її, а насамперед, у важкі хвилини. Ніколи не втрачаймо цього бачення віри, яке є єдиним справжнім баченням шляхів Церкви та світу. Нехай же у наших серцях, у серці кожного з вас, завжди живе радісна впевненість у тому, що Господь є поруч, Він нас не залишає, Він близько та огортає нас Своєю любов’ю. Дякую!»
Папа Венедикт XVI. Зречення з уряду
Під час консисторії, тобто зібрання кардиналів, яка була скликана 11 лютого 2013 р. для затвердження трьох канонізаційних процесів, Святіший Отець Венедикт XVI звернувся до присутніх кардиналів з наступною заявою:
Найдорожчі брати,
я скликав вас на цю консисторію не лише з огляду на три канонізації, але також, щоб повідомити вам про дуже важливе рішення в житті Церкви. Неодноразово роблячи іспит свого сумління перед Богом, я впевнився у тому, що з огляду на похилий вік, мої сили вже не є достатніми для належного здійснення Петрового служіння. Я добре усвідомлюю, що це служіння, задля його духовної суті, повинно здійснюватися не лише ділами й словами, але не меншою мірою — страждаючи й молячись. Однак, у сучасному світі, який швидко змінюється та схвильований питаннями великої ваги для життя віри, щоб керувати човном святого Петра та звіщати Євангеліє, необхідні також сили як тіла, так і духа, сили, яких останніми місяцями у мене настільки поменшало, що мушу визнати свою нездатність добре звершувати доручене мені служіння. Тому, добре усвідомлюючи серйозність цього акту, з повною свободою, заявляю про те, що зрікаюся зі служіння Єпископа Риму, Наступника святого Петра, дорученого мені кардиналами 19 квітня 2005 року, таким чином, що від 28 лютого 2013 року, о 20:00, Римський осідок, столиця Святого Петра, буде вакантною, і ті, на кому лежить цей обов’язок, повинні скликати конклав для обрання нового Верховного Архиєрея.
Найдорожчі брати, від щирого серця дякую вам за любов та працю, з якими ви разом зі мною несли тягар мого служіння, та прошу вибачення за всі свої вади. Тепер, ввіряймо Святу Церкву опіці її Верховного Пастиря, Господа нашого Ісуса Христа, та благаймо Його святу Матір Марію, щоб Своєю Материнською добротою допомагала кардиналам, що обиратимуть нового Верховного Архиєрея. А що стосується мене, також і в майбутньому бажаю усім серцем служити Святій Божій Церкві життям, відданим молитві.
Венедикт XVI,
Папа Римський
Ватикан, 10 лютого 2013
«Цей човен не є моїм, не є нашим, але Господнім, і Він не дозволить йому затонути». На прощальній аудієнції з Папою Венедиктом XVI
«Дякую за те, що Ви так чисельно зібралися на цій останній загальній аудієнції мого понтифікату», — цими словами Святіший Отець Венедикт ХVІ розпочав катехизу в середу 26 лютого 2013 року, яка зібрала на площі святого Петра у Ватикані та прилеглих вулицях понад 150 тисяч вірних з Італії та багатьох країн світу, серед яких і кілька сотень українців, які працюють в Римі та околицях, українських богопосвячених осіб та духовенство. Перед аудієнцією, серед майоріння прапорів з усього світу, відкрита автомашина із Святішим Отцем зробила велике коло серед зібраних, які з овацією зворушено вітали Папу, піднімаючи транспаранти, на яких різними мовами висловлювали вдячність, любов і близькість до Венедикта ХVІ.
На початку аудієнції був прочитаний уривок з першого розділу Послання святого апостола Павла до Колосян: «Ми дякуємо Богові й Отцеві Господа нашого Ісуса Христа завжди молячися за вас, відколи ми почули про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, що маєте до всіх святих, задля надії, що вам збережена на небі, що про неї оповіщення ви нещодавно чули у проповіді Євангелії правди, яка до вас прибула, і як у всьому світі дає плоди і зростає, так і у вас, від того дня, коли ви почули і спізнали благодать Божу в правді» (Кол 1, 3–6). Саме до цих слів нав’язав свою катехизу Вселенський Архиєрей:
«Як апостол Павло в біблійному тексті, який ми щойно почули, — сказав Папа, — також і я відчуваю в своєму серці, що, насамперед, повинен подякувати Господеві, що провадить Церкву та дбає про її зростання, Який сіє Своє слово і, таким чином, збільшує віру Свого люду. У ці хвилини моя душа розгортається, обіймаючи всю Церкву, розсіяну у світі; я дякую Богові за „новини“, які протягом цих років Петрового служіння я зміг отримати, стосовно віри в Господа Ісуса Христа, і стосовно любові, яка дійсно поширюється в Тілі Церкви, і оживляє її до життя в любові і в надії, що відкривається і спрямовується в напрямку життя в повноті, в напрямку небесної батьківщини.
Відчуваю, що усіх в молитві несу в майбутність, що належить Богові, куди збираю кожну зустріч, кожну подорож, кожен апостольський візит. Все і всіх збираю в молитві, щоб ввірити Господеві: адже маємо повне усвідомлення Його волі, з усім знанням та духовною мудрістю, щоб ми могли поводитись у спосіб, гідний Бога, Його любові, приносячи плід в кожному доброму ділі» (пор. Кол 1,9–10).
У цей момент у мені існує велика довіра, бо знаю, знаємо ми всі, що Слово істини Євангелія є силою Церкви, є її життям. Євангеліє очищає й оновлює, приносить плід там, де громада віруючих його слухає і приймає Божу благодать в істині та в любові. У цьому полягає моє довір’я, у цьому полягає моя радість.
Коли 19 квітня майже вісім років тому я погодився прийняти Петрове служіння, то мав стійку впевненість, яка мене завжди супроводила: це впевненість життя Церкви Божим Словом. Тоді, як я це вже висловив багато разів, слова, які прозвучали в моєму серці, були наступними: Господи, чому Ти від мене цього вимагаєш і що в мене просиш? Це ж великий тягар, який накладаєш мені на плечі, але якщо Ти в мене це просиш, за Твоїм словом закину сіті, впевнений, що Ти мене провадитимеш, не зважаючи на всі мої слабкості. І по восьми роках можу сказати, що Господь мене провадив, був близько мене, я міг щоденно відчувати Його присутність. Це була частина шляху Церкви, що мала хвилини радості і світла, але також і нелегкі моменти; я відчував себе як святий Петро з Апостолами в човні на Галилейському озері: Господь дарував мені багато днів сонця та свіжого вітерцю, днів, коли риболовля була щедрою; були також і моменти, коли води були бурхливими і вітер — супротивним, і як протягом усієї історії Церкви, здавалось, що Господь спить. Але я завжди знав, що в цьому човні є Господь і я завжди знав, що човен не є моїм, не є нашим, але Його. І Господь не дозволить, щоб він затонув; це Він його провадить, очевидно, також і через людей, яких Він вибрав, бо так цього бажав. Такою була і є впевненість, якої ніщо не може затьмарити. І саме тому сьогодні моє серце переповнене вдячністю Богові, тому що всій Церкві, також і мені, ніколи не бракувало Його підтримки, Його світла, Його любові.
Переживаємо Рік віри, який я бажав саме для того, щоб зміцнити нашу віру в Бога у контексті, який, як здається, дедалі більше відсуває Його на другий план. Я хотів би звернутись до всіх із закликом відновити впевнену довіру до Господа, як діти ввіритись в Божі руки, впевнені у тому, що ці руки завжди підтримують і є тим, що дозволяє крокувати кожного дня, навіть у втомі. Я хотів би, щоб кожен почував себе любленим Тим Богом, Який віддав Свого Сина за нас і Який виявив нам Свою безмежну любов. Я хотів би, щоб кожен відчував радість бути християнином. В одній гарній молитві, яку потрібно проказувати кожного ранку, читаємо: «Поклоняюсь Тобі, Господи, люблю Тебе усім серцем. Дякую Тобі за те, що Ти мене створив, вчинив християнином…». Так, ми щасливі з приводу дару віри; це те найцінніше добро, якого ніхто не може відняти! Дякуємо Господеві за це кожного дня, молитвою і послідовним християнським життям. Бог нас любить, але очікує, що також і ми будемо Його любити!
Але не лише Богові хочу подякувати в ці хвилини. Папа не самотній у керуванні човном святого Петра, хоча й на ньому лежить першочергова відповідальність. Я ніколи не почувався самотнім в несенні радості та тягару Петрового служіння; Господь поставив поруч зі мною багатьох людей, які великодушно та з любов’ю до Бога і до Церкви, допомагали мені та були близькими. Насамперед вас, браття кардинали: ваша мудрість, ваші поради, ваша дружба були для мене цінними; моїх співробітників, починаючи від Державного Секретаря, який вірно мене супроводжував протягом цих років; Державний Секретаріат та всю Римську Курію, як також усіх тих, що в різних ділянках виконують своє служіння для Апостольської Столиці: існують численні обличчя, які не видно, які залишаються в тіні, але саме у тиші та щоденній відданості, в дусі віри і смирення були для мене вірною та надійною підтримкою. Окрема думка лине до Церкви Риму, моєї дієцезії! Не можу не згадати співбратів у єпископстві та священстві, богопосвячених осіб та увесь Божий люд: під час пастирських візитів, зустрічей, аудієнцій, подорожей я завжди відчував велику увагу та глибоку любов; але також і я любив усіх та кожного, без різниці, з тією пастирською любов’ю, яка є серцем кожного пастиря, а, передовсім, Єпископа Риму, Наступника Апостола Петра. Щодня я з батьківським серцем кожного з вас згадував у своїх молитвах.
Я хотів би, щоб моє привітання та моя вдячність досягла усіх: серце Папи розширяється на увесь світ. Хотів би висловити вдячність Дипломатичному Корпусу, акредитованому при Святому Престолі, який уприсутнює велику родину народів. Маю на думці і всіх тих, хто трудиться на користь доброї комунікації, дякуючи їм за важливе служіння.
Тепер хочу від щирого серця подякувати всім численним людям в усьому світі, які протягом останніх тижнів надіслали мені зворушливі знаки уваги, приязні й молитви. Так, Папа ніколи не самотній, і тепер я це відчуваю ще раз, в такий чудовий спосіб, що це зворушує серце. Папа належить усім, і багато людей почуваються близькими до нього. Це правда, я отримую листи від великих цього світу — від Глав Держав та провідників релігій, від представників світу культури, тощо. Але я також отримую численні листи від простих людей, які пишуть просто з серця та дають відчути свою любов, що зроджується із перебування разом з Христом у Церкві. Вони не пишуть до мене так, як пишеться, наприклад, до князя чи до когось великого, кого не знається. Вони пишуть мені, які брати та сестри, чи як сини і доньки, з почуттям дуже щирого родинного зв’язку. Тут можна відчутно доторкнутись до того, чим є Церква — це не організація, не асоціація для досягнення релігійних та гуманітарних цілей, але живе тіло, сопричастя братів і сестер у Містичному Тілі Ісуса Христа, Який усіх єднає. Саме так досвідчувати Церкву, могти майже доторкнутися руками до сили її істини та любові, є причиною радості, в той час, коли багато-хто говорить про її занепад. Ми ж бачимо, наскільки Церква є живою сьогодні!
Протягом цих останніх місяців я відчув, що мої сили зменшилися, і я в молитвах наполегливо просив Бога просвітити мене Своїм світлом, щоб я прийняв найвідповідніше рішення, не для мого добра, але для добра Церкви. Я зробив цей крок з повним усвідомленням його серйозності і також новизни, але з глибоким спокоєм духа. Любити Церкву означає також мати відвагу приймати важкі, вистраждані рішення, завжди маючи перед собою добро Церкви, а несамих себе.
Дозвольте мені ще раз повернутися до 19 квітня 2005 року. Серйозність рішення полягала також в тому, що від цієї хвилини і надалі я завжди і назавжди відданий Господеві. Завжди, бо той, хто приймає Петрове служінння, вже не має жодної приватності. Завжди і повністю належить усім, усій Церкві. Його життя, так би мовити, повністю позбавлене приватного виміру. Я міг відчути, і відчуваю саме тепер, що кожен отримує своє життя, саме тоді, коли його дарує. Я вже сказав, що багато людей, які люблять Господа, люблять також Наступника святого Петра, вони прив’язані до нього; Папа справді має братів і сестер, синів і дочок в усьому світі, і що почувається безпечним в обіймах вашої спільноти, бо він уже не належить собі, належить усім, а всі належать йому.
«Завжди» означає також «назавжди» — більше не існує повернення до приватного. Моє рішення про зречення з активного здійснення служіння не відкликає цього. Я не повертаюся до приватного життя, до життя, складеного з подорожей, зустрічей, прийомів, конференцій, тощо. Я не залишаю хрест, але в новий спосіб залишаюся біля Розп’ятого Господа. Не виконую більше владу уряд, щоб керуватиуЦерквою, але в служінні молитви, так би мовити, залишаюся у загороді святого Петра. Святий Венедикт, ім’я якого ношу, як Папа, буде мені в цьому великим прикладом. Він показав нам шлях до життя, яке чи активне, чи пасивне, повністю належить Божій справі.
Дякую всім і кожному також за пошану та зрозуміння, з якими ви зустріли це настільки важливе рішення. Я й надалі супроводжуватиму шлях Церкви молитвами та роздумами, з такою самою посвятою Господеві та Його Обручниці, з якою я старався дотепер переживати кожен день і з якими бажав би жити завжди. Прошу вас згадувати про мене перед Богом, і, насамперед, молитися за кардиналів, покликаних до такого важливого завдання, і за нового Наступника святого апостола Петра: нехай же Господь Бог супроводжує його світлом та силою Свого Духа!
Призиваймо материнське заступництво Пречистої Діви Марії, Матері Божої і Матері Церкви, щоб Вона супроводжувала кожного з нас і всю церковну спільноту; ввіряємося Їй з глибоким довір’ям.
Дорогі Друзі! Бог провадить Свою Церкву, завжди підтримує її, а насамперед, у важкі хвилини. Ніколи не втрачаймо цього бачення віри, яке є єдиним справжнім баченням шляхів Церкви та світу. Нехай же у наших серцях, у серці кожного з вас, завжди живе радісна впевненість у тому, що Господь є поруч, Він нас не залишає, Він близько та огортає нас Своєю любов’ю. Дякую!»
Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
