СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Володимир Ющак: «Супроти смерті ми є безсилими»
У XX Неділю по Зісланні Святого Духа владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, застановився над феноменом смерті. «Одне з сімох діл милосердя щодо тіла говорить, що нашим обов’язком є похоронити померлого. Взяти участь у похоронних торжествах, помолитись за особу, яка відійшла до вічності, є мабуть, найлегше виконати. Ми не повинні однак обмежуватись тільки до цього та до висловлення слів співчуття. Потрібно бути вразливим та уважним, чи ті, які залишаються, не потребують нашої підтримки?» — мовив єпископ.
Мабуть, ми всі чули вираз, що певними у житті людини є тільки дві речі: податки та смерть. Коли з податками, — хоча і боляче, — все ж таки вміємо якось змиритись, то від смерті не вдалось ще ніколи нікому втекти. Супроти смерті, ми як людство, є безсильними.
Ми — смертні
Пробуємо якось смерть освоїти. Тих, які закінчили життя, пробуємо зберегти в нашій пам’яті, мовляв, хоча вони відійшли від нас, залишаються з нами їхні діла та пам’ять про них. Сьогоднішні медіа дають нам різні способи зберегти пам’ять про наших близьких: фотографії, аудіо- та відеозаписи, книжкові видання, документальні фільми та програми — можливостей є дуже багато. На могилах померлих ставимо пам’ятники, щоб зберегти пам’ять про наших близьких, щоб їхні імена не забулись. Тим більше, що камінь є довговічнішим, як цифровий запис. Залишення по собі потомства є також способом продовження свого життя в дітях та у наступних поколіннях. Однак, життя кожної людини має все ж таки свій земний кінець і на це ми неспроможні ніяким способом вплинути.
Смерть близьких людей
Церква, опираючись на передання Старого і Нового Завітів, вслуховуючись у Євангельське вчення нашого Спасителя, навчає, що смерть людини не є її кінцем, тільки відкриттям на вічність. Ми як священники повторюємо та вчимо про це, особливо в часі похоронів, коли разом з найближчими тих, які відійшли, фізично доторкаємося людського проминання та смерті тіла, а також болю тих, які прощаються зі своїми близькими. Але віримо самі та проповідуємо тим, які залишились, що завершуючи туземну мандрівку, людина розпочинає одночасно життя у вічності. Сподіваємось, що буде це життя у радості неба, у досвідченні присутності нашого Спасителя, Пресвятої Богородиці і святих, а також зустрічі з нашими близькими, які перед нами закінчили свою земну мандрівку. Віра допомагає нам перейти найважчі хвилини, пов’язані з втратою найближчих осіб, але не віднімає вона цілковито душевного болю. Він повертається, особливо тоді, коли закінчуються похоронні торжества та коли залишають нас члени родини та учасники похоронних торжеств.
Чудо воскресіння сина вдови з Наїну
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Сьогоднішнє Євангеліє показує нашого Спасителя та Його зустріч зі смертю та терпінням. В дорозі до містечка Наїн Христос зустрічає похоронний похід. На місце вічного спочинку відводять молодого мужчину, єдиного сина вдови. Завалився світ не тільки цього хлопця, але також бідної вдови, яка залишилась сама, без опіки та без засобів до життя, бо у Христових часах не виплачували пенсії. Утримання старших осіб було обов’язком молодшого покоління. Учасники похоронної процесії плакали не тільки над смертю молодого чоловіка, але також, а може особливо, над незавидною долею його матері.
Христос зустрічається з такою дійсністю віч-на-віч. Однак Він не обмежується тільки висловленням слів співчуття та потішенням матері, що її покійний син живе у вічності. Він похиляється зі співчуттям над теперішнім горем матері покійного. Для неї, щоб запобігти ще більшому горю, повертає її сина до життя. Не чинить його безмертним, тільки пересуває у часі його смерть, щоб у своєму житті міг бути ще підтримкою для своєї матері та щоб він її похоронив, а не вона його.
Бути уважними до родичів померлих
Смерть кого-небудь з родини є дуже сильною травмою та, переважно, радикально міняє ціле дотеперішнє життя не однієї особи. Тому також смерть, захорона свого життя та життя інших перед непотрібною смертю, протидіяння індивідуальним та суспільним наслідкам смерті, повинні бути сьогодні викликом для всіх нас. Приклад такої постави дає нам сам Христос. Не переходить байдуже біля смерті єдиного сина матері — вдови.
Одне з сімох діл милосердя щодо тіла говорить, що нашим обов’язком є похоронити померлого. Взяти участь у похоронних торжествах, помолитись за особу, яка відійшла до вічності, є мабуть, найлегше виконати. Ми не повинні однак обмежуватись тільки до цього та до висловлення слів співчуття. Потрібно бути вразливим та уважним, чи ті, які залишаються, не потребують нашої підтримки? Може, буде потрібно доброго слова, контакту, телефону, товариства, а може допомоги у полагодженні формальних, урядових справ, які звичайно в таких ситуаціях залишаються. Добре також подивитись, чи не потрібно якоїсь матеріальної підтримки, головно в перших хвилинах нової дійсності, спричиненої смертю когось в родині. Потрібно бути уважним, так як Христос у зустрічі з вдовою з Наїну.
Дбання про власне здоров’я
Потрібно однак також уважати, щоб передчасна смерть, яка спричинює найбільше замішання та горя у людському житті, не прийшла з нашої вини, або щоб не була смертю на наше бажання. Щоб так не сталось, ми зобов’язані робити все, що в наших можливостях. Передовсім ми повинні шанувати своє здоров’я. Алкоголь у надмірі, нікотин, наркотики та інші зловживання не допомагають, а вбивать. Це злочин проти власного тіла та гріх проти п’ятої Божої заповіді — «Не вбивай». Швидка їзда автомобілем, не зберігання законів дорожнього руху, доводять часто до непотрібної смерті та до непотрібних і безсенсовних людських трагедій, які нерідко роблять людину калікою на ціле життя. Перевантаження, праця понад людські можливості, також часто не ущасливлюють, тільки доводять до трагедії. Дбання за своє здоров’я, відвідини лікаря, перегляд стану свого здоров’я, особливо тоді, коли переступаємо 50, 60 чи більше років. Це повинно бути нормою. А не біль, який з’являється тоді, коли часто буває вже пізно. За машиною вміємо доглядати, а за своїм здоров’ям — часто ні. Особливим викликом, який тепер стає перед нами, є пандемія. Санітарні обмеження, дистанція, масочки, — про це не можемо забувати. В Україні кожного дня є біля 30-ти тис. нових захворювань та кількасот смертей. Тиждень тому Блаженніший Святослав говорив, що вакцинація, щеплення, повинні бути для нас обв’язком та моральним зобов’язанням.
Не можемо також забувати про молитву за наших померлих. Особиста молитва, замовлена Служба Божа — це також вияв нашої вдячності та пам’яті. Але пам’ятаймо в молитві і про живих, про здоров’я, про щасливу подорож, про охорону Небесного Ангела та про опіку Пресвятої Богородиці.
Будьмо готовими до смерті у кожну хвилину
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Кожний з нас мусить померти. Але нехай не буде це смерть спричинена нашою безвідповідальністю, занедбанням чи глупотою. Стараймось також бути уважними на потреби тих, яких несподівано доторнула смерть їхніх близьких. Затримаймось на мить та гляньмо, чи комусь не є потрібною наша підтримка. Та останнє, чи не найважливіше. Будьмо готові на смерть в кожній хвилині, бо вона може застукати в кожну мить. Тому не чекаймо на Великодню сповідь та великопосне покаяння.
Бажаю всім кріпкого здоров’я та довгого життя, але стараймось в кожній хвилині бути готовими на зустріч з нашим Спасителем, який в кожну мить може покликати нас станути перед Ним у правді.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
