Владика Венедикт Алексійчук: Якщо ти невірний у малому, то як будеш вірний у великому?

6 квітня 2021

Владика Венедикт Алексійчук пропонує поринути в роздуми над «Христологією» старця Олександра Кіляра із Святоуспенської Унівської Лаври.

Владика Венедикт Алексійчук: Якщо ти невірний у малому, то як будеш вірний у великому?

Повне споглядання Бога базуються на трьох рівнях досконалості, які базуються на вченні Ісуса. Вони вказують на дуже важливу річ ― ми не стаємо одномиттєво грішними чи одномиттєво святими. Є шлях до гріховності і є шлях до Бога. Кожен наш гріх щораз більше віддаляє нас від Господа. І кожна наша добра справа, добра думка, добрий намір наближає нас до Отця.

Тому завжди маємо мати великі перспективні цілі. Але розуміти, що вони формуються з малих речей, що це ― постійна праця над собою і зростання в досконалості. Та досконалість, яка була достатня для мене вчора ― сьогодні замала, тому маємо йти далі. Господь вказує на цю досконалість і старець про це пригадує.

Вміти розпізнати Божу дію

«Пройти милю ― має історичне підґрунтя, а також серйозний вчинок проти волі і бажання особи. Римляни, за законом, будучи перевантажені товаром, могли залучити неохочого єврея, щоб допоміг йому з його вантажем, однак не більше, ніж одну милю. Та римляни зазвичай зловживали цим законом».

Це не просто сприйняти, що хтось попросить тебе йти милю, тоді, як ти склав свої плани. Так часто є і в нашому житті: ми маємо якісь плани на день і раптом щось трапляється.

Є добра пригадка з притчі про доброго самарянина. Всі троє поверталися з храму і мали якісь своїм плани. Вони зустріли цього бідолаху на дорозі. Двоє осіб не зупинилися в свої планах і пішли, а лише один допоміг. Для нас дуже важливо ― вміти вслухатися, через що Бог до нас промовляє, через що хоче нас нового навчити. Треба вміти відмовитися від своїх планів.

Те саме було в часі Благовіщення. Богородиця прийшла до храму, щоб послужити Господеві. І раптом з’являється архангел Гавриїл і приносить їй цю новину. Це для неї шок і щось незрозуміле. Так і для нас Божі плани часто незрозумілі. Коли Бог нас до чогось кличе, щось пропонує, то це руйнує наші плани, наші ідеї, задуми. І в тому є найбільші труднощі нашої відкритості на Бога, адже ми маємо свої плани.

«Тут воля особи є радикально протиставлена, стримана і зневажена. Особа заради Христа, що в основі є заради миру, любові, упокорює свою волю іншій особі чи переживає складну ситуацію».

Дуже складно впокорити свою волю іншій особі. Ми можемо сказати, що Бог дав мені волю, щоб свобідно приймати рішення. Та наша проблема в тому, що ми дивимося на світ суб’єктивно. І важливо розуміти, що Бог промовляє до нас також через людей і через інші обставини. Питання в тому, наскільки ми готові почути Бога, коли він через певну подію, конкретну людину входить у наше життя. Бо Господь входить завжди.

Впокоритися Богові

«Покорення себе правильно заради Бога можна порівняти з ламанням духу дикого».

Це мабуть, найтрудніше в християнстві. Найважливіше ― це чинити Божу волю і для цього треба бути відкритим на неї. Та як нам чинити Його волю, якщо маємо власні ідеї, плани, задуми. Тому це переміна себе, а це ― складно.

«Хто здійснює це, упокоривши власну природу у ситуації великої несправедливості чи зневаги заради Бога, що в природі означає не діяти на грішну ситуацію чи особу, яка випробовує себе, чи ситуацію. Впокорити власну природу ситуацію великої несправедливості».

Ми можемо бути відкриті на Бога, коли все добре. А коли з нами поводяться несправедливо ― це вже бунт.

Ми знаємо не виправдовуємо Юду, який зрадив Ісуса. Та це призвело до розп’яття, воскресіння і дарування нам вічності. І бачимо, що Христос, як Бог, не боявся віддати себе в руки людей. Тому, якщо хочемо пізнати волю Бога, маємо довіритися і віддатися в Його руки і на Його дію через людей. Це ― непросто, але можливо. І це ми бачимо на прикладі святих.

Якщо ти невірний в малому, то як будеш вірний у великому?

«Ця ситуація розкриває звичну поведінку грішної постави особи, чи реакції, чи вияву її грішності, якщо ця реакція чи дія є звичною, то покаже її рівень та стан грішності і таким чином, наскільки вона є далекою від досконалості».

В житті ми часто реагуємо. Старець вказує на те, що коли щось трапляється, не треба одразу реагувати, а прийняти в мирі ту ситуацію. Зрозуміти, що Бог дав цю людину і через неї хоче промовити. І що ми більше наближаємося до Бога, то більш смиренно сприймаємо різні ситуації, що більше ми грішні, то більшою є наша реакція. Ми постійно залежні від людей. Святі люди не були залежними ні від людей, ні від обставин, а жили там, де Бог їх поставив. А ми постійно реагуємо на різні події. Це не життя в Господі.

«Якщо особа є підготовлена певною кількістю менших упокорень, через поступове просування від нижчого рівня грішності до вищого, то вона не матиме чесноти та сили, щоб підкорити свою природу вимогам святості та чистоти, що наступний рівень вимагає».

Ми розвиваємося духовно. Якщо нам вдалося пережити якусь несправедливість на малому рівні, то значно легше вдаватиметься переживати упокорення на значно вищому рівні. Як каже Господь: «якщо ти невірний в малому, то як будеш вірний у великому?» якщо ти не дав собі ради пройти через маленьку несправедливість ― у твоєму розумінні, бо це є Боже лікування, бо хоче нашого спасіння. Тому попробуймо бачити наше життя не як набір випадковостей, що Бог все дає для нашого зростання і вдосконалення. Кожна ситуація ― це можливість наблизитися до Бога, або відійти від Нього.

За матеріалами інтернет-видання «Дивенсвіт»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ