Владика Никанор Дейнега

Єпископ-помічник Львівської архиєпархії

Народився	8 грудня 1907 року у селі Свистільники (тепер – село Світанок, у Рогатинській міській громаді Івано-Франківського району, Івано-Франківської області).
Священичі свячення	29 жовтня 1939 року із рук митрополита Андрея Шептицького.
Єпископська хіротонія	Лютий 1968 року, яку місцеблюститель Глави УГКЦ в Україні владика Василій Величковський уділяє таємно.
Помер	8 листопада 1982 року у Львові, у підпільному монастирі на сучасній вул. І. Виговського, 58.

Майбутній владика Никанор (хресне ім’я — Микола) народився 8 грудня 1907 року у с. Свистільники, що на Рогатинщині. Його батько Петро був за професією працівником залізниці. Після закінчення місцевої школи та гімназії в Станіславові (тепер м. Івано-Франківськ), Микола вирішив стати бухгалтером. Певний період він працював згідно цієї професії на кондитерській фабриці в Станіславові.

Монаше служіння

Під час відрядження в с. Кінчаки (тепер Галицький район Івано-Франківської області) він познайомився з монахинею Студійського Уставу, яка розповіла йому про Святоуспенську Унівську Лавру. Під час своєї відпустки він поїхав до Лаври і у 1933 році прийняв рішення стати її послушником. 16 червня 1935 року відбулися облечини брата Миколи Дейнеги. 15 липня 1938 року він приймає Малу схиму з ім’ям Никанор.

У другій половині 1930-их рр. на молодого монаха звернув увагу священномученик Климентій Шептицький. Він запропонував йому стати священником та перевів до львівського монастиря Священномученика Йосафата.

Дияконські свячення схимонаха Никанора Дейнеги відбулися 1 жовтня 1939 року в домашній каплиці у Митрополичих палатах Святоюрського комплексу. Святителем був митрополит Андрей Шептицький. 29 жовтня 1939 року новопоставлений диякон отримав пресвітерські свячення. Вони також відбулися у домашній каплиці і святителем був той же митрополит. Згодом ієромонах Никанор Дейнега був призначений настоятелем львівського монастиря Священномученика Йосафата.

У 1942 року з ініціативи митрополита Андрея Шептицького розпочалася акція порятунку євреїв. Вказаний монастир став одним із ключових місць переховування євреїв у Львові монахами Студійського уставу. Зокрема тут переховувалися Курт Левін (1925–2014), рабин Давид Кагане (1903–1998) та інші.

Окрім переховування євреїв у монастирі, ієромонах Никанор Дейнега, був залучений і до укриття їх у Митрополичій друкарні «Студіон». Власником друкарні був ієромонах Йоан (Йозеф Петерс, 1905–1995), який не повідомляв німецьку владу про своє душпастирське і монаше служіння, а жив під виглядом успішного бізнесмена. Ієромонах Никанор Дейнега був же на цьому підприємстві фактичним виконавчим директором.

Восени 1942 року працівники друкарні погодилися на пропозицію українського підпілля видрукувати антинімецькі листівки. СД в скорому часі визначило, де вони були створені. 11 грудня 1942 року виконавчого директора Митрополичої друкарні арештовують. Ієромонах Йоан Петерс розуміючи, що ієромонаха Никанора Дейнегу швидко розстріляють, приходить у СД і заявляє, що вся відповідальність за скоєне лежить на ньому. Студита заарештовують, згодом він потрапляє до концентраційного табору Дахау.

Ув’язнення ієромонаха Никанора Дейнеги тривало близько півтора роки. Арештований перебував у тюрми на Лонцького. Там він підхопив туберкульоз. Декілька разів його хотіли вбити. За сприяння митрополита Андрея Шептицького його було звільнено.

Після цього він був переведений на укриття до Святопокровського монастиря сестер Студійського уставу, а після цього переданий на догляд мешканці с. Якторова Надії Сай. У повоєнний час був затриманий органами держбезпеки, але згодом звільнений.

Архимандрит

У 1951 року після смерті архимандрита ієромонаха Климентія Шептицького, згідно із заповітом останнього, стає на чолі спільноти студитів. У 1950-их роках, після повернення монахів Студійського уставу із заслань, взяв курс на заснування невеликих монастирів. Так виникли підпільні обителі у Львові, Рудно, Брюховичах, Зарваниці.

Підпільних монахів архимандрит Никанор заохочував до здобуття вищої освіти. Організував та керував своєрідною духовною семінарією, де готувалися до рукоположення монахи. Викладав там моральне та догматичне богослов’я. Перекладав з французької українською мовою «Типікон».

Архимандрит Никанор Дейнега постійно перебував у полі зору КДБ. Спецслужби відстежували його листувалися з ув’язненим митрополитом Йосифом Сліпим. В 1950-их рр. КДБ знало про діяльність архимандрита досить багато. Доходило до того, що у своїх документах вони фіксували, які радіопередачі він слухав, з ким зустрічався і що обговорював.

Єпископ Підпільної Церкви

У лютому 1968 року ієромонах Никанор Дейнега був висвячений на єпископа-помічника Львівської архиєпархії владикою Василем Величковським (1903–1973). Свячення були таємними, здійсненими у Львові на вул. Солов’їній у присутності лише трьох свідків — ієромонахів Володимира та Юліана Вороновських та їхньої матері Ксенії. Після цього життя у новопоставленого владики стало ще важчим. Він опинився під ще більшим наглядом КДБ.

З 1963 року архимандрит проживав з схимонахом Григорієм Махом на сучасній вулиці І. Виговського, 58. Працював кочегаром у Львівському державному медичному інституті. КДБ намагалося психологічно зламати єпископа. Був випадок, коли на подвір’я будинку владики зайшло 50 міліціонерів і стояли там цілий день. Владика знав, що за ним завжди стежать, тому, як бачив, що за вікном був якийсь надмірний рух людей, — ствердно говорив, що значить хтось приїхав до Львова із-за кордону.

Незважаючи на таку атмосферу, в будинку владики завжди були мир та спокій. Архимандрит з келійником постійно молилися Часи. В їхньому помешканні був справді інший світ. Єпископ твердо вірив, що прийде інша доба — свободи. Він жив майбутнім. Його мрією було створення журналу, який би передавав історію ГКЦ, щоб досвід Катакомбної Церкви не забувся.

Владика Никанор Дейнега помер 8 листопада 1982 року у день св. Димитрія Солунського о 10.00 ранку на руках схимонаха Севастяна Дмитруха. Він був хворий на туберкульоз, цукровий діабет, мав слабке серце і нирки. Але тримався при пам’яті та свідомості до останньої хвилини життя. Похований на Янівському цвинтарі у Львові.

Праведник народів світу

5 листопада 1984 року в Єрусалимі на засіданні Комісії при Національному інституті пам’яті Катастрофи і героїзму Яд-Вашем на підставі зібраних свідчень прийнято рішення присвоїти звання Праведника народів світу владиці Никанору Дейнезі. Крім нього це звання отримали його співбрати у монашестві схимонах Теодозій Цибрівський та схимонах Лазар Шиян. Врятований студитами рабин Давид Кагане сам посадив їм дерева у саді Праведників народів світу.